Причини розвитку раку прямої кишки

Відзначено залежність розвитку раку прямої кишки від особливостей харчування. Хвороба частіше зустрічається у людей, що вживають їжу, багату жирами і бідну рослинною клітковиною. Раціон харчування, перевантажений м'ясними продуктами, сприяє виникненню злоякісних утворень в товстому кишечнику.

Крім того, факторами, що підвищують ризик розвитку ракової пухлини, є хронічні запальні захворювання товстого кишечника, хвороба Крона, неспецифічний виразковий коліт, вроджені патології (сімейний поліпоз, ферментні недостатності). Обмінні захворювання (цукровий діабет, метаболічний синдром, ожиріння) також є канцерогенними факторами.

Поліпи прямої кишки є одним з поширених передракових станів, озлокачествляться приблизно в 4% випадків (ризик виникнення злоякісної пухлини прямо пропорційний розміру та поширеності поліпів), особливо небезпечний щодо малігнізації сімейний поліпоз. Спадковий фактор також відіграє певну роль у захворюваності на рак прямої кишки.

Збільшують ризик розвитку злоякісного процесу і знижують ймовірність успішного результату при лікуванні куріння і зловживання алкоголем.

Класифікація раку прямої кишки

Рак прямої кишки класифікується згідно з міжнародною класифікацією TNM, де T – розмір пухлини і ступінь ураження нею стінки кишки, N – ураження регіонарних лімфовузлів, а M – наявність метастазів у віддалених органах.

Крім цього, в нашій країні нерідко застосовується класифікація раку по стадіях (I; IIa; IIb; IIIa; IIIb; IV) в залежності від величини пухлини, ступеня проростання нею стінки кишечника і навколишніх тканин, наявних метастазів.

Остаточний діагноз раку прямої кишки здійснюється після хірургічного видалення і цитологічного дослідження пухлини і лімфатичних вузлів.

Симптоми раку прямої кишки

Найчастіше ранні стадії раку прямої кишки протікають без клінічної симптоматики, що значно ускладнює діагностування та своєчасне виявлення злоякісного процесу. З часом прогресування пухлини починає проявлятися різноманітними симптомами.

Найпоширеніші прояви: порушення дефекації (запори або проноси), кишкова непрохідність, кровотеча із заднього проходу, домішки крові в калі, анемія неясної етіології, схуднення, біль в низу живота, «стрічковий» («олівцевий») стілець.

Діагностика раку прямої кишки

Діагностичні заходи включають опитування хворого, виявлення скарг, збір анамнезу. При цьому звертають увагу на канцерогенні ризики, які мали місце пухлинні утворення і сімейний онкоанамнез.

Лабораторні методи включають загальний і біохімічний аналіз крові, тестування на онкомаркери, копрограму.

Для ракових пухлин прямої кишки характерно виявлення ракового ембріонального антигену і онкомаркера СА-19-9. Виявлення онкомаркерів може також свідчити про неспецифічному виразковому коліті, доброякісних пухлинах. Концентрація ембріонального ракового антигену підвищується у завзятих курців.

До інструментальних методів діагностики пухлин товстого кишечника відноситься ректороманоскопія (обстежується внутрішня стінка прямої і сигмовидної кишки), колоноскопія (ендоскопічне дослідження всього товстого кишечника), іригоскопія (рентгенографічне дослідження товстого кишечника з контрастним речовиною).

Ендоскопічні методики дозволяють детально вивчити стан слизової оболонки кишкової стінки, наявні пухлинні утворення, зробити біопсію для подальшого гістологічного і цитологічного дослідження. Діагностика раку прямої кишки проводиться тільки на снованіі виявлення ракових клітин при цитологічному дослідженні біоптату.

Крім того, виявити пухлинне утворення в кишечнику можливо за допомогою ультразвукового дослідження (для обстеження прямої кишки виробляють інтраректального УЗД), магнітно-резонансної та комп'ютерної томографії.

Спіральна комп'ютерна томографія (МСКТ) застосовується для дослідження органів і систем на предмет виявлення метастазів, а так само дозволяє здійснити прицільну біопсію печінки при наявність в ній сумнівних щодо метастазування ділянок.

Методикою з високою ступінь специфічності відносно виявлення метастазів є позитронно-емісійна томографія (ПЕТ). Методика полягає у веденні в організм позитрон-випромінюючих ізотопів і сканування їх розподілу в тканинах. Уражені злоякісними клітинами тканини схильні накопичувати радіоізотопи та визначатися при скануванні у вигляді ділянок з підвищеним випромінюванням.

Ангіографію виробляють для візуалізації судинної мережі перед операцією (щоб уникнути післяопераційних ускладнень і масованих кровотеч).