Лекція. Розвиток промислового квітникарства в Україні.

1. Сучасний стан виробництва декоративного садивного матеріалу та забезпечення ним потреб озеленення в Україні, в значній мірі, визначається новітньою історією квітково-декоративного розсадництва, яка охоплює період з моменту отримання нею незалежності і до сьогоднішнього дня.

Галузь промислового квітництва за останнє десятиріччя значно збільшила обсяги продажів як населенню, так і підприємствам, які займаються ландшафтним дизайном територій і озелененням. Якщо раніше дрібні господарства приватників панували на цьому ринку, то тепер горшечкові й квіти на зріз, розсаду для озеленення, насіння квітів й інше поставляють цілі оранжерейні комплекси площею в десятки гектарів. Тому що сам час довів, що доцільніше вирощувати квітково-декоративні культури не на присадибних городах, або в малопристосованих теплицях, а на великих площах у захищеному ґрунті, використовуючи при цьому сучасні технології й обладнання.

При цьому підвищується ефективність капіталовкладень, створюються нові робочі місця, а головне - продукція переміщається на нову сходинку якості й може конкурувати вже на світовому ринку.

Попит внутрішнього ринку квіткарі України задовольняють сьогодні повністю. Офіційні тепличні господарства, які спеціалізуються на вирощуванні квітів, з кожним роком розширюють свої площі.

Але тут є присутнім ще такий фактор, як купівельна спроможність населення. Ціни на товари першої необхідності постійно зростають, інфляція з'їдає грошові запаси, і люди змушено відмовлятися від квітів на користь продуктів, одягу й іншого. Тому по лінії населення можуть бути тимчасові зниження в продажах. Продажі зростають у свята й передсвяткові періоди, а в інший час знижуються. Продавці, щоб утримувати хоч якусь рівновагу, роблять націнки на святкові букети 100-150 %, щоб перекрити втрати. Навіть девальвація національної валюти впливає по-своєму на квітковий ринок. Але великі квітницькі підприємства, де собівартість продукції значно нижче, усе це враховують і намагаються вчасно зайняти відповідні ніші збуту.

В умовах кризи саме їм вдається не просто виживати, але й інвестувати кошти в модернізацію обладнання й збільшення обсягів виробництва, розширювати асортименти, скорочувати залежність від імпорту й орієнтуватися на експорт. Завдяки використанню сучасних технологій, зокрема, голландських (мінеральна вата й краплинне зрошення й ін.) частка імпорту на українському ринку була скорочена навпіл.

Фахівці радять створювати промисловий бізнес по вирощуванню квітів на виробничих площах не менше десяти гектарів, виходячи з того, що на кожен гектар треба залучити до півтора мільйона євро.

Нинішній квітковий сектор теплиць - це понад двадцять провідних операторів. Забезпечуючи вітчизняний ринок, вони в той же час є й імпортерами. Наприклад, компанія "Асканія Флора" (виробнича площа більше 20 га), яка починала свою діяльність із пари гектарів, є сьогодні великим постачальником в Україні й має багато замовників у Росії, а також торгує квітами в супермаркетах Заходу.

Лідирує й продукція компанії "Камелія", яка спочатку ввозила квіти з Голландії, потім разом з партнерами орендувала два гектари під тепличне господарство, а згодом створила мережу магазинів у Києві й дистрибьютерну "павутину" у різних регіонах.

Квітницька галузь України, за прогнозами, має міцну основу стати орієнтованою на експорт і збільшити його обсяги в близьке зарубіжжя. Великий інтерес до української продукції мають Росія, Казахстан, Білорусь і інші. У Росії, наприклад, 80 % імпортованих квітів - вирощені в Україні.

Лідер серед продукції на зріз - неперевершена троянда, що займає 80 %ринку. Вона високорентабельна, допомагає швидко "відбити" інвестиції. Буквально через три місяці після висадження троянди вже можна зрізати й продавати, а от гербери, наприклад, дадуть квіти тільки по закінченні двох років. Експерти підрахували, що рентабельність троянди досягає 30 %.

У великих виробників прекрасного товару також популярні гвоздика, гербера, лілія, ірис, астромерія. Тому що їх вигідніше вирощувати в Україні, а не імпортувати легальним шляхом. Великі промислові господарства намагаються підвищити частку вирощуваних у "рідній батьківщині" квітів до 70 %. А от від ввозу орхідей і інших екзотичних квітів вони поки не відмовляються, адже попит на екзотику завжди залишається.

Налагоджуючи повний цикл вирощування квітів, підприємства зменшують тим самим собівартість свого товару. Свій посадковий матеріал і насіння допомагають концентрувати кошти й матеріалізувати їх у нові технології й обладнання. Деякі навіть збираються відкривати лабораторії для клонованого розмноження посадкового матеріалу, що дозволяє домагатися високої повторюваності сортових ознак.

За прогнозами фахівців, промислове квітництво в Україні дозволить здійснити зниження цін на квіти. Невеликі господарства й контрабандний ввіз уже не зможуть диктувати свої умови й будуть розорятися. Від цього споживач тільки виграє.

2. Наприкінці 80-х на початку 90-х років минулого століття основними виробниками садивного матеріалу квітково-декоративних рослин для потреб озеленення і садово-паркового будівництва України були так звані міські розсадники зеленбудів великих міст, які були підпорядковані Міністерству житлово-комунального господарства. Більшість їх була створена в 50-ті - 60-ті роки у великих містах сходу і півдня України: Запоріжжі, Донецьку, Дніпропетровську, Харкові, Миколаєві, Одесі та ін. Загальна площа їх перевищувала 5 тис. га, близько половини якої була зайнята квітниковими культурами. Площа окремих розсадників сягала понад 450 га. Значні обсяги садивного матеріалу для потреб озеленення вирощували постійні розсадники ботанічних садів, дендропарків та інших відомств. Загалом функціонувало понад 200 розсадників, які продукували садивний матеріал рослин для озеленення.

Характерними рисами розсадництва того періоду були: розгалуженість мережі розсадників, яка охоплювала усі, без винятку, регіони держави; вертикальна підпорядкованість підприємств (розсадників); плановість ведення господарства; відносно достатнє бюджетне фінансування діяльності розсадників. До цієї характеристики необхідно додати відносно бідний асортимент і, як правило, одноманітний вид вирощуваного садивного матеріалу.

Окрім розсадників на територій України були і тепличні господарства (оранжерейні комплекси), які вирощували квіти для реалізації населенню та для озеленення міст. Ці комплекси створювались у великих містах і підпорядковувались місцевим комунальним підприємствам зеленого будівництва, які в свою чергу були підпорядковані міністерству комунального господарства. Були такі господарства і в Києві, самим великим з них був Київський квітково-декоративний комбінат, який мав 7,8 тис. кв. метрів оранжерей и 4 тис. кв. метрів парників. Станом на 1966 р. у Києві вирощувалось и реалізувалось населенню біля 6 мільйонів квітів на зріз у відкритому ґрунті, біля 500 тисяч горщечкових та 200 тисяч на зріз в оранжереях.

Сьогодні, говорячи про стан тепличного господарства в Україні, можна сказати наступне: основні площі захищеного ґрунту державного підпорядкування - це теплиці КП УЗН м. Києва та обласних міст. Основною задачкою їх є вирощування розсади для потреб міста. В період коли теплиці звільняються від розсади проводять їх обеззараження та ремонт і вирощують горщечкові культури.

В даний час в Україні існує мережа оранжерейних комплексів ряду відомств і різних форм власності. Характерною рисою нашого часу є різке збільшення числа приватних комплексів, які активно опановують виробництво садивного матеріалу за сучасними технологіями та орієнтуються на зростаючі потреби і кон'юнктуру ринку.

Головними проблемами є:

низький рівень фінансування;

недосконала організаційна структура тепличних комплексів;

недостатньо різноманітний асортимент вирощуваних видів та сортів;

низька агротехніка вирощування;

застосування застарілих технологій та низький рівень механізації робіт;

недосконале використання хімічних та біологічних засобів захисту рослин та стимуляторів їх росту.

До сучасних проблем тепличного господарства також належать: відсутність дієвого моніторингу виробництва тих чи інших видів садивного матеріалу і сучасних тенденцій змін ринку продукції;

відсутність вітчизняних, гармонізованих до світових класифікацій садивного матеріалу, галузевих стандартів, атестаційних вимог до об'єктів і суб'єктів тепличних комплексів;

відсутність цивілізованого ринку продукції в країні, з перспективою виходу на ринки інших країн;

відсутність в країні дорадчо-консалтингових та проектних установ, які могли б надавати виробникам садивного матеріалу необхідні консультаційні послуги та розробляти науково-обґрунтовуванні проекти організаційно-господарських планів з вирощування рослин, маркетингу продукції та спеціального менеджменту.

Шляхами вдосконалення тепличного господарства можуть бути:

1. Підвищення рентабельності за рахунок запровадження вирощування садивного матеріалу нових видів та сортів;

2. Запровадження сучасних технологій вирощування садивного матеріалу;

3. Дотримання агротехнічних особливостей вирощування культур;

4. Модернізації теплиць та технологічного забезпечення тепличних комплексів сучасними машинами, знаряддям та обладнанням для вирощування садивного матеріалу.

3. Види садивного матеріалу, що вирощується в тепличних господарствах.

В тепличних комплексах (оранжерейних господарствах) вирощують наступні види продукції:

- розсада однорічників;

- розсада дворічників;

- саджанці багаторічників;

- горщечкові культури;

- квіти на зріз у незахищеному ґрунті;

- квіти на зріз в оранжереях;

- насіння;

- цибулини, бульби та бульбоцибулини на вигонку;

- саджанці троянд;

- саджанці гарно квітучих чагарників.

За своїми специфічними особливостями та ознаками продукцію тепличних господарств можна класифікувати за:

призначенням; походженням; розмірами та віком; особливостями вирощування та формування; швидкістю росту і термінами досягнення кондиційних розмірів.

За призначенням матеріал поділяють на: декоративно-листяні трав'янисті саджанці з відкритою кореневою системою (багаторічники, що використовують для оздоблення узлісся парків і скверів, організації міксбордерів);

красиво квітучі трав'янисті із відкритою або закритою кореневою системою (однорічники, дворічники та багаторічники, що використовують для квітників різного типу);

троянди і красиво-квітучі чагарники для створення нових і ремонту існуючих садів (щеплені, переважно формовані, віком 2-3 роки);

горщечкова культура (продукція призначена для оформлення інтер'єрів та території інших закритих середовищ);

садивний матеріал цибулинних, бульбових та бульбоцибулинних призначений для вигонки в означені терміни;

насіння одно-, дво- та багаторічних культур.

В залежності від походження продукцію поділяють на:

насіннєву, отриману із насіння;

живцеву, вирощену з стеблових, кореневих, листкових живців;

регенерантну, отриману шляхом мікроклонального розмноження з клітин і тканин рослин;

щеплену - отриману в результаті трансплантації прищепи бажаних форм, сортів або видів рослин на підщепу.

Що до віку, то розсада однорічників, дворічників та горщечкова культура досягає стандартів за 6 - 8 місяців. Багаторічники формують кореневу систему в перший рік при вирощуванні із насіння, та придатні до реалізації лише через рік. Це зумовлено особливостями формування їх кореневої системи: корінці, що сформувались в перший рік і забезпечували живлення рослини, весною відмирають, а із сплячих бруньок починає формуватись кореневище - підземний орган багаторічника. Краще якщо цей процес відбудеться до пересадки рослини на постійне місце зростання. Що до розміру то на продукцію квітникарства є розроблені і затверджені стандарти якості на кожен вид продукції: розсаду, горщечкову культуру, саджанці відповідно на кожен вид і сорт, іноді на групу подібних за габітусом та біологічними ознаками рослин і виділяють: екстра - 1 сорт - 2 сорт - 3 сорт - не кондиція.

В залежності від особливостей вирощування і формування надземної частини і кореневої системи рослини розділяють на: формовані; неформовані; з відкритою кореневою системою; із закритою кореневою системою.

В сучасних умовах, з постійно зростаючими темпами і обсягами робіт з озеленення, використання новітніх методів садово-паркового будівництва, значно зросли вимоги до якості та стандартів садивного матеріалу із закритою кореневою системою, рослин-регенерантів (отриманих шляхом клонального мікророзмноження), а також елітних екземплярів.

Цінність такого садивного матеріалу полягає у можливості використання його практично впродовж усього року (із закритою кореневою системою), застосування методів генної інженерії з метою вирощування рослин з бажаними декоративними властивостями (рослини-регенеранти) і отримання декоративного вигляду об'єкту в максимально стислі строки.