Українські землі напр. XVIII ст.– у пер. Пол. XIX ст.
Адміністративно-територіальний поділ українських земель
Українські землі в першій половині 19 ст. належали до складу 9 губерній Російської імперії.
Велика (Наддніпрянська) Україна
Полтавська та Чернігівська губернії від 1802 до 1835 р. становили Малоросійське генерал-губернаторство. У 1836 р. до його складу ввійшла Харківська губернія і його центр перенесено з Полтави до Харкова.
Київська, Подільська, Волинська губернії від 1832 р. належали до складу Київського генерал-губернаторства.
Катеринославську, Херсонську і Таврійську було об’єднано в Новоросійське генерал-губернаторство. Коли 1828 р. до Новоросійського генерал-губернаторства приєднали Бессарабську область, воно стало називатися Новоросійсько-Бессарабським.
Губернії поділялися на повіти. Повіти поділялися на волості. За губернські та повітові центри найчастіше правили міста. Волосні центри призначали в містечках, а іногді - у великих селах. Губернія мала своє губернське правління.
Термін Україна практично припиняють вживати.
Лівобережну Україну називають Малоросією,
Правобережну Україну – Південно-Західним краєм,
Південну Україну – Новоросією.
У 1831 р. було скасоване магдебурзьке право (право міст на самоврядування) на Лівобережжі.
У 1841 р. ліквідовано судочинство за Литовськими статутами на Правобережжі.
У 1847-1848 рр. на Правобережжі була проведена інвентарна реформа.
Інвентарна реформа – система заходів, проведених урядом Росії з метою впорядкування кріпосницьких відносин, тобто визначення повинностей та розмірів земельних наділів залежних селян.
Лівобережна Україна (Гетьманщина) – населення – 2,3 млн, тер. - 92 тис км. кв.
Козакам, які після ліквідації Гетьманщини пішли на службу до карабінерських полків, було надано статус казенних хліборобів. Були особисто вільними, вели власне господарство, віддаючи чверть своїх прибутків як податок державі
Козацька старшина, що перейшла на службу в карабінерські полки, отримала російські армійські чини. Це стало кроком до її зрівняння у правах з російським дворянством
Звичайні селяни (посполиті) втратили право переходу і стали кріпаками. Їхня кількість становила 40—45 % від загальної кількості населення
Міщани дедалі більше зазнавали утисків з боку імперської адміністрації
Слобожанщина – (населення - 1 млн, тер. – 70 тис км. кв.)
Козакам, які відмовилися записуватися до гусарських полків, було надано статус військових обивателів. Мали той самий статус, що й бувші козаки Гетьманщини
Козацька старшина отримала військовіранги російської армії і згодом була зрівняна в правах з російським дворянством
Звичайні селяни (посполиті) були прикріплені до землі й унаслідок численних дарунків і роздач земель імперським урядом перетворилися на кріпаків
Для міщан, як і на Лівобережжі, формально до 1831 р. зберігалося право міського самоврядування, але фактично воно ігнорувалося
Правобережна Україна - – (населення – 3,4 млн, тер. – 170 тис км. кв.)
Селяни становили переважну більшість українського населення і були кріпаками
Козацтво як соціальний стан було ліквідовано ще польською владою
Козацька старшина під тиском поляків переселилася на Лівобережжя або прийняла католицтво і сполонізувалася
Міщани-українці часто складали меншість населення міст. 70—80 % населення багатьох міст і містечок становили євреї і поляки
Південна Україна – – (населення - 1 млн, тер. – 185 тис км. кв.)
Кріпосні селяни складали 6,5 % від усіх жителів. Більшість населення становили державні селяни, іноземні колоністи. Вони були особисто вільними, володілиземельними наділами, сплачували податки державі
Великі землевласники мали тут найбільші з усіх українських регіонів володіння
Швидко зростала кількість міщан. Відбувалося це разом із заснуванням міст. Національний склад міського населення був строкатим, українці в ньому складали меншість