147

ДВНЗ «Криворізький національний університет»

Кафедра філософії і соціальних наук

А. М. Комісаренко

Конспект лекцій

з філософії

для студентів усіх спеціальностей та форм навчання

Розглянуто

На засідані кафедри філософії

протокол №1

Від 29 серпня 2016 р.

м. Кривий Ріг

2016

Філософія

Курс лекцій

Лекція 1: Філософія як наука. Її предмет та роль у суспільстві.

План

1. Філософія і життя. Специфіка філософського освоєння дійсності.

2. Основні функції філософії.

3. Загальнолюдські цінності та гуманістичний зміст філософії.

1. Філософія і життя. Специфіка філософського освоєння дійсності

У кожному суспільстві у людей складаються ті чи інші уявлення про дійсність. Філософія як теоретичний світогляд, поряд із наукою, мистецтвом, мораллю є одним з видатних надбань людської цивілізації та культури. Історично так склалось, що саме філософія була тією колискою, з якої виросли і набули статусу самоусвідомлюючих особливих проявів людського духу та практики життєдіяльності людини і суспільство, і наука, і мистецтво, і мораль, і право.

Головний предмет філософії – взаємовідношення світ – людина.

До вічних проблем філософії належать:

• Що таке людина?

• Що таке Всесвіт?

• Який між ними зв’язок, залежність?

• Чи може людина пізнати себе, природу, суспільство?

• Які існують форми, методи, засоби пізнання?

• У чому відмінність явищ і сутності матеріального та духовного ідеального світу?

• Який з цих двох світів є основою для виникнення й існування другого світу?

• Чи вони незалежні один від одного?

• Що таке свобода?

• Що таке людські цінності – Істина, Добро, Мудрість, Гармонія?

• Що таке життя та смерть, яке їх ціннісне значення для окремої людини і суспільства?

До основних рис філософії належать:

НАОЧНІСТЬ:

• філософські дослідження - критичні, спрямовані на творчій пошук істини;

• теоретичні положення та висновки - об’єктивні, обґрунтовані, відображають проблеми та протиріччя дійсності, підтверджені практикою;

• опорою філософії є конкретно-наочні знання, разом з якими вона розвивається та розвитку яких сприяє.

ДІАЛЕКТИЧНІСТЬ:

• світ розглядається як суперечливий, як такий, що постійно розвивається, відкритий для пізнання людьми.

ІСТОРИЗМ:

• філософія не обмежується своїм часом, а розглядає світ та людські знання у процесі їх історичного розвитку.

КРИТИЧНІСТЬ:

• критикуючи та відхиляючи застарілі погляди, догми, помилки, зберігає все цінне, раціональне, істинне, прогресивне.

ГУМАНІСТИЧНИЙ ХАРАКТЕР:

• філософія обернена до людини і ставить проблему людини на перше місце.

Людина – єдина істота на Землі, здатна до пізнання буття та власної самосвідомості. Світогляд – постійний супутник людської життєдіяльності на будь-якому етапі історії суспільства:

• одна з форм свідомості людини, невід’ємний атрибут життєдіяльності людей;

• більш менш цілісна система оцінок та поглядів людей на:

• оточуючий світ та своє місце в ньому;

• мета та сенс життя;

• засоби досягнення життєвих цілей;

• сутність людських відносин

До інтелектуальної складової свідомості належить світорозуміння – пізнавально-інтелектуальні компоненти (погляди, оцінки, думки, знання, уявлення, роздуми, переконання).

До емоційної складової світогляду належить світосприйняття – емоційно-психологічні компоненти (почуття, переживання, емоційний настрій, психічний стан).

За ступенем інтелектуально-пізнавальної глибини та наочності слід виділити три основних рівні світогляду:

Життєво-практичний світогляд:

• варіюється від примітивних, відсталих форм світогляду – до здорового глузду та тверезої, розумової життєвої орієнтації у середовищі вчених, політиків, художників тощо;

• охоплює широке коло поглядів;

• його основа життєво-практичні знання, повсякденний життєвий досвід людей;

• слабка захищеність від помилок, слабка самостійність мислення.

Філософський світогляд:

• охоплює менше коло поглядів, які відображають різноманітні філософські вчення;

• його онова – філософські знання, той чи інший творчий, дослідний та практичний досвід.

Наочно-філософський світогляд:

• наочно обґрунтований філософський світогляд, який охоплює лише частину філософських вчень.

До історичних типів світогляду належать міфологія, релігія, наука, філософія.

Міфологія (грецьк. mythos) – наука про міфи (стародавні народні сказання), релігії та сказання про богів.

Міф – це:

• історично перша форма самосвідомості, що відокремилася від практики;

• перше повстання поезії проти прози життя;

• мудрість юного людства у поетичній формі.

Характерні риси міфу:

• усвідомлення роду як колективної особи, переконаної у наявності спільного предка-тотема;

• обернення у минуле;

• формування анімістичної картини буття тобто одухотворення усього сущого.

Релігія (лат. releglo – благочестя, святиня) – більш пізня та зріла форма світогляду людства.

Характерні риси релігії:

• чітко розділяються суб’єкт і об’єкт;

• ідея відділяється від матерії і протиставляється їй;

• світ роздвоюється на духовний та тілесний, земний і небесний, природний і надприродний;

• віра – головний спосіб осягнення буття;

• пріоритет духу на тілом;

• практичність (“віра без справ - мертва”).

Головне в релігії – досягнення єдності з Богом як втіленням святості та абсолютної цінності.

Наука (лат. scientia) – сфера людської діяльності, функцією якої є вироблення та теоретична схематизація об’єктивних знань про дійсність; галузь культури, яка існувала не в усі часи та не в усіх народів.

Наука – це:

• система знань, що постійно розвивається;

• специфічний вид духовної праці;

• соціальний інститут, який займається науковою діяльністю, об’єднуючи професійно зайнятих науковою діяльністю людей та матеріальні засоби її здійснення у вигляді системи організацій та установ для виконання функцій свідомого і цілеспрямованого керування науковою діяльністю.

Соціальні функції науки:

• пізнавальна (пізнання здійснюється, насамперед, заради практичних цілей);

• практична (призначення науки - не лише пояснювати світ, а й перетворювати його, ставити безпосередньо продуктивною силою суспільства);

• прикладна (реалізація практичної функції спричинила формування системи ланок, необхідних для втілення відкриттів фундаментальних наук у технічні пристрої для впровадження їх у виробництво);

• прогностична (основа управління суспільними процесами).

Філософія (грецьк. phileo – люблю, sophia - мудрість) – наука, що вивчає найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства, людського мислення.

На відміну від конкретних наук, філософія розглядає не окремі закони, не окремі сторони оточуючого світу, а дійсність у цілому.

Світоглядний характер філософського знання становить головну його специфіку, визначає його фундаментальний гуманістичний зміст

Існує кілька способів тлумачення філософії

Сократівсько-платонівський спосіб виражає людську відкритість світових можливостей і тим самим орієнтує на діалог, а не на монолог з реальністю.

Аристотелівський спосіб тлумачить філософію вже як науку про суще, вбачає головне її завдання в осягненні істини.

Софістський спосіб реалізує себе в діалектичному методі.

Епістемний спосіб знання наголошує на “збігові” тотожності свого змісту зі змістом сущого і тим самим спрямований на отримання істини; реалізує себе в догматичному методі.