Кольори в рушниковій композиції

Коли добре придивитися, можна помітити на багатьох рушниках два однакові кольори. Чорний і червоний. У кожного кольора своя історія… Чорний – колір землі нашої родючої, а інколи смуток. Червоний – колір калини, яку завжди любили і шанували в Україні, колір щастя,ясного сонечка, кохання.

Контраст червоного і чорного став також ознакою фізичної краси: червоні щоки (губи) - чорні брови (очі). У червоно-чорній (на білому тлі) рушниковій вишивці відтворено світовідчуття й світосприймання народу, що виявляються передусім у символізації контрастів природи, особистого та соціального життя людини. За народним повір'ям, червона барва означає кохання й милосердя, коричнева - щасливу дорогу, зелена – зустріч з добрими людьми, синя – чисте небо, жовта – символ здоров`я, успіху.

3.Репродуктивний етап.

Заняття з розвитку мови

Тема: «Ой, рушник, рушничок»

 Мета: формувати уявлення у дітей про один із символів українського народу ‒ вишитий рушник; закріпити знання про  вид декоративно-прикладного мистецтва ‒ вишивання (елементи орнаменту, кольори); ознайомити дітей з використанням вишитих  рушників у побуті; розширювати знання дітей про рушник-утирач  «грайлик» та «росяничка»;ввести в активний словник слова «утирач», «росяничка», «грайлик»;розвивати творчі здібності дітей, мислення; виховувати патріотичні почуття,  дбайливе ставлення до національних традицій, звичаїв українського народу.

Заняття з малювання

Тема: Рушничок

Мета: Продовжувати вчити малювати дітей українські елементи, використовувати кольори рушника червоний і чорнийю. Ознайомлювати дітей з особливостями та різновидами рушника. Поглибити знання дітей про українську культуру та звичаї. Розвивати дрібну моторику рук. Виховувати любов до України, до її культур, повагу до традиції та сім ї.

Музичне заняття

Тема: Розучування пісні «Рушничок»

Мета: Вчити дітей слухати музику, співати гарно та правильно. Слідкувати щоб діти не кричали, а співали. Ознайомити дітей з частинкою української культури. Розвивати милення мовлення музичні здібності. Виховувати любов до Батьківщини.

ВІРШІ ПРО РУШНИК

Яна Литвиненко

Невмирущий оберіг

 

Коли мені тяжко буде,

Коли буде душа страждать,

Згадай матусеньку любу,

Що вчила мене вишивать.

Як згляну на той рушничок,

Що з нею ми вдвох вишивали,

Червоний із чорним стібок

Висвітлює образ твій, мамо…

Згадаю дитинство роки,

Усмішку твою світанкову,

Ніжний дотик твоєї руки,

Твоє тихе і лагідне слов.

Андрій Мороз

Бабусин рушник

Заходжу у світлицю,

Дивлюся в куток червоний,

Там– в рушникові ряснім

Бабусині ікони

Ще від своєї мами

Бабуся вспадкувала

Цей рушничок барвистий

В куточку з образами.

Моя родина вірить

В щасливу мою долю.

Тому хотів би мати

Той рушничок з собою.

Щоб у житті веселім

І у тяжкі часи

Мені допомагали

Рушник і образи.

О. Добжанська

\Навчи вишивати мене, мамо ..

Навчи вишивати мене, мамо! І навчи мене, рідна, отак,

Щоб шиття лебеділо словами,

Промовляли волошки і мак.

Щоб у серці моєму розквітлому

Стали піснею ситець і шовк

Щоб я вишила милому, рідному

Подарунок з вкраїнських квіток.

Як же народжувалися узори на рушнику Біле поле полотняне Рівно ткане, чисто пране. А по ньому голка ходить, За собою нитку водить. Покрутнеться так і сяк – Зацвіте червоний мак. Зазирне і там , і тут –  Васильки зацвітуть.

Застрибає навпрошки – Пожовтіють колоски. А пройдеться поволі –  Заряснять листочки в полі. Біле поле полотняне  Рушничком барвистим стане.

М.Сингаївський

Вишиванка Ми своїми вправними руками,  Вишиваєм рушничок для мами. Щоб на свято маму привітати, Нашу радість їй подарувати. Є на ньому півники святкові  Є на ньому квіти малинові, Щоб на свято маму привітати  Нашу радість їй подарувати. Синя нитка – птиці прилітають, А червона – квіти розквітають. Щоб на свято маму привітати, Нашу радість їй подарувати. Листя вишиваєм зеленаве, Сонце вишиваємо ласкаве. Щоб на свято маму привітати  Нашу радість їй подарувати.

Люблю я мамин рушничок Людей гостинно звідусіль Стрічати з хлібом в вишиванці,

Щоб цей рушник у день весіль, Кружляв у запальному танці. Щоби давав пісням політ Й нові узори, мов перлини, Щоб цей рушник стелився в світ Як добрий оберіг родинний. Люблю я мамин рушничок, На ньому пісня солов`їна, То, може, пісня зірочок? А , може , доля Україна

Дивлюсь я мовчки на рушник

І. Михайлевська Дивлюся мовчки на рушник, Що мати вишивала, І чую : гуси зняли крик,  Зозуля закувала. Знов чорнобривці зацвіли,  Запахла рута – м`ята, Десь тихо бджоли загули, Всміхнулась рідна мати. І біль із серця раптом зник,  Так тепло – тепло стало... Цілую мовчки той рушник, Що мати вишивала

Рушник Рушникове обличчя веселе, Обліта коровай на столі, Закликає гостей до оселі, Випромінює щедрість землі. Рушничок на стіні – давній звичай,  Ним шлюбують дітей матері, Він додому із далечі кличе,  Де в калині живуть солов”ї. Він простелений тим, в кого серце Не черствіє й дарує тепло, Хай цей символ сусідиться вічно В нашій хаті на мир, на добро.

Ой прийми, синочку, рушничок від мене

Ой прийми, синочку, рушничок від мене Від зла, від спокуси, най береже тебе, Його вишивала різними нитками, Стиха поливала дрібними сльозами. У цій вишиванці всі мої старання, На тебе мій сину усі сподівання, Ой іди, синочку, та скоро вертайся, Дарунка від мами, сину, не цурайся.

Легенда

 

… Було це давно. Жила собі в одному селі мати, і мала вона трьох синів. На все були здібні хлопці, одне лише невміли— вишивати, як їхня мати. Сядуть було біля неї та й кажуть: «Ви матусю, шийте– вишивайте та пісню співайте, а ми подивимося, як народжуються у ваших руках квіти і птахи». Горнулась мати до синів і такі слова їм мудрі говорила: «Долю я вам вигаптовую, а пам’ять про себе в рушник залишу, тож бережіть їх». Багато рушників вишила мати за своє життя і всі між синами розділила. А даруючи говорила: «Сини мої, мої голуби! Пам’ятайте навік прохання своєі неньки. Куди б ви непоїхали, не пішли, а рушник у дорогу беріть. Хліб у нього загортайте та інших пригощайте. Хліб на рушникові життя величає, здоро’я береже». Померла мати, а її і пам’ять про неї в рушничках живими залишились і передаються із покоління в покоління. З тих пір існує звичай, пов'заний з цими рушниками. Що ж це за звичай? Проваджаючи в далеку дорогу, на війну, чи в армію, мати дарувала синові, донці, чоловікові рушник, щоб він зберіг їм життя, щоб швидше вони повернулися додому, щоб дорога була щасливою.