5.1. Загальне уявлення про психодіагностику

Психодіагностика – «постановка психологічного діагнозу», або ухвалення кваліфікованого рішення про наявний психологічний стан людини в цілому або якій-небудь окремо взятій психологічній властивості. Існує два розуміння психодіагностики:

– як науки - розробка нових методів і методик;

вірогідність результатів практичної психодіагностики;

основні процедури конструювання й перевірки науковості методів.

– як напрямку практичної психології – визначення професійних вимог;

передача знань, умінь і навичок;

розробка програм, засобів і методів практичної підготовки психолога.

Наукова й практична психодіагностика вирішує ряд типових завдань.

1. Установлення наявності в людині тієї або іншої психологічної властивості або особливості поведінки.

2. Визначення ступеня розвиненості даної властивості, її вираження в певних кількісних і якісних показниках.

3. Опис діагностуючих психологічних і поведінкових особливостей людини в тих випадках, коли це необхідно.

4. Порівняння ступеня розвиненості досліджуваних властивостей у різних людей.

Психодіагностика застосовується в медичній психології, в патопсихології, в інженерній психології, в психології праці, віковій психології, юридичній психології, консультативній психології.

Психодіагностика опирається на основні принципи психології:

– принцип відображення - суть його в тім, що адекватне відображення світу забезпечує людині ефективну регуляцію її діяльності;

– принцип розвитку орієнтує вивчення умов виникнення психічних явищ, тенденції їхньої зміни, якісних і кількісних характеристик цих змін;

– принцип діалектичного зв'язку сутності і явища дозволяє побачити взаємне зумовлювання цих філософських категорій на матеріалі психічної реальності за умови їхньої нетотожності;

– принцип єдності свідомості й діяльності: свідомість і психіка формуються в діяльності людини, діяльність одночасно регулюється свідомістю, психікою;

– особистісний принцип вимагає від психолога аналізу індивідуальних особливостей людини, враховування її конкретної життєвої ситуації.

Основні вимоги, запропоновані до вибору психодіагностичних методик:

валідність, надійність, точність;

методика, що обирається, повинна бути більш простою;

методика, що обирається, повинна бути зрозумілою й доступною не тільки для психолога, але й для досліджуваного;

інструкція до методики повинна бути простою, короткою й досить зрозумілою без додаткових роз'яснень;

обстановка й інші умови проведення психодіагностики не повинні містити в собі сторонніх подразників, що відволікають увагу досліджуваного.

Робота психодіагноста вимагає в першу чергу знання правил проведення методик і методів. Це ті професійні навички (застосування методик), які складаються на основі наукового знання й безпосереднього досвіду роботи з методикою, що не може бути включене у відрефлексоване наукове знання, тобто в нього входять такі найважливіші особистісні особливості людини, як інтуїція, індивідуальний досвід, індивідуалізований стиль мислення й інші особливості людини.