2.2 Технологія виготовлення вишитих рушників у техніці гладі
Вибираючи якісні матеріали для свого майбутнього виробу, забезпечуємо собі приємні моменти творчості і прекрасний фінал роботи. Вишивати можна на будь-якій тканині, є навіть такі творчі особистості, які вишивають на шпалерах.
Для вишивки гладдю підійдуть бавовняні, лляні, вовняні тканини. Частіше за все для вишивки використовують тканини без малюнка, що мають досить гладку поверхню. Можна також використовувати і смугасті, картаті тканини або тканини з вираженою фактурою, але для них необхідно вибирати відповідні малюнки, які органічно поєднувалися б з візерунком і фактурою тканини. Для лічильної вишивки використовується спеціальна тканина – канва.
У такої тканини переплетення складається з однакової кількості ниток по вертикалі і горизонталі, що дозволяє хрестику бути квадратним. Існують різні види канви. Накладна канва накладається на тканину, на якій хочуть зробити вишивку, роблять вишивку і після закінчення роботи висмикують нитки канви. [8]
У цілому, вишивати можна на будь-якій тканині, що має велике переплетення ниток.
На вибрану тканину кладемо прозорий папір-кальку і перенесіть олівцем на неї ескіз (див. Додаток А). Потім кальку з малюнками приколюємо шпильками на відстані 2-2.5 см від країв на тканину так, щоб тканина не рухалася. Потім під кальку підкладаємо кольоровий копіювальний папір (краще червоний або зелений: він не забруднює нитки). Перебиваємо гостро заточеним олівцем. Не тиснемо сильно правою рукою на перебиваємося малюнок, щоб не залишилося на тканині плям від копірки. Лівою рукою притримуємо кальку там, де немає копіювального паперу.
Перш ніж відколювати кальку, виймаємо копіювальний папір і дивимось, чи все гаразд перебили, якщо щось погано видно, кладемо назад копірку і перебиваємо потрібні елементи.
Тепер обробляємо краї рушника швом «упідгин з закритим зрізом», а потім займаємось поетапним вишиванням візерунка. Коли виріб уже вишитий (див. Додаток Б), варто зважати на те, що під час роботи з тканиною, вона могла забруднитись та пом’ятись.
Коли вишивка великого розміру і довго була в роботі, то її необхідно замочити у теплій воді на 2 год. і лише після цього розпочинати прання. Випраний виріб полощемо у теплій воді, викручуємо, легко струшуємо і кладемо у холодну воду у розкладеному вигляді (у скрученому вигляді малюнок може відбитися на тлі). У холодну воду додаємо оцет – чайну ложку на склянку води.
Прасуємо рушник вологим і тільки з вивороту, а з лицьового боку – лише рубці та не вишиті місця. Прасуємо по нитці основи, оскільки нитки можуть нерівномірно витягуватись.
Висновки
Підбиваючи підсумки виконаної роботи, можна сказати, що завдання, поставлені спочатку дослідження, виконані, а саме:
У роботі проаналізовано історичні відомості про вишивку.
Рушник і інша народна вишивка супроводжують людину в часи радості і смутку. Ціле життя людини пов’язане із рушником, адже на рушник приймають новонародженого, й з рушником людина закінчує своє життя, з ними її проводжають в останню путь.
Охарактеризовано символи в українських народних рушниках, вишитих гладдю.
Орнаментація рушників на Україні надзвичайно різноманітна. У кожному локальному центрі склалися свої традиційні мотиви, особливості їх композиційної побудови, колірна гама.
Виготовлено вишитий рушник у техніці гладі;
Народна українська вишивка відіграє велику роль в житті людини. З вишивкою пов’язане все життя людини, в ній вона пізнає світ чистої фантазії, мистецтво високої естетичної наснаги, простору; водночас мудрого декоративного відчуття і мислення.
Українське народне мистецтво набуло широкого визнання у нашій країні та за кордоном. У його предновічних образах, зручних формах і динамічних мотивах орнаменту міститься символи таємничої, чарівної природи, складні переплети нашої історії, особливості побуту, доброта і щедрість душі українського народу. У кожному регіоні є свій стиль, техніка вишивання. Майже кожному регіону притаманні свої кольори вишивки. По кольору ниток ми можемо узнати де вишито той чи інший рушник.
Рушник можна порiвняти з пiснею, витканою чи вишитою на полотнi. Без рушника, як i без пiснi, не обходиться народження,одруження людини, ювiлейнi урочистостi. Рушником накривали дiжу пiсля випiкання хлiба, ставлячи її пiд образами на покутi, дарунковими рушниками перев'язували кумiв i гостей, хлiбом-сiллю на рушнику зустрiчали i зустрiчають зараз дорогих гостей. Як i в пiснi спiвається, за звичаєм, коли син вирушав iз дому в далеку дорогу, мати дарувала йому рушник, щоб берiг сина вiд лиха. А весiльний рушник кожна дiвчина готувала сама. Вишивати рушники i сорочки матерi навчали дочок змалку.
Рушник з давніх-давен був своєрідним обличчям оселі, відтак і господині. В тому, скільки і які були рушники, створювалась думкапро жінку, її дочок. І завжди цінувалися рушники справжніми пошанувачами.
Варто все-таки відзначити, що у всьому світі зростає інтерес до етнічної спадщини кожного народу. Адже без минулого, без коренів немає майбутнього в жодного народу, в жодної родини, в жодної людини. Українцям є з чим постати перед іншими націями. Не зважаючи на складне історичне минуле, наш народ не розгубив, а доніс до сьогоднішнього дня багатющі скарби духовної та матеріальної культури, які становитимуть інтерес не лише для самих українців, а й для інших народів. Серед тих скарбів на видному місці знаходиться український рушник, який і є тим містком між минулим та майбутнім.