4. Комп’ютерна лексикографія.

Лексикографія (від гр. lexikos - віднесений до слова і grapho - пишу) є розділом мовознавства, що займається укладанням словників, їхнім вивченням і розробкою теорії словникового впорядкування. А. Баранов зазначає, що лексикографія може бути визначена як прикладна дисципліна, у центрі уваги

якої перебувають методи створення (укладання) словників [2003, 55].

Підґрунтям для формування лексикографії стали всі накопичені людством

протягом багатьох століть спроби створення словників спочатку синкретичного, а згодом диференційованого типу. Комп’ютерна лексикографія розв’язує чималу кількість прикладних завдань, що полягають у формуванні комп’ютерних лексикографічних баз, машинних фондів національних мов, лексиконів як додаткової інформації для лінгвістичних процесорів комп’ютерної обробки мови, інформаційно-пошукових систем тощо.

Машинні словники виконують функції збереження інформації, маніпуляції

з нею та трансляторну. На відміну від звичайних словників, машинні мають

безперервного поповнення, швидкого алгоритмічного пошуку слів. Як зауважує В. Волошин, машинні словники формуються шляхом добору лексики з урахуванням: 1) логіко-індуктивного методу неформального аналізу слів; 2) статистичного підходу до добору; 3) психолінгвістичного підходу до тлумачення значень слів і зв’язків цих значень; 4) компонентного аналізу. За способом організації машинні словники поділяються на частотні, алфавітні (прямі та зворотні), тезауруси, конкорданси, що містять приклади вживання слова в контексті фіксованої довжини, і спеціальні (для перекладу багатозначних слів). За співвідношенням словника, алгоритму та граматичного пошуку дослідники виокремлюють двочленний тип машинного словника, що складається зі словника й алгоритму, і тричленний, що має словник, алгоритм і таблицю граматичних правил.

Однією з найбільш складних проблем комп’ютерної лексикографії є алгоритмічне розв’язання багатозначності. Існують кілька підходів до цієї проблеми. Підґрунтям розмежування значень полісемантів є контекст, але в різних системах застосовуються різні типи контекстів (синтаксичний і лексичний). Контексти є статистично обґрунтованими, орієнтованими на певну субмову і здатні поповнюватися й уточнювати вихідні фонди.

5. Прикладний аспект термінознавства.

Термінознавство є розділом лексикології, що вивчає терміносистеми мови, принципи їхньої організації, механізми творення термінів, вимоги до них, а також розв’язує прикладні завдання впорядкування й кодифікації терміносистем і їхніх відповідників у різних мовах. Терміносистема є системою слів і сполук, що позначають коло понять однієї спеціальної сфери спілкування в науці, виробництві, техніці, мистецтві тощо. Терміносистемі властиві певні ознаки: 1) прагнення до одно-однозначної відповідності, тобто моносемії, хоч така однозначність порушується практично у всіх терміносистемах, що спричинене різними аспектами дослідження того самого поняття або невпорядкованістю термінологічного апарату певної течії, галузі чи теорії через їхню новизну; 2) прагнення до усунення синонімії шляхом конкретизації строгої дескрипції синонімічних пар чи дублетів; 3) відкритість і динамізм системи, що виявляється у процесах термінологізації, ре- й детермінологізації,

постійному поповненні системи новими термінами; 4) жорстка конвенційність, що дає змогу застосовувати терміни в певній обмеженій сфері спілкування; 5) стилістична нейтральність. Терміносистема не відповідна метамові певної галузі, оскільки до метамови входять формули, символіка, які не належать до природної мови.

Термін (від лат. terminus - межа, Terminus у давніх римлян був богом межі й межового каменя, який охороняв недоторканність земельної ділянки, установлював межу) кваліфікується як слово чи сполука, що позначає поняття

спеціальної сфери спілкування в науці, виробництві, техніці, мистецтві, в конкретній галузі знань чи людської діяльності. Як зазначає українська дослідниця термінології Л. Симоненко, «термін, з одного боку, стає засобом

закріплення результатів пізнання в певних галузях, а з другого – засобом фіксації нових знань» [Українська термінологія 2007, 21].

Сучасне термінознавство поступово виходить за межі лексикології мови і знаходить точки дотику із соціолінгвістикою, комп’ютерною лінгвістикою, перекладознавством, отримуючи прикладне спрямування. Як зазначає А. Баранов, сьогодні у світі налічується понад 20 тисяч термінологічних стандартів, особливі стандарти з організації терміносистем розробляються не лише на державному й міжнародному рівнях, а й окремими компаніями та фірмами. У цих умовах стандартизація й уніфікація термінів і терміносистем постає не лише як наукова, а і як практична, промислова задача [2003, 90]. Напрямом мовної політики держави є стандартизація й упорядкування терміносистем, формування комп’ютерних версій термінологічних банків даних і систем їхнього машинного перекладу.