Лікування раку прямої кишки

Основною методикою лікування раку прямої кишки є хірургічне видалення пухлини, прилеглих тканин і лімфовузлів.

Вибір методики здійснюється в залежності від стадії захворювання, розміру пухлини, ступеня ураження метастазами лімфатичних вузлів та інших органів і тканин.

Видалення поліпа прямої кишки часто виконується в процесі проведення колоноскопії методом електрокоагуляції. Якщо при подальшій гістології тканин поліпа виявляють злоякісні клітини, які однак не поширюються на підставу поліпа, лікування на даному етапі можна вважати достатньо повним.

У більшості випадків раку прямої кишки проводиться радикальна резекція або екстирпація (повне видалення) прямої кишки з наступною реконструктивної операцією.

Пухлини середніх розмірів іноді можливо видалити лапароскопічним шляхом. При цьому також проводять забір тканини регіональних лімфатичних вузлів для виявлення можливого ураження злоякісними клітинами. Лапароскопічна методика переноситься хворими значно легше, вимагає менших заходів післяопераційного догляду, а частота виникнення рецидивів після лікування не перевищує такий при проведенні традиційної операції.

При виявленні раку на пізніх стадіях з глибоким проростанням в навколишні тканини і присутністю множинних метастазів, виробляють паліативну операцію: видалення пухлини для звільнення просвіту кишечника і полегшення стану пацієнта. Виліковування на пізніх стадіях ракових пухлин неможливо.

В онкологічній практиці в більшості випадків хірургічне видалення пухлини поєднують із хіміотерапією або радіопроменевою терапією для профілактики рецидивування та придушення поширення злоякісних клітин.

Метод хіміотерапевтичного лікування увазі використання лікарських препаратів, що пригнічують ріст злоякісних клітин. На жаль, цитотоксичні препарати, що застосовуються при хіміотерапії, недостатньо специфічні у відношенні ракових клітин і таке лікування має масу побічних ефектів. Однак комбіноване застосування хіміотерапії та хірургічного лікування при своєчасно виявленому раку прямої кишки дає помітний позитивний ефект і значно знижує ризик рецидиву захворювання, збільшуючи виживаність пацієнтів.

Променева терапія при раку прямої і товстої кишки іноді застосовується в якості додаткової міри профілактики рецидивів після оперативного видалення пухлини, а також може використовуватися для зменшення розмірів освіти і полегшення симптоматики.

Профілактика раку прямої кишки

Профілактичні заходи злоякісних новоутворень товстого кишечника включають регулярне обстеження осіб, які входять до групи ризику (люди старше 50 років, хворі з хронічними захворюваннями товстого кишечника). Особлива увага приділяється пацієнтам з поліпами товстого кишечника.

У скринінгові заходи входять: щорічний аналіз калу на приховану кров, Сігмоїдоскопія кожні 5 років, кожні 10 років – колоноскопія.

Особи, які страждають сімейним поліпозом, підлягають обстеженню кожні 2-3 роки. План обстеження громадян, що входять до групи онкологічного ризику, обговорюється з лікарем індивідуально.

Загальні заходи профілактики раку прямої кишки включають активний спосіб життя, правильне збалансоване харчування, багате рослинною клітковиною без перевантаженості тваринними жирами, відмова від куріння і зловживання алкогольними напоями, своєчасне виявлення і лікування захворювань, що провокують розвиток злоякісних пухлин.

Ускладнення раку і побічні ефекти терапії

Рак прямої кишки ускладнюється кровотечею, а при регулярних втратах крові – анемією, зниженням маси тіла аж до виснаження. Пацієнти з онкологічними патологіями пізніх стадій страждають від інтоксикації організму продуктами некрозу пухлинної тканини. Рак прямої кишки може сприяти розвитку інфекційного запалення.

Хіміотерапія сприяє розвитку таких побічних ефектів як облисіння, слабкість, втрата апетиту, діарея, нудота.

Прогноз при раку прямої кишки

Виявлення і видалення раку прямої кишки на ранніх стадіях сприяє 5-річної виживаності у 90% випадків. Однак, тільки 39% виявлених колоректальних злоякісних пухлин знаходяться на придатної для успішного лікування стадії, в інших випадках, навіть із застосуванням паліативного видалення пухлини, прогноз несприятливий.

Якщо протягом 5-ти років після видалення пухлини не відзначено її рецидиву, то підтверджують одужання.

Рак IV стадії лікуванню не підлягає.

Література

1. С.М. Ткач, А.Ю. Иоффе (червень 2005). Колоректальний рак: поширеність, головні чинники ризику та сучасні підходи до профілактики. Український терапевтичний журнал 2. с. 83–88

2.Campos FG, Logullo Waitzberg, AG, Kiss, DR, Waitzberg, DL, Habr-Gama, A, Gama-Rodrigues, J (Jan 2005). Diet and colorectal cancer: current evidence for etiology and prevention. Nutricion hospitalaria : organo oficial de la Sociedad Espanola de Nutricion Parenteral y Enteral 20 (1). с. 18–25.

За даними Центру контролю та профілактики хвороб США щорічно фіксується до 500 000 випадків хірургічної інфекції (ХІ). ХІ — друга за частотою причина внутрішньолікарняних інфекцій. Частка післяопераційних ранових інфекцій становить близько 25 % усіх внутрішньолікарняних інфекцій.

У 2–5 % пацієнтів після чистих позачеревних і у 20 % після внутрішньочеревних операцій виникає ХІ.

У пацієнтів з ХІ на 60 % більша вірогідність лікування у відділенні інтенсивної терапії, у 5 разів частіше виникає потреба в повторній госпіталізації та в 2 рази вища летальність, ніж у пацієнтів без ХІ.

Антибіотикопрофілактика (АБП) застосовується для хірургії «чистої» чи «чисто контамінованої». Для хірургії «контамінованої» та «забрудненої», коли інфекція вже присутня, необхідна антибіотикотерапія (АБТ), правила якої відрізняються принципами, термінами лікування, дозами.

Уникнути мікробної контамінації операційної рани неможливо навіть за умови максимального застосування правил асептики й антисептики. Після закінчення операції 80–90 % ран контаміновані бактеріальною флорою, частіше стафілококом. Основною метою антибіо-

тикопрофілактики є створення адекватної концентрації в плазмі крові та тканинах відповідного антибіотика протягом операції й на деякий час після операції.

Антибіотикопрофілактика — це застосування антимікробних засобів у хірургії особам без клінічних та лабораторних ознак інфекції для попередження її розвитку, а також за наявності ознак мікробної контамінації, коли первинним методом лікування є або попередження інфекції, викликаної екзогенними мікроорганізмами, або попередження загострення, рецидиву чи генералізації латентної інфекції.

Мета антимікробної профілактики — досягнення під час операції в плазмі крові та тканинах рівня антибіотика ≥ МПК для вірогідних збудників інфекції.

Умови, за яких повинна надаватись медична допомога

Антибактеріальна профілактика повинна виконуватися перед операційним втручанням у стаціонарі та після нього.

Загальні принципи антибактеріальної профілактики:

— передопераційна підготовка хворого;

— висока хірургічна техніка;

— періопераційна антибіотикопрофілактика;

— післяопераційний нагляд за раною.

Показання до антибіотикопрофілактики АБП показана в тих випадках, коли ризик інфекційних ускладнень без застосування АБП перевищує 5 %:

— при тяжких операціях, коли розвиток інфекції може призвести до тяжких ускладнень та ризику для життя хворого (операції на відкритому серці, на аорті);

— у випадках імплантації стороннього тіла (штучні клапани, суглоби);

— у хворих з імуносупресією, у тому числі при пересадці органів.

Критерії для антибіотика, який застосовують для профілактики:

— ефективність щодо вірогідних збудників ранової інфекції, у першу чергу стафілококів;

— період напіввиведення, достатній для підтримання бактеріальної концентрації в зоні операційного поля протягом хірургічного втручання та перших годин після нього;

— відсутність негативної інтеракції з лікарськими засобами, що застосовуються під час операції;

— добре проникнення у тканини в зоні операційного втручання;

— мінімальні побічні ефекти;

— добра переносимість.

Бажані обмеження за умови вибору антибіотика для періопераційної антибіотикопрофілактики:

— антибіотики широкого спектра резервують для антибіотикотерапії;

— не призначають бактеріостатичні антибіотики;

— за умови короткого періоду напіввиведення необхідні повторні введення;

— слід уникати застосування з метою профілактики антибіотиків, до яких швидко виникає резистентність;

— розумна ціна;

— можливість внутрішньовенного введення.

Надмірне або нераціональне профілактичне застосування антибіотиків зумовлює ряд негативних чинників:

— збільшення вартості лікування;

— збільшення ризику побічних ефектів;

— збільшення ризику розвитку полірезистентних штамів бактерій;

— утруднення діагностики шляхом «затушування» клінічної картини інфекційного ускладнення.

АБП повинна бути направлена на бактеріальну мішень, яку визначено як найчастішу причину можливої інфекції. Вона не повинна брати до уваги всі бактерії, що випадково було виявлено. Протокол АБП повинен включати засоби, що забезпечують активність проти цієї бактеріальної мішені. Необхідно вибирати препарати вузького спектра дії.

Наявність дренажів у місці операції не повинна бути приводом для порушення цих рекомендацій. Немає сенсу призначати повторні введення антибіотиків під час видалення дренажів, катетерів чи зондів.

Перша доза повинна бути ударною, звичайно це подвійна доза порівняно зі стандартною. Надалі, якщо є потреба, вводяться стандартні дози (рівень доказовості 2В).