6.Використання нагрітої виробничої та зливної побутової води.

У системах охолодження металургійних печей ще і в даний час продовжують широко застосовуватися системи водяного охолодження, поступово замінні системами випарного охолодження. Кінцева температура охолоджуючої води не перевищує 80-90 ° С (у розімкнутих системах охолодження). Крім того, охолоджуюча вода застосовується для ряду виробничих процесів, що протікають при низьких температурах.  Найбільш значні теплові відходи в нагрітій охолоджуючої воді дають металургійні печі, кількість відводиться тепла з яких складає до 20-25% від витрачається тепла палива, а також виробничі агрегати деяких підприємств хімічної промисловості. Цей вторинний енергоресурс до теперішнього часу використовується вкрай незначно, зважаючи на низьку кінцевої температури охолоджуючої води та сезонного характеру теплових навантажень.  Можливі варіанти енергетичного використання нагрітої охолоджуючої води:  1) у системі водопріготовленія на місцевій ТЕЦ або котельні;  2) у системах теплопостачання самих підприємств, заводського селища і сільськогосподарських споживачів;  3) у спеціальній силовій установці для вироблення електроенергії.  В системі водопріготовленія місцевих теплопостачальних установок (ТЕЦ, котельні) можна використовувати тільки невелике і змінну кількість гарячої виробничої води протягом року.  Більш ефективним є використання нагрітої виробничої води для теплопостачання підприємства, робочого селища і сільськогосподарських споживачів. При цьому найбільш доцільно покриття такої охолоджуючої водою в першу чергу виробничих теплових навантажень, річна тривалість яких порівнянна з тривалістю роботи промислових печей та інших охолоджуються водою виробничих агрегатів (не менше 7500-8000 год / рік). 

Для покриття тривалих виробничих теплових навантажень в ряді випадків може виявитися раціональним також підвищення температури нагрітої охолоджуючої води за допомогою котлів-утилізаторів або теплових насосів .

7.Використання тепла інших вторинних енергоресурсів.

Фізичне тепло технологічної продукції в особливості значно за своєю величиною в підприємствах чорної металургії при отриманні відповідного продукту (чавуну, сталевих злитків і заготовок, коксу та ін) шляхом високотемпературних вогнетехнічних процесів.  Використання фізичного тепла злитків. Виробляється частково при подальшій обробці металу і залежить від організації металургійного виробничого циклу, будучи найбільш ефективним при безперервній організації останнього, зокрема, в сталеплавильних і прокатних цехах.  Гасіння коксу, видаваного з печей при температурі близько 1000 ° С, може здійснюватися водою (водяне, чи мокре гасіння коксу) або інертними газами, циркулюючими в замкнутій системі між гасітельних пристроями та паровими котлами-утилізаторами, що використовують тепло таких газів.  При мокрому гасінні коксу, найбільш поширеному до теперішнього часу, повністю втрачається фізичне тепло видається коксу. При сухому гасінні коксу використовується не менше 60% цього тепла в котлах-утилізаторах.  Використання фізичного тепла сухого гасіння коксу в парових котлах-утилізаторах дає економію тепла, що надходить в коксові печі (вугілля і обігрівальний доменний газ), не менше 2,5%.  Вироблення пари в котлах-утилізаторах, встановлених, в системах СТК, в практичній роботі ряду діючих установок становить у середньому 0,35-0,5 т пари на 1 т видається коксу.  Широке поширення систем сухого гасіння і повноцінне використання фізичного тепла коксу утрудняються періодичністю дії сучасних коксових печей і малої їх продуктивністю.  Використання фізичного тепла одержуваного продукту виробництва частково має місце також у ряді інших галузей промисловості. Зокрема, в цементному виробництві тепло одержуваного кінцевого продукту клінкеру допомогою випалювання в печі при температурі 1600 ° С використовується для підігріву повітря до 200-350 ° С у спеціальному холодильнику у вигляді циліндра, що обертається. Потім це повітря надходить в основну випалювальну піч для більш економічного спалювання палива. У ряді галузей промисловості (хімічної, харчової та ін) все ширше використовують тепло одержуваного продукту у вигляді вторинної пари випарних установок. Для цього застосовують насос (термокомпресора), стискаючий вторинний пар, який потім віддає тепло самої випарної установці.