7. Прикладне спрямування перекладознавства.

Перекладознавство є філологічною галуззю, яка вивчає закономірності процесу перекладу з однієї мови на іншу в його різноманітних виявах, а також досліджує міжмовні відповідники різних рівнів і механізми та способи досягнення різних типів еквівалентності текстів оригіналу й перекладу.

У зв’язку із прикладним спрямуванням перекладознавства воно постає як

міждисциплінарна галузь, оскільки переклад є не лише мовним, а й доволі складним когнітивним феноменом [Баранов 2003, 138]. Об’єктом перекладознавства можна вважати первинний оригінальний текст і вторинний

текст як результат перекладу. Предметом перекладознавства є процес перекладу як подвійний, інтерпретаційно-породжувальний дискурс, головним

суб’єктом якого є особистість перекладача.

Головними проблемами сучасного перекладознавства є:

1) розробка поняття еквівалентності оригіналу й перекладу в її співвідношенням із поняттями адекватності, релевантності, інваріантності тощо;

2) установлення типів еквівалентності й чинників їхнього балансу при перекладі;

3) моделювання процесу перекладу;

4) визначення перекладацьких стратегій (адекватності розуміння смислу тексту перекладу, тотожності комунікативних впливів на адресатів оригіналу й перекладу, досягнення побіжної мети, яка не має нічого спільного з адекватним поданням оригіналу);

5) опис типів перекладу та специфіки їхніх стратегій і домінант;

6) аналіз засобів прагматичної адаптації перекладу;

7) інвентаризація перекладацьких лакун і способів їхньої компенсації;

8) розробка методів дослідження перекладу та способів оцінки його повноти,

точності, відповідності прагматичного впливу;

9) виділення та класифікація помилок при перекладі;

10) систематизація перекладацьких трансформацій і відповідників,

11) опис умов вибору мовних засобів при перекладі;

12) розробка прикладних напрямів перекладознавства тощо.

Сьогодні перекладознавство як мовознавча галузь отримує нові аспекти дослідження, визначені відцентровими тенденціями її зближення з іншими галузями лінгвістики: лінгвістичною семантикою, лінгвістикою тексту, дискурсологією, комунікативною й когнітивною лінгвістикою, нейролінгвістикою, лінгвопрагматикою, лінгвокультурологією, етнопсихолінгвістикою тощо.

У перекладознавстві актуальною проблемою залишається моделювання перекладацького процесу, розробка якої починається у 60-ті р. р. під впливом

ідей структурної лінгвістики, а також у зв’язку із проникненням до лінгвістики

положень кібернетики. Модель перекладу розуміють, з одного боку, як теорію

[Комиссаров 1973, 32], з іншого, як гіпотетичну абстрактну схему представлення процесу перекладу, метою побудови якої є спроба знайти пояснення перетворенню змісту, вираженого засобами однієї мови, на відповідний зміст, виражений засобами іншої мови. Завданнями моделювання є також намагання встановити кореляцію та взаємодію складників інтерпретативно-породжу- вального дискурсу, яким є переклад, їхній вплив на збалансованість інформації текстів оригіналу й перекладу.