2. Прикладна фонетика.

Прикладна фонетика інтегрує прикладну лінгвістику, комп’ютерну науку й різноманітні галузі фонетики й фонології, застосовуючи знання звукових механізмів мовлення, фонологічної системи мови, процедур сприйняття звукового мовлення для розв’язання різних прикладних завдань, як-от: навчання читанню, письму; вивчення іноземних мов, кодифікації норм вимови та правопису, усунення дефектів звукового мовлення, автоматичного синтезу й розпізнавання звукового мовлення тощо. Сьогодні особливу вагу набувають комп’ютерні технології роботи зі звуковим мовленням. Головними напрямами такої діяльності є звукове введення й виведення інформації на підставі відповідних інтерфейсів, звукове управління комп’ютером й іншими технічними засобами, автоматичний звуковий переклад інформації тощо.

Метою автоматичного синтезу звукового мовлення є комп’ютерне програмування породження усного звукового мовлення системами штучного

інтелекту.

На початку 60-х р. р. автоматичний синтез звукового мовлення розвивався у двох напрямах: артикуляційному й акустичному (формантному).

Другий був випереджувальним, а перший намагався створити аналог мовленнєвого тракту й потребував також акустичних методик синтезу. Сучасні

типи синтезаторів «Текст - Мовлення» ґрунтуються на розробках акустичного

напряму, застосовують ЕОМ і містять два блоки: 1) лінгвістичної обробки, за

допомогою якого для будь-якого повідомлення будується повна фонетична

транскрипція із сегментними та просодичними характеристиками; 2) акустичного синтезу, що озвучує фонетичну транскрипцію за правилами або на підставі акустичних зразків у пам’яті комп’ютера. Однак системи потребують додаткового вдосконалення для надання сигналу людського живого тембру, емоційних відтінків. Дослідники виділяють три методи генерування мовлення, які мають різну швидкість біт на секунду, обсяг пам’яті для збереження слова з п’яти фонем і повну кількість одиниць мовлення для збереження в пам’яті обсягом 48 Кб:

1) кодування сигналів із прямим відновленням мовлення;

2) фонетичний синтез за допомогою аналогових і цифрових форматних синтезаторів;

3) математичне відновлення мовлення методом лінійного предикативного кодування.

Існують також синтезатори мовлення за текстом (метод перетворення вхідного

тексту шляхом послідовних обробок за допомогою лінгвістичного, просодичного, фонетичного, акустичного процесорів на звуки мовлення білоруського професора Б. Лобанова), а також компіляційні синтезатори, що ґрунтуються на вилученні звуків із пам’яті, де фіксуються відрізки мовленнєвого потоку шляхом мікрохвильового методу (це уможливлює наближення якості синтезованого мовлення до природного, однак потребує значної бази фіксації алофонів, що є трудомісткою працею програмістів). Застосування синтезаторів необхідне для людей, що погано бачать або втратили зір, для німих, для створення автовідповідачів, довідкових систем у місцях загального користування, для управління складними об’єктами в аварійних ситуаціях, комп’ютерних ігор тощо.

Автоматичне розпізнавання звукового мовлення є зворотною процедурою й має на меті створення систем штучного інтелекту, здатних розпізнавати звукові повідомлення.

В автоматичному розпізнаванні звукового мовлення застосовуються два способи розпізнавання:

1) попередня сегментація мовленнєвого сигналу;

2) повна чи часткова фонетична ідентифікація або розпізнавання слова як цілісного звукового образу, що зберігається в пам’яті машини, на підставі спектральних ознак. Більшість систем використовують другий підхід, який не потребує спеціальних фонетичних знань.

Сучасний стан проблеми полягає в можливості розпізнавати ключові слова підготовленого зв’язного мовлення, команди, вимовлені власні імена й числові послідовності. Більшість систем розпізнавання будується з орієнтацією на диктора, але й у цьому випадку існує три важливих обмеження: ЕОМ розпізнає лише мовлення конкретного мовця, ця мова повинна бути підготовлена. До того ж кількість розпізнаваних слів обмежена [Волошин 2004, 83]. Автоматичне розпізнаваннязвукового мовлення застосовується у сферах транспорту, менеджменту, банківської справи, навігації, діловодстві тощо.

У межах прикладної фонетики наявний напрям лінгвістичної фоноскопи, орієнтований на завдання відображення мовної особистості в усному звуковому

мовленні, на розробку методик ідентифікування, кваліфікації, діагностування

людини на основі її фонації, тобто звукових особливостей мовленнєвого потоку. Витоками лінгвістичної фоноскопії можна вважати соціолінгвістичні дослідження фонетичних особливостей мовлення різних груп носіїв мови, об’єднаних спільністю соціальних, вікових, статевих, професійних ознак.

Перші фоноскопічні процедури орієнтувалися на порівняння фонетичних зразків і вивчали фонограми методом «візуальної мови», динамічного спектрального аналізу. У сучасній лінгвістичній фоноскопії розробляються експертні системи типу «Діалект» - багаторівневі програми аналізу усного звукового мовлення, що передбачають поєднанняслухового, лінгвістичного, інструментального аспектів, вияв фонетичних, семантичних, когнітивних, граматичних особливостей ритму мовлення, наявність хезитацій - помилок звукового коливання, фонетичних украплень.