20 Конст. Правового статусу людини і громадянина в зар. Країнах поняття, структура

Правовий статус особи включає сукупність прав і свобод людини та громадянина, відображених у нормах усіх галузей чинного права.

Основи правового статусу особи – конституційно закріплені права і свободи. Вони становлять відносно невелику частину всіх прав і свобод.

Причини, з яких одні права закріплюються конституційно, а інші – у поточному законодавстві, не довільні. Можна виокремити такі фактори, від яких залежить вибір тієї або іншої форми закріплення прав і свобод:

Структури правового статусу людини і правового статусу громадянина мають певні відмінності.

Правовий статус людини
правовий статус громадянина	- ґрунтується на правовому зв'язку з державою
правовий статус іноземного громадянина	- ґрунтується на подвійному правовому зв'язку: 1) з державою, громадянином якої він є; 2) з державою, на території якої він перебуває, статус іноземця обмежений порівняно зі статусом громадянина цієї держави"
правовий статус особи без громадянства	- ґрунтується на правовому зв'язку з державою, на території якої він перебуває

Структура правового статусу людини охоплює суб'єктивні юридичні права та обов'язки, гарантії здійснення прав і обов'язків. Підставою для наявності правового статусу особи є її правосуб'єктність.

Структура правового статусу громадянина включає суб'єктивні права, законні інтереси, юридичні обов'язки, гарантії здійснення прав і обов'язків. Підставою для наявності правового статусу громадянина є його правосуб'єктність і громадянство.

Розмежування правового статусу людини і громадянина органічно випливає з відмінностей громадянського суспільства і держави й дає підстави не звужувати сферу самовизначення людини лише до взаємозв'язку з державою. Правовий статус особи без громадянства, іноземного громадянина - самостійні категорії.

21 Джерела кон. Права в зарубіжних країнах

Джерела конституційного права - це зовнішня форма вираження загальних правил поведінки, що регулює відносини конституційного характеру.

До них відносяться: конституція (за винятком деяких, переважно мусульманських, країн), закони, інші нормативні правові акти (регламенти, акти глави держави і виконавчої влади), судово-правові акти (особливо прецеденти в англосаксонському праві), правові звичаї, публічно-правові договори (міжнародні та внутрішньодержавні), релігійні джерела (головним чином в монархіях країн Сходу з питання престолонаслідування; в ряді мусульманських держав Коран замінює конституцію або стоїть вище її).

У кожній державі своя національна система джерел права. Тому не можна вести мову про джерела конституційного права зарубіжних країн як про єдине ціле.

У федеративних державах джерела права відрізняються великою різноманітністю, оскільки на рівні суб'єктів діють свої акти конституційного права (наприклад, кожен штат США має свою конституцію). Місцеві (регіональні) закони видаються і представницькими органами ряду автономних утворень, існуючих в рамках унітарної державності. Це характерно для Італії, Іспанії, Португалії.

Вищої юридичну силу і специфічним змістом володіє конституція - основне джерело права, що має універсальний характер, оскільки закріплює найважливіші інститути національного права. Конституції повинні відповідати всі прийняті і діючі джерела права. Вона займає провідне, основне місце в правовій системі і справляє визначальний вплив на всі інші правові акти.

Іншим головним джерелом цієї галузі права є. Закон - нормативний акт, прийнятий в особливому порядку органом законодавчої влади або референдумом, що виражає волю народу, що володіє найбільшою після конституції юридиче-ської силу і регулює соціально значущі, типові і стійкі суспільні відносини.

Розрізняють закони: -

конституційні (у ряді держав вносять зміни до конституції або доповнюють її; або це ті закони, прийняття яких прямо передбачено конституцією); -

органічні (приймаються в ускладненому порядку на основі бланкетних норм, що містяться в конституції).

Існують в Іспанії, Бразилії, Португалії, Франції; -

звичайні (ординарні), що регулюють менш важливі суспільні відносини (порівняно з конституційними або органічними законами), що утворюють предмет конституційного права (громадянство, статус депутата, вибори президента); -

надзвичайні, що дозволяють зупиняти дію окремих конституційних норм (приймаються тільки на строк, визначений парламентом). Встановлено ретельно регламентований порядок їх видання.

Норми конституційного права можуть також міститися в окремих постановах парламенту і парламентських регламентах, що встановлюють внутрішню організацію і процедуру роботи загальнонаціонального представницького органу влади.

Джерелом конституційного права є вельми численні підзаконні акти (укази, декрети глави держави, постанови, ордонанси уряду та ін.) Між ними існує певна субординація: нормативні акти нижчестоящих державних органів не повинні суперечити актам вищестоящим. У ряді держав акти виконавчої влади можуть мати силу закону (Великобританія, Італія, Франція).

Більшість дослідників до групи підзаконних актів відносять і акти місцевого самоврядування (статути міст, районів, повітів, регламенти представницьких органів на місцях). Норми конституційного права містяться і в окремих нормативних договорах: міжнародних та внутрішньодержавних. Останній різновид договору використовується в зарубіжних країнах для регулювання конституційних або політично значущих відносин. Так, за Конституцією Іспанії (ст. 145) автономні співтовариства можуть укладати один з одним угоди про співпрацю, в Австрії основні норми (ст. 15А) таке право надають землям. США і Канаді відомі угоди між урядами і корінним населенням для вирішення земельних та екологічних питань.

Окремі міжнародні договори (наприклад, про захист прав людини, про участь держави в міждержавних об'єднаннях) можуть регулювати конституційні за своїм характером відносини і за умови їх ратифікації парламентом, вступивши в дію, мають пріоритет порівняно з законом.

У країнах англосаксонської системи права широке розповсюдження отримав судовий прецедент - зразкове правило поведінки, вироблене вищими судовими органами, офіційно опубліковане і що є обов'язковим при розгляді аналогічних справ як для учасників спору (конкретної справи), так і для нижчих судів. Його характерні риси полягають у тому, що він: 1)

створюється тільки вищими судовими інстанціями на основі закону; \ 2)

безпосередньо пов'язаний із судовою практикою і створюється в ході судочинства; 3)

в його розробці велика роль вільного розсуду; 4)

підлягає офіційному опублікуванню; 5)

є обов'язковим не тільки для учасників даного спору, а й для інших судових органів.

У державах з континентальною системою права (Франція, ФРН, Італія тощо) його роль менш значима.

До судово-правових актів належать також нормативні рішення органів конституційної юрисдикції (конституційних судів, конституційних рад, верховних судів), що дають офіційне тлумачення конституції і визнають оспорювані закони та інші нормативні акти конституційними або неконституційними.

В англосаксонських державах, а також у тих, які сприйняли основи англосаксонської правової системи, широке поширення отримав правовий звичай. Це склалися в практиці правила поведінки суб'єктів права, ніде в офіційних виданнях не записані як такі, однак протягом тривалого часу приємним повсюдно, визнані і тому мовчазно санкціоніруемая державою. Конституційно-правовий звичай має усний характер, є обов'язковим і спрямований на регулювання конституційних відносин. У країнах, де утвердилася континентальна система права, роль правового звичаю в цілому невелика.

22 Класифікація конституції В залежності від того,в яки період приймалась конституція  поділяються на конституції прийняті на першому,другому або третьому етапі конст. розвитку. В залежності від того,на який період приймалась конституція – на постійні і тимчасові. В зал. від того,яким органом приймалась конституція. В зал. від того,як  вносяться зміни в конституцію – на жорсткі та гнучкі-конституція, змінювана в тому ж порядку, що й звичайні закони. Жорстка конституція змінюється в особливому порядку, ускладненому, порівняно зі звичайною законодавчою процедурою. Це виявляється, наприклад, у залученні до внесення змін і доповнень спеціального суб’єкта (парламент вносить зміни в конституцію, але вони набувають чинності після референдуму), прийнятті закону про внесення змін і доповнень до конституції кваліфікованою більшістю парламенту тощо. В зал. від форми правління в державі – монархічні і республіканські. В зал. від форми державного устрою держави – конституції унітарних держав і конституції федерацій. В зал. від держ. режиму в державі – демократичні і антидемократичні. В зал. від походження – на оригінальні і запозичені(повністю або частково) конституції. В  зал. від цілі – конституції програмного характеру та констатуючі конституції. Програмними зазвичай є всесоціалістичні конституції, що визначають цілі будівництва соціалізму і комунізму (наприклад, у Китаї, як пояснюють його керівники, мета будівництва соціалізму, поставлена в конституції, потребує для свого здійснення приблизно 100 років). Констатуючі конституції немістять програмних положень про перетворення суспільства (наприклад, Конституція США). Однак більша частина норм програмних конституцій - є констатуючими, а в констатуючих конституціях майже завжди містяться елементи програми (наприклад, в преамбулах).