Структура професійної групи медичних працівників трьохкомпонентна.

Першою складовою з точки зору такою підходу є лікарі. Ця група має виший рівень кваліфікаційної підготовки. Саме вона здійснює загальне управління лікувально-діагностичним процесом, її представники мають високий соціальний статус. Це зумовлено тим, що саме вони несуть безпосередню відповідальність за результати лікувально-діагностичного процесу.

Наступною складовою є середній медичний персонал (фельдшери, акушерки, медсестри). Ця структурна одиниця за своїми рольовими функціями повинна спостерігати за виконанням пацієнтами настанов лікарів, виконувати різні процедурні призначення.

Останньою кваліфікаційною групою є молодший медичний персонал. Він здійснює роботу фізичного характеру, яка не потребує спеціальної підготовки. Статус цієї групи найнижчий.

Соціально-статусні позиції медичних працівників крім названих вище чинників зумовлені типом і рівнем суспільного розвитку, пануючими формами надання медичної допомоги. У більшості країн статус медиків, це стосується лікарів та середнього медичною персоналу, досить високий. Оскільки людина, її життя та здоров'я - найвища цінність.

Але в Україні соціальний статус медиків не відповідає загальносвітовим тенденціям. Це виявляється в неадекватній оплаті праці, в невідповідності умов праці (відсутність фінансування) тим завданням, які стоять перед спеціалістами цього профілю.

Таким чином, медики є важливою професійною групою суспільства. Вона визначається певними статусно-рольовими характеристиками, які включають такі показники:

• професійні знання;

• моральні якості;

• загальний рівень культури;

• громадська позиція.

Медицина все більше проникає в життя індивіда. Лікарі дають рекомендації з харчування, заняття спортом, боротьбі зі стресом; охорона здоров’я бере на себе функції соціального контролю; в суспільстві проходить медикалізація побутової свідомості і експансія професії медика. Професія медичного працівника помітно впливає не тільки на пацієнтів, але і на інші організації і соціальні інститути.

5.Сутність і характер медицини як соціальної системи визначається взаємовідносинами «лікар»- «пацієнт».

Заслуга вивчення взаємин між лікарем і пацієнтом як соціальної системи належить Т. Парсонсу. В основі його рольової теорії розглядалися: парадигма непрацездатності; парадигма девіації та ідея про соціальний контроль. Взаємодію в системі лікар /пацієнт Т.Парсонс розглядав не тільки із соціологічної, але й з економічної точки зору, як обмін між виробником та споживачем. ) 3 точки зору Парсонса, хвороба - відхилення, що вимагає інституцалізованого втручання спеціалізованих організацій (лікарень) і персоналу (лікарів).

У даній концепції "роль хворого" розглядається як така, що містить певні привілеї та зобов'язання: хвору людину звільняють від щоденних обов'язків, вона не несе відповідальності за свою хворобу, очікує на визнання її хвороби як небажаної і є вмотивованою лікуватись, а також сподівається знайти професійну медичну допомогу та підкоритися приписам лікаря. Т.Парсонс доводив, що хвороба дозволяє людині звільнитися від виконання певних соціальних обов'язків, але в обмін за це повинна визнати, що її обов'язком є видужання, а позаяк вона не зможе вилікуватись самостійно, їй потрібна професійна медична допомога.

Т.Парсонс розглядав лікарів як об'єктивних та в основі альтруїстичних людей, які приймають на себе обов'язок допомагати пацієнтам. Хворо­ба є формою соціального відхилення, а медичне обслуговування є відповід­ним механізмом соціального контролю задля відновлення соціальної рівно­ваги.