27 Система конституційного права

Конституційне право як галузь національного права конкретної країни – це складна система, що складається з різних структурних частин, елементів, субсистем. Головними його складовими є: принципи, норми та інститути, які характеризують внутрішню побудову галузі.

Принципи конституційного права – це загальні засади, в яких знаходять правове відображення найбільш важливі демократичні цінності людської цивілізації, відповідно до яких будується вся система юридичних норм, а також здійснюється конституційно-правове регулювання суспільних відносин. Загальні принципи утворюють нібито кістяк, каркас цієї системи. Їх особливістю є те, що вони регулюють відповідні суспільні відносини не безпосередньо, а через конкретні конституційно-правові норми.

Важливим елементом структури конституційного права є його норми. Конституційно-правові норми – це встановлені чи санкціоновані правила, які визначають поведінку учасників конституційно-правових відносин.

Кожна конституційно-правова норма діє не ізольовано. Для регулювання відповідної сфери суспільних відносин необхідна їх сукупність. Єдність певної групи правових норм за змістом дозволяє об’єднати їх у відповідні інститути. Конституційно-правові інститути являють собою певну систему норм конституційного права, що регулюють однорідні і взаємопов’язані суспільні відносини і які утворюють відносно самостійну групу.

У вітчизняній літературі з конституційного права зарубіжних країн виділяються три різновиди таких інститутів: а) загальні; б) головні, що входять до складу загальних; в) початкові, які містять декілька правових норм.

Поряд із названими компонентами структури доцільно виділити і такий, як підгалузі права. Підгалузь права – це цілісне за складом і предметом регулювання утворення, яке регламентує особливу сферу відносин у межах більш широкого комплексу тієї чи іншої галузі права.

Нарешті, структуру галузі конституційного права зарубіжних країн можна розглядати ще на одному рівні. Як і в більшості галузей права, і в конституційному праві потрібно виділяти загальну й особливу частини. До загальної частини доцільно відносити основи теорії конституції, конституційно-правовий статус людини і громадянина, конституційно-правовий статус політичних інститутів, форми правління, організація виборів і референдумів, статус законодавчих, виконавчих і судових органів, територіальну організацію публічної влади. Інакше кажучи, у загальній часині формулюються нормативні приписи, основоположні для конкретних норм галузі, які нібито "обслуговують” їх і які розповсюджують свою дію на усе коло відносин, що регулюються галуззю. Загальна частина містить і галузеві принципи права, визначає предмет і завдання галузі, її обсяг. Вона покликана об’єднати, цементувати зміст галузі.

Норми ж загальної частини розвиваються і конкретизуються в особливій частині на прикладах із конституційного права окремих зарубіжних країн. Саме така структура дозволяє компактно викласти нормативний матеріал, виключити повтори, полегшити тлумачення і застосування норм галузі.