7.1. Особливості й види психокорекції

Досить дискусійним, і до сьогодні, є питання про поділ двох сфер психологічної допомоги – психологічної корекції й психотерапії. Як у психокорекції, так і в психотерапії пред'являються подібні вимоги до особистості клієнта й фахівця, що надає допомогу; до рівня його професійної підготовки, кваліфікації й професійних навичок; використовуються однакові процедури й методи; пред'являються однакові вимоги; допомога виявляється в результаті специфічної взаємодії між клієнтом і фахівцем.

На думку Ю.Е.Альошиної, розходження термінів «психокорекція» і «психотерапія» виникло не у зв'язку з особливостями роботи, а з укоріненою думкою, що психотерапією можуть займатися люди, що мають спеціальну медичну освіту.

На думку. Р.С.Немова, різниця між поняттями «психокорекція» і «психотерапія» полягає в наступному: психотерапія – це система медикопсихологічних засобів, застосовуваних лікарем для лікування різних захворювань, психокорекція – сукупність психологічних прийомів, використовуваних психологом для виправлення недоліків психології або поведінки психічно здорової людини.

Психокорекція – це система заходів, спрямованих на виправлення недоліків психології або поведінки людини, за допомогою спеціальних заходів психологічного впливу.

Психокорекції підлягають недоліки, що не мають органічної основи й не представляють собою таких стійких якостей, які формуються досить рано й надалі практично не змінюються.

Психокорекційні заходи можна класифікувати:

1. За характером спрямованості:

– симптоматична;

– каузальна.

Симптоматична корекція (корекція симптомів), як правило, передбачає короткочасний вплив з метою зняття гострих симптомів відхилень у розвитку, які заважають перейти до корекції каузального типу,

Каузальна (причинна) корекція спрямована на джерела й причини відхилень. Даний вид корекції більш тривалий за часом, вимагає значних зусиль, однак більш ефективний в порівнянні із симптоматичною корекцією.

2. За змістом:

– пізнавальної сфери;

– особистості;

– афективно-вольової сфери;

– поведінкових аспектів;

– міжособистісних стосунки;

– внутрішньогрупових взаємин (сімейних, подружніх, колективних);

– стосунки батьків і дітей.

3. За наявності програм:

– програмовану;

– імпровізовану.

4. За формою роботи:

– індивідуальну;

– групову;

– у закритій природній групі (родина, клас, співробітники);

– у відкритій групі для клієнтів з подібними проблемами;

– змішану форму (індивідуально-групову).

5. За характером керування впливами:

– директивну;

– не директивну.

6. За тривалістю:

– дуже коротку (триває хвилини або години й спрямована на дозвіл актуальних ізольованих проблем і конфліктів. Її ефект може бути нестійким);

– коротку (триває кілька годин і днів. Застосовується для рішення актуальної проблеми, ніби «запускає» процес зміни, що триває й після завершення зустрічей);

– тривалу (триває місяці, у центрі уваги – особистісні вирішення проблем);

– тривалу (триває роки й зачіпає сфери свідомого й несвідомого).