Суспільно-політичні рухи в наддніпрянській україні в пер. Пол. Хіх ст.

Напрями суспільно політичних рухів Наддніпрянської України:

• масонство;

• польський національно-визвольний рух;

• російський суспільно-політичний рух;

• український національно-культурний рух.

Масонство

Масонство – релігійно-етичний рух, прибічники якого закликали до морального самовдосконалення й об’єднання людей за принципами Свободи, Рівності, Братерства. Хоча масони заявляли про невтручання в політику, вони відігравали помітну роль у революційних та національно-визвольних рухах.

Уперше масони виникають в Англії у ХVIII ст. і поширюються в інших країнах Європи. (Перша в світі Велика Ложа — Велика Об’єднана Ложа Англії заснована 24 червня 1717 р., перша Велика Ложа вважається «материнською» для інших Великих Лож).

Масонські організації називалися масонські ложі.

Найвідоміші масонські ложі в Україні

• У 1818 р. у Полтаві починає діяти масонська ложа «Любов до істини», одним з членів якої був І.Котляревський.

• У 1818 р. - у Києві діє «Ложа об’єднаних слов’ян»

• 1817 р. - у Харкові з’являється майстерня “Вмираючий сфінкс”,

• 1818 р. – у Одесі починає діяти “Понт Євксінський”,

У 1819 р. в Україні зборонили масонські ложі.

А по всій Російській імперії масонські ложі та інші таємні організації були заборонені у 1822 р.

Масонство у Наддніпрянській Україні

Польський національно-визвольний рух

Мета: відновлення незалежності Речі Посполитої (кордонах 1772 р.)

1830 – 1831 рр. відбулося повстання (на чолі з І. Лелевелем) за відновлення незалежності Польщі. Воно охопило Королівство Польське й поширилося на землі Правобережної України та Білорусі. Незабаром Варшава опинилась у руках повстанців. У січні 1831 р. було створено Національний уряд на чолі з князем А. Чарторийським. Уряд схвалив програму боротьби за відновлення Польської держави в кордонах 1772 р. У листопаді 1931 р. російські війська захопили Варшаву.

Царат скасував конституцію Королівства й більшість ознак автономії польських земель. Позбавлення на Правобережжі маєтків і виведення з дворянського стану 64 тис. польських шляхтичів (в повстанні брали участь 4 тис. осіб), закриття Кам’янецького ліцею, переведення на російську мову всіх польських шкіл й судочинства на Правобережжі, створення Київського університету (1834 р) ім. Святого Володимира, який мав «поширювати російську культуру на спольщених землях Західної Росії» Українці в своїй більшості не підтримали поляків під час повстання, оскільки на Правобережжі поляки планували відновити лише свою владу.

Декабристський рух

Декабристи – представники опозиційного російського дворянства, які боролися за повалення царату (самодержавства), скасування кріпацтва та демократизацію Росії.

в Санкт-Петербурге.

Початок національного відродження наприкінці хviii — на початку хiх ст.

У ХІХ ст. відбувається процес становлення (відродження) української нації.

Нація – історична спільність людей, що складається у процесі формування спільної території, економічних зв’язків, мови, етнічних особливостей культури й характеру.

Національне відродження – це пробудження національної самосвідомості народів, які не мали власної державності; фактично – це процес становлення нації.

Національна ідея – ідея (сукупність ідей), яка покликана об’єднати націю задля вирішення нагальних для нації завдань. Національна ідея – це концентрований вираз національних інтересів та почуттів, форма духовного самоусвідомлення, показник того, як народ усвідомлює себе, свою роль і місце у світі.

Стадії національного відродження:

• Фольклорно- етнографічна стадія (академічна (наукова)

Окремі дослідники-ентузіасти «винаходять» національність, збирають і публікують народні пісні, вивчають історію, мову, звичаї свого народу. Унаслідок цього вони знаходять аргументи, що певна етнографічна група є окремою спільнотою з погляду етнографії, філології та історії

Збирання історичних документів і відтворення на їхній підставі історії українського народу. Видання Д. Бантиш-Каменським «Історії Малої Росії…» (1882) і М. Маркевичем «Історії Малоросії» (1842—1843).

Дослідження фольклору і поширення уявлень про те, що українці є окремим народом з власною культурою і традиціями. Видання 1819 р. в Петербурзі грузинським князем М. Цертелєвим першої збірки українських історичних дум. Видання М. Максимовичем у 1827, 1834 і 1849 рр. трьох збірок українських народних пісень · Вивчення народної мови і створення на її основі літературної мови. 1798 р. І. Котляревський видав «Енеїду» — перший літературний твір, написаний українською мовою. 1818 р. створення О. Павловським «Граматики малоросійського наречія …», де вперше було розроблено граматичну побудову української мови, принципи її розмовного і літературного використання

• Культурницько-літературна стадія (українофільська)

Дослідження, здійснені на попередній стадії, трансформуються в певні ідеї, що поширюються серед освічених верств. Головним стає відродження мови, боротьба за розширення сфери її вжитку. Мова, що була раніше об’єктом дослідження, стає мовою, якою пишуться літературні твори, здійснюються переклади, ставляться театральні вистави тощо. Результатом цього стає поширення почуття національної свідомості серед широких суспільних верств

У 20—40-х рр. ХIХ ст. відбувається поступовий перехід від збирання матеріалів, що підтверджують існування українського народу, до їх трансформації у певну систему ідей. Розгортається боротьба української інтелігенції за розширення сфери вжитку української мови. Діяльність літературного гуртка

«харківських романтиків», очолюваного І. Срезневським. Видання ним «Українського альманаха» (1831), шести випусків фольклорно-етнографічної збірки «Запорожская старина» (1833—1838) У 30-х рр. ХIХ ст. українські літературні гуртки з’являються у Петербурзі та Москві. 1841 р. у Петербурзі вийшов альманах «Ластівка», у якому всі твори вперше були написані українською мовою · У середині 40-х рр. ХIХ ст. навколо Київського університету формується новий осередок українського літературно-наукового життя. Створення на початку січня 1846 р. Кирило-Мефодіївського братства

• Політична стадія

Нація згуртована усвідомленням власної історії та мови, розгортає боротьбу за своє визволення. Зароджується масовий національний рух, який, у свою чергу, має привести до незалежності нації. Виникають політичні організації, створюються політичні програми з вимогами здобуття самоврядування, автономії та, врешті-решт, самостійності

Традиційно початком українського національного відродження вважають появу 1798 р. перших трьох частин «Енеїди» Івана Котляревського – поеми, якій судилася слава першого твору нової української літератури, твору, що засвідчив появу сучасної української літературної мови. Ідеями національного відродження наснажена й «Історія русів» – пам’ятка української історичної прози й публіцистики кінця 18 ст. З’явився цей твір в середовищі козацької старшини. Хоча авторство його точно не встановлене, більшість дослідників припускає, що створив «Історію» Григорій Полетика. Твір поширювався в списках (надрукований був лише 1846 р. О. Бодянським). У 1818 р. вийшла перша граматика живої української мови «Граматика малороссийского наречия», підготовлена Олексієм Павловським. Це був перший короткий опис фонетичних і морфологічних особливостей української мови у порівнянні з російською. До граматики було додано невеликий словник української мови. У 1819 р. Микола Цертелєв опублікував у Петербурзі фольклорну збірку «Опыт собрания старинных малороссийских песней», що складалася з 10 текстів. Ця праця започаткувала розвиток української фольклористики. Становлення наукової фольклористики пов’язують з ім’ям ученого-енциклопедиста, першого ректора Київського університету Михайла Максимовича. Він був укладачем трьох збірок народних пісень: «Малоросійські пісні» (1827 р.), «Українські народні пісні» (1834 р.), «Збірник українських пісень» (1849 р.). Першу збірку видано в Москві. У ній опубліковано 127 пісень історичного, побутового та обрядового характеру з коментарями упорядника. Національному відродженню посприяла чотиритомна праця Дмитра Бантиш-Каменського «Історія Малої Росії», що побачила світ 1822 р. в Москві. Вона фактично є першою масштабною узагальнювальною працею з історії України від найдавніших часів до кінця 18 ст. «Історія Малої Росії» написана на широкій джерельній базі з використанням не опублікованих раніше архівних матеріалів.

На початку 19 ст. осередком українського національно-культурного відродження став Харків. Тут від 1805 р. діяв університет, заснований зусиллями Василя Каразіна й коштом місцевого дворянства, купецтва та міщанства. Новий навчальний заклад (єдиний на той час вищий навчальний заклад у підросійській Україні) об’єднав навколо себе найкращі інтелектуальні сили українського громадянства, діячів української літератури, історії, етнографії. Ректором університету довгий час був відомий поет Петро Гулак-Артемовський. У Харкові почали виходити журнали «Украинский вестник», «Украинский журнал» тощо, які вже своєю назвою засвідчували, що присвячені вони місцевому краю та його інтересам. Літературний рух у Харкові очолив Григорій Квітка-Основ’яненко. Навколо нього гуртувалася талановита молодь, яка, заохочена своїм учителем, почала писати українською мовою. До

харківського літературного гуртка належали також Амвросій Метлинський, Левко Боровиковський та інші митці слова, захоплені ідеями західноєвропейського романтизму й національного українського відродження. Усі вони вважали, що, пишучи українською, рятують рідну мову від вимирання. Поетичні твори харківських романтиків – так називався літературний гурток – сприяли стилістичному збагаченню літературної мови, розширювали сфери її використання. Харківські романтики багато попрацювали задля збереження перлин українського фольклору. Особливо відзначився в цій справі ви-

хованець, а потім професор Харківського університету Ізмаїл Срезневський. Він підготував до друку 6 випусків фольклорних та історико-літературних збірників «Запорожская старина», що виходили друком упродовж 1833–1838 рр. у Харкові. У Харкові розпочав свій творчий шлях Микола Костомаров – у майбутньому видатний історик України. Наукова спадщина Костомарова складається з 21 тому історичних досліджень. Славу історичної знаменитості принесли йому праці «Думки про історію Малоросії», «Слов’янська міфологія». Пізніше написав такі дослідження з української історії, як «Богдан Хмельницький», «Руїна», «Мазепа».