Тема 15. Міжнародне співробітництво у боротьбі зі злочинністю

Злочинність – це складне соціальне явище, зумовлене комплексом причин. Деякі західні автори, перефразувавши відомий вислів, вважають, що «кожне суспільство має таку злочинність, на яку воно заслуговує». Злочини і злочинність мають, як правило, чітку національну «прописку», оскільки багато в чому залежать від соціальної структури, рівня соціально-економічного розвитку і культури конкретної держави. Разом з тим, також справедливе твердження, що кожний час має свої злочини. Тож, звичайно, злочини періоду науково-технічної революції в кожній державі несуть на собі відбиток часу. Економічні, науково-технічні, культурні й особисті зв'язки, що надзвичайно розширилися, неймовірно високий рівень розвитку транспортних систем і засобів комунікацій безпосередньо позначаються на масштабах, технічних можливостях та ступені організованості злочинності. В сучасному світі повсякденною дійсністю є міжнародно організовані та професіонально скоювані злочинні діяння. Поширилися в юридичному та науковому лексиконі терміни «міжнародна злочинність» і «міжнародний кримінальний злочинець». Відзнакою сьогоднішнього дня є великі, фінансово потужні, високоорганізовані міжнародні злочинні угруповання.

Переростання національної злочинності в міжнародну вимагало об'єднання зусиль міжнародного співтовариства в боротьбі з цим небезпечним соціальним явищем.

Співробітництво держав у боротьбі з таким міжнародним явищем, як злочинність, спрямоване на вирішення таких завдань: 1) узгодження кваліфікації злочинів, що становлять небезпеку для декількох або всіх держав; 2) координація заходів щодо запобігання і припинення таких злочинів; 3) встановлення юрисдикції над злочинами і злочинцями; 4) забезпечення невідворотності покарання; 5) надання правової допомоги у кримінальних справах, включаючи видачу злочинців.

Важливе місце у справі співробітництва держав у боротьбі зі злочинністю посідають багатосторонні угоди з припинення злочинів міжнародного характеру і покарання за них.

Злочини міжнародного характеру – це передбачені міжнародними договорами суспільно небезпечні діяння, що скоюються індивідами або групами осіб і зазіхають на нормальні відносини між суб'єктами міжнародного права. Ці правопорушення менш суспільно небезпечні, ніж міжнародні злочини, і, на відміну від останніх, відповідальність за їх вчинення несуть не держави, а тільки фізичні особи. Відповідальність настає на основі міжнародного договору, але за нормами національного кримінального законодавства відповідної держави. Злочини міжнародного характеру, як правило, заподіюють шкоду одній, двом або декільком державам.

З метою вироблення одноманітних підходів до кваліфікації правопорушень такої категорії держави укладають спеціальні конвенції або групу конвенцій. У цих міжнародно-правових актах надається кваліфікація злочинів міжнародного характеру, наприклад, міжнародного тероризму, розкрадання ядерного матеріалу, незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, фальшивомонетництва, рабства, работоргівлі, торгівлі жінками і дітьми та ін.

Міжнародний тероризм (від лат. terror – страх, жах) – це суспільно небезпечні в міжнародному масштабі діяння, спрямовані на досягнення певної мети, як правило політичної, що супроводжуються безглуздою загибеллю людей, порушенням міжнародних транспортних сполучень, нормального функціонування дипломатичних представництв держав та їх персоналу, що ускладнюють здійснення міжнародних контактів і зустрічей.

У 1937 р. була укладена Міжнародна конвенція щодо запобігання і покарання актів тероризму. Проте чинності вона не набула.

Нині діє група універсальних конвенцій щодо боротьби з міжнародним тероризмом у конкретних сферах: Конвенція про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден 1970 p.; Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації 1971 p.; Конвенція про запобігання і покарання злочинів проти осіб, що користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів 1973 р.; Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства 1988 р.; Протокол про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки стаціонарних платформ, розташованих на континентальному шельфі 1988 р.; Конвенція про захист персоналу ООН і пов'язаного з ним персоналу 1994 р.

Після закінчення Другої світової війни було докладено енергійних зусиль з метою відродження Міжнародної комісії кримінальної поліції, оскільки післявоєнні розруха, голод і бідність створювали сприятливе криміногенне середовище. В 1946 р. у Брюсселі відбувся перший післявоєнний конгрес комісії, в якому взяли участь представники поліцейських відомств із 17 держав. Учасники конгресу висловили тверду рішучість відродите Міжнародну комісію кримінальної поліції. При цьому було визначено її нове місцезнаходження – Париж. Замість старого статуту 1923 р. було прийнято тимчасові положення про мету, завдання і принципи діяльності комісії.

У 1956 р. на сесії Міжнародної комісії кримінальної поліції було прийнято новий статут. З ухваленням цього основоположного документа почалася і нова історія Інтерполу.

В ст. 1 статуту була закріплена нова назва організації – Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол). Термін «Інтерпол» з'явився експромтом у 1947 р. на черговій сесії Генеральної асамблеї комісії в Празі. Він випадково злетів з вуст представника Італії Д. Дози стосовно організації, проте ця абревіатура назви комісії виявилася дуже вдалою з погляду фонетики і всім сподобалася. В новому статуті скорочена назва організації «Інтерпол» набула офіційного закріплення.

Метою Інтерполу є:

а) забезпечення і розвиток широкої взаємної співпраці всіх органів (установ) кримінальної поліції в межах наявного законодавства країн і в дусі Загальної декларації прав людини;

б) створення та розвиток установ, які можуть успішно сприяти попередженню і боротьбі із загальною кримінальною злочинністю (ст. 2 статуту).

Прохання про прийняття в члени Інтерполу направляється компетентним урядовим органом Генеральному секретарю організації. Рішення про прийняття виносить Генеральна асамблея більшістю у 2/3 голосів. Україна була прийнята до складу Інтерполу в 1992 р. Нині Інтерпол об'єднує 187 держав. Після ООН це друга за кількістю держав-учасниць організація у світі.

До структури Інтерполу входять: Генеральна асамблея, виконавчий комітет, генеральний секретаріат, національні центральні бюро, радники.

Центральне місце в угодах про надання правової допомоги посідає інститут видачі злочинців. Так, відповідно до Конвенції СНД про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р. (набула чинності з 1994 р., Україна бере участь) видача осіб для притягнення до кримінальної відповідальності проводиться за такі діяння, які за законами запитуючої і запитуваної сторін є карними і за вчинення яких передбачається покарання у вигляді позбавлення волі на строк не менше одного року або більш тяжке покарання (п. 2 ст. 56).

Лекційне заняття

Питання для обговорення

1. Міжнародне співробітництво в боротьбі зі злочинністю. Міжнародно-правова допомога в кримінальних справах. Видача злочинців. Екстрадиція (Extradition).

2. Поняття міжнародного злочину. Боротьба з окремими видами злочинів. Транснаціональні злочини. Злочини за загальним міжнародним правом. Конвенційні злочини. Міжнародний тероризм.

3. Міжнародні кримінальні судові органи. Нюрнбергський і Токійський військові трибунали. Міжнародні кримінальні трибунали для Югославії і Руанди. Міжнародний кримінальний суд. Міжнародні органи боротьби зі злочинністю.

4. Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол) (International Criminal Police Organization).

Глосарій: злочинність, злочини проти міжнародного миру та безпеки, міжнародний тероризм, Інтерпол, терористичний акт, міжнародне кримінальне право, система міжнародного кримінального права,кримінальне переслідування, геноцид, Міжнародний суд ООН.

Питання та завдання для самоперевірки і контролю засвоєння знань:

1. Скласти термінологічний словник до теми.

2. Скласти опорний конспект питань для обговорення на семінарському занятті.

3. Розв’язати тести:

1. Згідно норм міжнародного права видачі підлягають:

а) особи, що скоїли злочини, відносно яких закінчився строк давності притягнення до кримінальної відповідальності;

б) іноземці, що знаходяться на території держави;

в) особи, засуджені або звинувачені в скоєнні злочину;

г) громадяни своєї держави, що скоїли злочин.

2. Міжнародна боротьба зі злочинністю включає:

а) розшук злочинців;

б) видачу всіх злочинців без виключення;

в) спільне судочинство;

г) обмін злочинцями.

3. Міжнародна організація кримінальної поліції є органом:

а) який діє під егідою ООН;

б) представників національних поліцейських структур;

в) що розслідує тільки міжнародні злочини;

г) з компетенцією на необмежену оперативно – розшукову діяльність.

Джерела і література: [7], [8], [9], [10], [48].

***