ЛЕКЦІЯ

СОЦІОЛОГІЯ МЕДИЦИНИ ТА ЗДОРОВ’Я

ПЛАН

1.Предмет соціології медицини.

2.Поняття “здоров’я” та “хвороба”.

3.Медицина як професія.

4. Соціальні відносини в медичній галузі.

5.Система відносин лікар — пацієнт — медична сестра.

6.Соціальна організація медичної допомоги.

7.Порівняльний аналіз систем охорони здоров’я.

8.Тенденції розвитку системи охорони здоров’я в Україні.

1. Медицина - це специфічна система суспільства, яка с складовою соціальної сфери. Це система соціального типу, оскільки сутність і характер її складає взаємодія "лікар-пацієнт". Медицина як соціальний інститут виникає у відповідь на соціальну потребу в підтримці, збереженні та зміцненні здоров'я людей, їх життєдіяльностіСучасна медицина представляє складний комплекс наукових знань, коло розв'язуваних нею питань є дуже широким. Це такі проблеми, як

• здоров'я людини;

• порушення стану здоров'я, тобто хвороба, патологія;

• розпізнавання різних станів життєдіяльності людини;

• лікування людини;

• попередження хвороб;

• умови збереження здоров'я та попередження .

У сучасному розумінні медична соціологія — це наука про ме­дицину як соціальний інститут та її взаємозв'язки з іншими структурами суспільства.  Медична соціологія пов'язана з іншими медичними наука­ми — соціальною гігієною, соціальною статистикою.

На сучас­ному етапі медична соціологія виконує такі завдання:

• аналіз впливу соціально-культурного оточення на розвиток медицини як цілісної науки;

• вивчення зв'язку медицини з іншими галузями соціальної сфери;

• вивчення впливу соціальних умов і культурних традицій на уявлення про хворобу, ставлення до лікаря, формування здорового способу життя, праці і споживання тощо;

• соціально-економічні проблеми медицини в сучасних умовах.

Особливою областю соціології медицини є вивчення процесів, що впливають на світоглядні і морально-етичні аспекти поведінки медичних працівників, визначення їх професійного обов’язку , свободи і відповідальності у процесі наукової і практичної діяльності.

Практичною метою цієї науки є розробка теоретичних основ організації, планування та управління в галузі охорони здоров'я.

Медична соціологія як самостійний напрям у соціології почала формуватися в 50-ті роки ХХ століття поряд з такими напрямками, як соціологія права, науки, сім'ї і т. д.

На Всесвітніх конгресах соціологів (50-60-ті роки XX століття) розглядалися наступні групи питань в області соціології медицини: роль факторів зовнішнього середовища у механізмі виникнення, розвитку і результату хвороб (урбанізація, санітарно-технічні умови на виробництві, стан профілактики), аналіз причин захворювань у різних соціальних групах, оцінка різних запобіжних заходів, аналіз діяльності лікувально-профілактичних установ

2.Здоров'я і хвороба як соціальні явища

У сучасній літературі існує більш ста визначень і підходів до поняття «здоров'я».

Відправним пунктом для соціологічної інтерпретації здоров'я вважається визначення, прийняте ВООЗ: «Здоров'я є станом повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутністю хвороб і фізичних дефектів».

Як показують дані численних медико-соціологічних досліджень, присвячених проблемам здоров'я населення в ієрархії цінностей людини здоров'я займає одну з центральних позицій.

Зміст понять «здоров'я» і «хвороба» змінювався в ході розвит­ку суспільства та медичної науки. Науковці виділяють такі етапи:

І етап — нормоцентристське розуміння хвороби (до ХІХ ст.), коли здоров'я тлумачилося як нормальний стан, а хворобою вважалось все, що виходить за межі норми. Наприклад, Ч. Ломброзо від­хиленням, а значить хворобою, вважав геніаль­ність, талант, обдарованість, оскільки вони не вкладалися у середні показники.

II етап — нозоцентричний (XIX ст. — середина XX ст.), коли хво­робу розуміють як сукупність симптомів, здоров'я і хвороба виступають як крайні протилежні «полюси», між якими є багато перехідних етапів.

III етап —імовірнісне розуміння здоров'я і хвороби (з середи­ни XX ст. до нашого часу), коли здоров'я тлумачиться як міра імо­вірності виникнення хвороби, що дає можливість зняти жорстку альтернативність постановки питань — або норма, або патоло­гія. Хворого вивчають у масштабах всього життя, зміцнюється тенденція розглядати не тільки біологічні, але й соціальні перед­умови захворювання.

Здоров'я людини становить невід'ємну частину суспільного багатства. Воно є своєрідним дзеркалом соціально-економічного, екологічного, демографічного і санітарно-гігієнічного благополуччя країни, одним із соціальних індикаторів суспільного прогресу, важливим чинником, який впливає на якість та ефективність трудових ресурсів.

Гарне здоров'я є найбільше соціальне благо і накладає відбиток на всі сфери життя людей. Воно виступає в якості одного з необхідних і найважливіших умов активної, творчої і повноцінного життя людини в соціумі. Недостатній рівень здоров'я негативно відбивається на соціальній, трудовій та економічної активності людей, знижуючи рівень продуктивності праці, знижуючи показники здоров'я майбутнього покоління, а також істотно зменшуючи загальну задоволеність людини своїм життям.

Таким чином, здоров'я є основним ресурсом, від ступеня володіння яким залежить задоволеність практично всіх потреб людини, воно відбивається на образ і стиль життя, міграційної рухливості людей, прилучення їх до сучасних досягнень культури, науки, мистецтва, техніки, характер і способи проведення дозвілля і відпочинку. Однак, необхідно пам'ятати, що рівень здоров'я, в свою чергу, має залежність від соціально-економічних чинників.

Здоров'я є результатом впливу на організм людини цілого ряду факторів.

• соціально-економічних, найбільш значущими серед яких є рівень розвитку економіки, законодавство з охорони здоров'я та організація медичної допомоги, умови і спосіб життя ;

• природно-кліматичних ;

• біологічних та психоемоційних факторів.

Перші дві групи факторів можна визначити як зовнішнє середовище, в той час як біологічні та психоемоційні фактори являють собою внутрішнє середовище.

Для правильного розуміння взаємозв’язку між показниками здоров’я і взаємодією чинників навколишнього середовища в системі “людина – здоров’я – середовище” визначається три взаємопов’язані рівні здоров’я: суспільний, груповий та індивідуальний.  Перший рівень – суспільний – характеризує стан здоров’я населення .

Суспільне здоров'я - це здоров'я соціальних спільностей за їх віково-статевими, професійними, соціально-економічними та іншими ознаками, а також здоров'я всього населення. Складовими суспільного здоров'я є здоров'я індивідів. Його показниками, насамперед, є народжуваність, смертність, дитяча смертність, захворюваність, рівень фізичного розвитку людей, середня тривалість життя тощо. На рівень суспільного здоров'я впливають біологічні, природні та соціальні чинники.

Другий – групове здоров’я, зумовлене специфікою життєдіяльності людей даного трудового чи сімейного колективу та безпосереднього оточення, в якому перебувають його члени.

Третій – індивідуальний рівень здоров’я. Здоров'я індивіда значною мірою залежить від самої людини. Це спричиняється, по-перше спадковістю, по-друге способом життя, стереотипами поведінки людини, по-третє соціальними умовами життєдіяльності. Важливим чинником того чи іншого стану здоров'я є природні та соціальні умови життя конкретного індивіду..

Хвороба є порушення життєдіяльності організму під впливом надзвичайних подразників зовнішнього і внутрішнього середовища, що характеризується зниженням опірності організму, порушенням його структур та функцій при одночасній мобілізації його захисних сил. У період хвороби особистість втрачає свій цілісний характер, оскільки порушуються безпосередні зв'язки з суспільством і природою.

За даними класифікації Дж.Паульса, в уявленнях людини про хвороби в історичному аспекті можна виділити три етапи: 3 патерна (образу) хвороби в історичному аспекті:

• Аграрні патерни хвороби.

У цей період смертність популяції була викликана перш за все зовнішніми факторами, пов'язаними з небезпекою на полюванні і нещасними випадками.

• Хвороби в аграрному суспільстві.

Причиною різкого збільшення смертності населення з'явилися епідемії і пандемії інфекційних захворювань. Саме інфекційна теорія хвороби, що з'явилася в 19 столітті, сприяла тому, що основний парадигмою медицини стала медична модель. "Основні елементи цієї моделі полягають в наступному: (1) всі хвороби викликаються специфічними етіологічними агентами ...; (2) пацієнта слід вважати пасивним об'єктом медичного втручання; (3) відновлення здоров'я вимагає використання медичної технології і передових наукових методів"

• Індустріальне суспільство.

У 20 столітті медичній науці стали відомі психосоматичні захворювання, що становлять 50-75% всіх хвороб . Причинами таких хронічних дегенеративних розладів, як виразкова хвороба, гіпертонія, порушення імунної системи, депресії і багато інших, розглядаються психоемоційний стрес і неправильний спосіб життя. Тим самим позначився поворот до іншого підходу в медицині - перенесення уваги з вивчення хвороби на вивчення людини. Цікаво, що одна і та ж хвороба може сприйматися в одних суспільствах як хвороба, а в іншіх - як нормальний стан. Так, у сучасному західному суспільстві булемія вважається хворобою, тоді як у Древньому Римі обжерливість і викликана нею надлишкова вага сприймалися як аристократична практика. Те, що сьогодні в США трактується як синдром хронічної перевтоми, в XIX столітті називалося неврастенією. Те, що з ХІХ століття на Заході стало сприйматися як божевілля, колись вважалося нерозумною поведінкою, а ще раніше - формою релігійної одержимості.

За даними ВООЗ, нині 55 % хвороб обумовлено економічними причинами, 20 % — екологічни­ми, 15 % — порушеннями у роботі медичних за­кладів, 10 % — генетичною схильністю до хвороб. Головні причини смертності - серцево-судинні захворювання, хвороби легенів, рак, цукровий діабет, цироз печінки і інші "хвороби цивілізації" - так чи інакше пов'язані з нашим повсякденним вибором, вибором щодо куріння, вживання спиртних напоїв, застосування дієт. Як показують дослідження, виникнення і розвиток захворювань у людини більш ніж на 50% залежить від способу життя(рівень рухливої активності, харчування, режим, відсутність шкідливих звичок).