Верховний Суд

Статус і організація

Верховний суд Данії розміщений у м. Копенгагені і є одним із найстарших суддів Європи, його було засновано ще у 1661 р. Верховний суд є найвищим судом Королівства Данія і складається з голови Суду та чотирнадцяти суддів. Суд складається з двох відділів (колегій), до одного з яких входять п'ять, а до іншого — сім суддів. Однак Верховний суд може прийняти рішення, яке зобов'язує більшість суддів або всіх суддів взяти участь у розгляді справи. Це буває у випадках, коли потрібно вирішити питання про відповідність Конституції будь-якому закону.

У виняткових випадках засідання може відбуватися у пленарному режимі, але це буває дуже рідко, коли виникає проблема права у правовідносинах, що не мали аналога, і їх вирішення має значення для розвитку правної системи. Якщо голова Суду не бере участі в розгляді справи, то він, порадившись з членами Суду, призначає одного з суддів виконувати функції головуючого. Більшість цивільних справ розглядається у двох інстанціях. Однак у справах, рішення з яких були винесені муніципальними судами і в яких сума позову не перевищує 10 тис. датських крон, апеляції направляються лише до Вищого суду після отримання спеціального дозволу Міністерства юстиції. Такий дозвіл також вимагається для направлення справи, в якій провадження було розпочато за ініціативою муніципального суду, до Верховного суду як до суду третьої й останньої інстанції.

Кримінальні справи так само розглядаються у двох інстанціях, за винятком деяких незначних для безпеки суспільства справ, що порушено і розслідувано поліцією, стосовно яких не передбачено подання петицій. Міністерство юстиції може також дати дозвіл на розгляд кримінальної справи у Верховному суді як суді третьої й останньої інстанції. Юрисдикцію Верховного суду в таких справах буде розглянуто пізніше. В усіх судах розгляд справи проходить в усній формі, але передбачено можливість процесу у письмовій формі у Вищому та Верховному судах. Сторони мають право особисто представляти свої справи в суді, але суди можуть розпорядитися, щоб сторона, чиї клопотання і заяви, подані уписьмовій формі, є незрозумілими, або сторона, яка не може спокійно і чітко представити свою справу в суді, скористалася послугами адвоката. Якщо особи не ведуть свої справи в суді особисто, то, як правило, тільки адвокати можуть представляти їх інтереси в суді. У виняткових випадках сторони можуть бути представлені іншими особами, наприклад, близькими родичами.

Процедура у Верховному Суді

Апеляції на рішення, постановлені вищими судами і Морським та Комерційним судом Копенгагена у першій інстанції, подаються до Верховного суду. Процедура апеляційного оскарження така сама, як і щодо апеляцій, що розглядаються вищими судами, але заслуховування свідків та сторін відбувається не у Верховному суді, а в окружному суді за місцем проживанням свідка або однієї зі сторін. До Верховного суду можуть бути подані додаткові (нові) документи під час розгляду апеляції.

Апеляції з приводу покарання або обвинувального вироку, присудженого Вищим судом як судом першої інстанції (справи, що розглядаються судом присяжних), можуть бути подані до Верховного суду. Підставами для подання апеляцій є те, що:

— не були застосовані або були застосовані неправильно норми процесуального права (результатом подання такої апеляції може бути скасування рішення, прийнятого Вищим судом);

— суд неправильно виніс обвинувальний вирок, коли за сукупністю з'ясованих доказів мав виправдати обвинуваченого або неправильно відмовився від обвинувального вироку;

— головуючий припустився неточностей при напутньому слові або питання, на які присяжні мали дати відповіді, були неправильно сформульовані;

— винесений вирок не відповідає законові, який встановлює відповідальність за цей злочин, або явно не відповідає характерові правопорушення, або має передбачати інше покарання (наприклад, направлення до психіатричної лікарні, в'язниці, приватної лікарні, виховного закладу).

У справах, які перебувають у компетенції прокурора (державного обвинувача) та у справах, порушених і розслідуваних поліцією, апеляції можуть подаватися на підставах помилкового застосування або недодержання норм процесуального права, неправильного застосування кримінального закону або у випадках, коли вироком передбачається покарання, яке перебільшує межу покарання, передбачену санкцією відповідного закону, або коли покарання явно не відповідає характерові правопорушення або злочину. У зв'язку з цим слід зазначити, що потрібно обережно відноситися до концепції "відсутності пропорційності", оскільки на практиці Верховний суд вносив до оскаржуваних вироків тільки дуже незначні зміни.

Процес проходить в усній формі. В деяких випадках заслуховуються свідчення обвинуваченого та свідків. Проте Верховний суд не має права висловлюватися щодо вірності оцінки доказів у справі.

Як згадувалося вище, докази, подані на підтвердження вини обвинуваченого, не можуть переглядатися Верховним судом. Ця різниця між застосуванням законодавства і переглядом доказів може призвести до певних сумнівів, але у багатьох випадках Верховний суд давав дуже широке тлумачення положень закону. Суд, зокрема, виносив рішення щодо змішаних питань факту і права, наприклад, щодо питання, чи мала місце "необережність" чи "груба необережність".

Рішення вищих судів, прийняті в апеляційному порядку, не можуть оскаржуватися до Верховного суду як суду третьої інстанції, за винятком випадків, коли Міністерство юстиції дало на це дозвіл. Такий дозвіл дається лише у випадках, коли справа, що розглядається, має особливе суспільне значення або якщо вона може у подальшому мати вплив на права та інтереси заінтересованих сторін.

Судді

Суддів призначає монарша особа відповідним актом за паданням міністра юстиції, який консультується з головою Верховного суду та головою одного з двох вищих судів. Судді муніципальних судів, як правило, призначаються з-поміж помічників суддів цих судів. У деяких випадках їх добирають з числа державних службовців Міністерства юстиції. Судді Муніципальних судів обираються до Вищого суду. Суддями Верховного суду майже завжди стають судді вищих судів. Зазвичай суддів до Верховного суду призначають за рекомендацією цього Суду. Правом бути рекомендованим до призначення суддею користуються дипломовані юристи, які набули стаж роботи (не менш 15—20 років) при судах або у прокуратурі, чи в інших органах і службах, де їх діяльність безпосередньо стосувалася правозастосування. . Конституція гарантує суддям повну незалежність від уряду при виконанні своїх обов'язків. Розділ 64 Конституції встановлює, що, з одного боку, судді керуються тільки законом при виконанні своїх обов'язків, а з другого боку — вони мають бути захищені від непрямого впливу з боку уряду, оскільки загалом суддя не може бути звільнений з роботи проти своєї волі та може бути звільнений тільки за рішенням спеціального суду.

Як одна з гарантій їх незалежності — це безстрокове призначення на посаду судді до граничного віку — 70 років, по досягненню якого суддя обов'язково повинен вийти у відставку.

Призначення на посаду судді відбувається королівським указом, за пропозицією Міністерства юстиції з числа осіб, які мають 15-20 років стажу роботи в якості дипломованих юристів при судах, в прокуратурі і т. д. Коло осіб, призначених суддями — дуже обмежений (близько 280 на країну з 5,1 млн населення).

  Ніхто не може виступати суддею у справі, якщо він:

1) сам є стороною у цій справі, або має який-небудь інтерес у її результатах, або, якщо це кримінальна справа, постраждав унаслідок цього кримінального злочину;

2) є родичем по крові або шлюбу однієї зі сторін у цивільній справі або обвинуваченого в кримінальній справі, чи то по прямій висхідній, низхідній лінії або бічній лінії, включно з двоюрідними родичами, або є подружжям, опікуном, усиновителем чи названим батьком, або усиновленою чи прийомною дитиною однієї зі сторін або обвинуваченого;

3) перебуває в шлюбі або є родичем по крові чи шлюбу, по прямій висхідній, низхідній або бічній лінії, включно з двоюрідними родичами, адвоката чи іншої особи, яка представляє одну зі сторін у цивільній справі, або в кримінальній справі — потерпілої сторони, чи її представника, чи будь-якого державного обвинувача або співробітника поліції, залученого в таку справу, чи захисника обвинуваченого;

4) уже виступав у цій справі свідком чи експертом (syn- og skønsmand), або, якщо справа є цивільною, виступав у ній адвокатом чи інакше представляв одну зі сторін, або, якщо справа є кримінальною, співробітником поліції, державним обвинувачем, захисником чи іншим представником потерпілої сторони;

5) уже займався цієї справою як суддя в суді нижчої інстанції або, якщо справа є кримінальною, як член суду присяжних чи судовий засідатель.

2. Можливість того, що суддя в минулому вже займався справою внаслідок виконання ним кількох офіційних функцій, не позбавляє його права, якщо немає підстав, зважаючи на обставини справи, припускати, що він має будь-який особливий інтерес у результаті розгляду цієї справи».