7.У кожній країні сьогодні діє своя національна система охорони здоров'я. Зазвичай виділяють три типи медичних систем.

(1). Ексклюзивні медичні системи

Першу групу становлять ексклюзивні медичні системи. Тут існує державна монополія на медицину, і держава активно втручається в порядок медичних практик, регулює процес підготовки медичних фахівців, здійснює контроль за їхньою діяльністю.

(1) Радянська модель. Існувала в СРСР і країнах радянського блоку. Її спадщина зберігається й сьогодні. Медики є держслужбовцями, найнятими на роботу Міністерством охорони здоров'я. Всі інші групи цілителів були заборонені в 1923 році. Медики в СРСР мали мати тісний зв'язок з органами державної влади й самі мали значну владу. У деяких країнах третього світу ця модель була прийнята на озброєння. Там, як й у СРСР, лікарі мали високий соціальний статус й утворювали клас «інтелігенції». Але їхня кількість була невеликою, а заборона на діяльність інших професійних груп не спрацювала.

(2) Французька модель. Ця модель бере початок зі спроб централізованої держави встановити контроль над всіма недипломованими й «нелегальними» цілителями. Вона склалася після французької революції в перші роки XIX століття. Держава перетворила лікарів у держслужбовців, щоб вони практикували медицину, викладали й займалися дослідницькою діяльністю на місцях. При цьому зареєстровані лікарі могли практикувати в приватному порядку, а аптекарі - консультувати й продавати ліки. Результатом цього стала змішана державна медична система, у якій лікарі набули соціально-політичний статус. Держава надавала ліцензії лише кваліфікованим медичним школам, що мали державну підтримку. У франкомовних країнах третього світу, що були колоніями Франції, ця модель також була прийнята. Держава монополізувала медицину й намагалася ліквідувати інші медичні традиції. Так, у Камеруні були заборонені всі альтернативні медичні практики, а поліція піддала переслідуванню цілителів, навіть тих, котрих підтримувала церква. Цю модель прийняло багато країн Латинської Америки.

(3) Американська модель. Тут держава підтримала лікарняну медицину, а альтернативні системи почасти були з'єднані з пануючою медичною субкультурою, наприклад, остеопатія - з лікарняною медициною й системою освіти, почасти залишилися під заступництвом церкви. Суспільні дебати зосередилися навколо юридичних проблем несумлінного лікування й злочинів, вчинених лікарями (евтаназія, аборти, хірургічні помилки й ін.) У США держава акредитує незалежні інститути, такі, як медичні школи, дослідницькі інститути, лікарні й системи страхової медицини. Саме ці інститути формують регіональні групи медиків і забезпечують підвищення їхнього професійного статусу. Результатом цього є висока конкуренція на ринку медичних професій.

(2). Толерантні медичні системи.

Другу групу становлять толерантні медичні системи. У межах цих систем держава дозволяє існувати альтернативним медичним практикам, що відрізняються від тих, які прийняті в рамках госпітальної медицини.

1. Британська модель. Тут діє система, що чисто юридичним способом визначає, кого з практикуючих експертів з хвороб можна вважати «лікарем». Британські закони проводять чітке розмежування між «лікарями» й «нелікарями», що дотримуються методів «народної медицини». Англійці, опиняючись на ринку медичних послуг, мають можливість вибирати, до кого з експертів звернутися по допомогу. Більшість британських медиків працює на контрактній основі в Британській Національній Службі Здоров'я (NationalHealthService). Її фінансує держава. Всі хірургічні й стоматологічні медичні центри діють у рамках NНS. Національна Служба Здоров'я не оплачує працю лікарів у тих випадках, коли вони практикують «традиційні» методи лікування. Але заборони на їхнє застосування не існує. Крім того, існує державний контроль за продажем ліків, а самі ліки можна продавати тільки за призначенням лікарів. Діє також державний контроль стосовно хірургічних втручань і взагалі всякої практики, що стосується надрізів шкіри. Існує серйозне обмеження на «самолікування» і лікування, здійснюване некваліфікованими цілителями. Цей компроміс між державною й народною медициною в сучасній Великобританії сьогодні забезпечується наявністю достатніх ресурсів. Але якщо їхня кількість раптом, як колись у минулому, буде обмежена, то цей компроміс може бути розірваний. Сьогодні ж британські лікарі можуть практикувати так, як вважають за необхідне. Існуюча державна політика ліцензування медичних професій не забороняє неортодоксальні практики. Однак існує обмеження на рекламу цих практик і відповідні послуги в мас-медіа. При цьому самі цілителі можуть змагатися на ринку за своїх клієнтів з лікарями, що мають державну підтримку. У Великобританії допускається створення професійних асоціацій для представників будь-яких медичних систем, а також створення спеціальних коледжів. Однак їхнім представникам заборонено називати себе лікарями. Наприклад, англійська остеопатія розвивається незалежно від медичної ортопедії. Антропологи відзначають, що британцям властивий терапевтичний прагматизм, тобто вони з легкістю користуються послугами будь-яких експертів з хвороб, у тому числі й альтернативних лікарів, хоча й не цікавляться змістом їхніх теорій. Особливим статусом у Великобританії користується гомеопатія. Її позиції в країні дуже сильні, хоча більшість відмовляє їй у наукових основах. Справа в тому, що гомеопатія користується патронажем з боку Королівського Національного Гомеопатичного Госпіталю. Особливо жорсткий контроль існує за британською ветеринарною медициною. Британська модель медицини використовується в багатьох країнах миру, особливо в колишніх британських колоніях. Для цієї моделі характерне поширення приватної лікарської практики. Це пояснюється переважанням середнього класу в соціальній структурі.

2. Німецька модель. Тут привертає до себе увагу особливий випадок ліцензування народних лікарів. Вони повинні здавати державні іспити на знання державного законодавства з проблем регулювання медичної практики. Цілителів у Німеччині називають «спеціалістами зі здоров'я». Німецька медична модель не має поширення в країнах третього світу.

(3). Інтегративні медичні системи

Третю групу становлять інтегративні медичні системи. Вони є плюралістичними й поєднують у собі різні медичні традиції.

1. Індійська й китайська моделі. При британському колоніальному пануванні в Індії успішно розвивалися національні медичні традиції: Аюрведа, Сідхі й Унані. Британська космополітична система була прийнята пізніше, після отримання країною незалежності. З кінця 1940-х років індійський національний уряд став активно розвивати лікарняну медицину, у тому числі мережу сільських диспансерів. Старі коледжі, де готували фахівців з Аюрведи, стали зазнавати труднощів з набором учнів. Стала розвиватися й гомеопатія, що своїми теоретичними джерелами була пов'язана з ісламом. Її зростання було відзначено у Бенгалії. Інші менш систематизовані системи цілительства стали розвиватися маргінальним способом, без фінансової підтримки уряду, за рахунок добродійності, на фестивалях й у храмах. Майже всі вони розвиваються на релігійній основі. Системи, подібні індійської, широко поширені в Азії. Китайська модель розвивалася після війни в умовах політичного панування марксизму. Тут традиційна медицина була визнана й інтегрована в державну лікарняну медицину. «Босі лікарі» стали допоміжним медичним персоналом. У державних лікарнях стали розвиватися припікання, голковколювання й траволікування. У період китайської культурної революції 1960-х років незалежність традиційної медицини була згорнута, а асоціації цілителів закриті. Пізніше пріоритети знову змінилися. Сьогодні, у світлі нової демографічної політики, що заохочує народження тільки однієї дитини в родині, люди, що живуть у селі, отримали можливість користуватися послугами кваліфікованих міських гінекологів і педіатрів. Колишні повитухи й «босі лікарі» тим самим були витиснуті. Індійська й китайська медичні моделі являють випадок інкорпорування народних цілителів у сучасні лікарняні комплекси. Народні медичні практики тут спираються на стародавні медичні тексти, що користуються визнанням у суспільстві, і ці практики перебувають під контролем державної бюрократії.

2. Медичні моделі країн третього світу. У всіх інших незахідних суспільствах сьогодні склалися інтегративні медичні системи, між якими є досить несуттєві розходження. Жодна з медичних професій тут не досягла монополії. Причинами цього є й недавнє колоніальне минуле, і дефіцит економічних ресурсів. Основними характеристиками цієї моделі є: (1) Порівняльна слабкість і погане фінансування госпітальної медицини, що зосереджена переважно в містах, а медичний персонал (національні й іноземні лікарі) навчався за різними стандартами в різних країнах. (2) Держава не здатна поки запропонувати альтернативу цій системі. (3) У населення існує високий попит на послуги народних цілителів - костоправів, повитух, цирюльників, хірургів. (4) На ринку ліків є різнорідний потік препаратів, імпортованих із усього світу, але часто без назв і без інструкцій. (5) Населення часто розсіяне по території, у зв’язку з чим державна лікарняна медицина не здатна здійснювати повномасштабний контроль за його здоров'ям, а рівень захворюваності й смертності серед населення вкрай високий. У більшості випадків не існує законів проти медичної недбалості, а споживчі права населення погано захищені. У цей час цілителі й ті, хто надає ліки й медичні послуги, прагнуть до визнання з боку держави. Триває суперечка про шарлатанство й шахрайство з боку цілителів. У цьому контексті традиційні цілителі, що надихаються національними міністерствами охорони здоров'я й Всесвітньою Організацією Здоров'я (ВОЗ), прагнуть організуватися в професійні асоціації й інтегруватися в якості допоміжного медичного персоналу в систему госпітальної медицини.

8.На сучасному етапі стан здоров’я населення України характе­ризується значною поширеністю хронічних хвороб та соціально небезпечних захворювань. Високими залишаються рівні інвалідності та смертності при короткій середній тривалості життя. На здоров’я і відтворення населення негативно впливають якісні показники життя, забруднення довкілля, незадовільні умови праці, поширення інфекційних і паразитарних захворювань, криза галузі медичного обслуговування, недостатній контроль за якістю та вживанням лікарських засобів і біологічно активних домішок, тютюнокуріння.

До погіршення стану здоров’я населення, збільшення нещасних випадків у побуті та на виробництві, руйнування сімей, духовної, моральної і фізичної деградації суспільства призводить надмірне вживання алкогольних напоїв, вживання наркотичних засобів, психотропних речовин, що згубно позначається й на демографічній ситуації.

Не сприяє розв’язанню проблем у сфері охорони здоров’я й відсутність належного моніторингу за станом генофонду, рівнем популяційного імунітету населення, циркуляцією збудників інфекційних хвороб. Сучасна система охорони здоров’я в Україні спрямована більше на лікування, ніж на профілактику захворювань і пропаганду здорового способу життя. Як наслідок, за останні п’ять років кількість захворювань і смертність зростала.