8. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом

Закон встановлює спеціальні умови здійснення власником права власності на національні, культурні та історичні цінності. Наприклад, ЗУ "Про охорону культурної спадщини".

5.2 Межі:Однак суб’єктивне цивільне право не безмежне, його межі визначаються законом і встановлюють міру можливої поведінки уповноваженої особи у правовідносинах. Крім меж суб’єктивних прав існує й можливість їх обмеження.

В Україні конституційне регулювання обмежен­ня прав і свобод осіб ґрунтується на принципі непри­пустимості свавільного їх обмеження. Згідно з ч. 1 ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією, а при прийнятті но 131e42b ;вих законів або внесенні змін до чинних законів не допус­кається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. На неприпустимість свавільного обмеження прав і свобод направлені конституційні гарантії, закріплені у ч. 3 ст. 57 Конституції України, якою встановлюється, що закони та інші нормативно-правові акти, що визна­чають права і обов’язки громадян, не доведені до відома насе­лення у порядку, встановленому законом, є нечинними. У Конституції наголошується, що права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов’язки виз­начаються виключно законами України (п.1 ст.92) і забороняються зміни до Конституції України, якщо вони передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини й громадянина (ч. 1 ст. 157).

Конституція України встановлює підстави обмеження прав і свобод, зокрема, в умовах воєнного або надзвичайного стану (ч. 2 ст. 64), з метою запобігання злочину чи його припинення; врятування життя людей та майна, здійснення безпосеред­нього переслідування осіб, які підозрюються у вчиненні злочину; забезпечення охорони здоров’я й моральності населення, захисту репутації або прав і свобод інших людей; з’ясування істини під час розслідування кримінальної справи; забезпечення інтересів національної безпеки, територіаль­ної цілісності, громадського порядку, економічного добробуту; запобігання розголошенню конфіденційної інформації тощо. Конкретиза­цію й деталізацію зазначена конституційна норма знаходить у законах України “Про правовий режим надзвичайного стану” від 16 березня 2000 р. та “Про правовий режим воєнного ста­ну” від 20 квітня 2000 р., якими встановлений вичерпний перелік конкретних обмежень прав і свобод на пері­од уведення надзвичайного чи воєнного стану.

Зазначені підстави обмеження прав і свобод не викликають сумнівів, бо йдеться про захист прав та інтересів більшості людей від зловживання з боку меншості чи про створення необ­хідних умов для реалізації особою своїх прав і свобод. Отже, виходячи з положень ст. 64 Конституції України, умовами обмеження прав і свобод є: положення Конституції та законів України, а також у певних випадках, виходячи з сутності цих обмежень, – зазначен­ня терміну їх дії.

6.Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження речі

Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом.

Дана стаття встановлює загальне правило про те, що ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник. Це правило може бути змінено лише договором або законом. Особливість норми ст. 323 полягає насамперед у тому, що під ризиком випадкового знищення та випадкового пошкодження майна необхідно розуміти економіко-правові наслідки втрати матеріального блага, належного власнику, за відсутності вини власника чи інших осіб. У тих же випадках, коли знищення або пошкодження є результатом винних дій конкретних осіб, відшкодування збитків покладається на цих осіб відповідно до правил, що регулюють відповідні правовідносини.

Коментована норма визначає економіко-правові наслідки повної або часткової втрати майна у двох ситуаціях, а саме:

а) коли майно перебуває в безпосередньому володінні та користуванні власника і не є об’єктом того чи іншого договірного правовідношення;

б) коли майно є предметом договору, який передбачає передачу цього майна.

Закономірно, що в першому випадку ризик випадкового знищення чи пошкодження майна завжди несе власник, якщо інше не встановлено законом.

У разі відчуження майна за договором ризик випадкового його знищення чи випадкового пошкодження також покладається на власника, якщо інше не встановлено договором або законом. В ЦК 1963 р. також містив норму про ризик власника, але в іншій редакції. Так, відповідно до ч. 1 ст. 130 ЦК 1963 р., ризик випадкової загибелі чи випадкового псування відчужуваних речей має переходити до набувача одночасно з виникненням у нього права власності, якщо інше не встановлено законом або договором. У принципі норма ст. 323 нового ЦК також дає підстави для висновку про те, що ризик випадкового знищення чи випадкового пошкодження майна до моменту переходу його у власність набувача несе відчужувач, а з моменту його переходу у власність набувача до останнього переходив і цей ризик. Тому в таких випадках важливо правильно встановити момент виникнення права власності в набувача майна за договором, зокрема за правилами ст. 334 ЦК. Сторони можуть за домовленістю змінити наведене загальне правило й передбачити, що ризик випадкового знищення чи випадкового пошкодження майна переходить до набувача з моменту підписання договору, з моменту його нотаріального посвідчення, не пов’язуючи це з переходом права власності.

Закон може встановлювати особливі правила ризику. Наприклад, ст. 668 ЦК, зокрема, передбачає, що ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено договором або законом, а щодо товару, проданого під час його транспортування, – з моменту укладення договору купівлі-продажу, якщо інше не встановлено договором або звичаями ділового обороту. Питання ризику випадкового знищення або випадкового пошкодження речі, матеріалу врегульовані також статтями 772, 842 ЦК.