74. Правові засади контролю за використанням та охороною земель: поняття та види.

В Українській державі відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Земельний контроль є одним із важливих засобів реалізації конституційного положення про визнання земель «основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави» , закріпленого у ст. 14 Основного Закону України [1].

Контроль за використанням і охороною земель – це врегульована правовими нормами діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських об’єднань, спрямована на забезпечення раціонального використання та охорону земель.

Положеннями Земельного кодексу України визначені основні положення здійснення контролю за використанням і охороною земель. Відповідно до ст. 187 ЗК України [2] контроль за використанням і охороною земель полягає у забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

Земельний кодекс України і Закон України «Про охорону земель» від 19 червня 2003 р. [3] поділяє контроль за використанням і охороною земель в Україні на державний, самоврядний і громадський. Виділення цих видів здійснюється за суб’єктом здійснення контролю. Дія ст. 187 ЗК України поширюється на всіх суб’єктів земельних відносин: «органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації і громадян» та охоплює всі землі в межах території України, незалежно від форм власності на них та їхнього цільового призначення [2].

Серед принципових засад здійснення контролю за використанням та охороною земель в умовах становлення в Україні засад ринкової економіки – «раціональне використання земель» як мета державного, самоврядного й громадського контролю за використанням та охороню земель.

У статті 5 ЗК України вперше закріплені принципи земельного законодавства, серед яких раціональність використання та охорони земель.

Мета контролю за використанням та охороною земель збігається з метою всієї екологічної діяльності – збереження природних ресурсів для майбутніх поколінь, а тому завдання земельного контролю визначаються основними формами діяльності щодо охорони земель, якими є організація раціонального землекористування, охорона земель та забезпечення екологічної безпеки, які тісно пов’язані між собою.

75. Законодавчі вимоги щодо встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень.

Земельний кодекс України до адміністративно-територіальних утворень, для яких встановлюються та змінюються межі, відносить райони, села, селища, міста та райони у містах. Території зазначених утворень відокремлюються межею, тобто умовно замкненою лінією на поверхні землі.

Відповідно до Закону України “Про планування і забудову територій” від 20 квітня 2000 р. територія — це частина земної поверхні у визначених межах (кордонах) з властивими їй географічним положенням, природними і створеними діяльністю людей умовами та ресурсами, а також з повітряним простором та розташованими під нею ресурсами. Метою формування територій і встановлення меж адміністративно-територіальних утворень є створення територіальних умов для самостійного вирішення органами місцевого самоврядування усіх питань місцевого життя. Необхідна умова цього процесу — врахування інтересів населення, яке проживає на відповідній території. Межі адміністративно-територіальних утворень встановлюються та змінюються за проектами землеустрою, які розробляються відповідно до техніко-економіч-ного обґрунтування їх розвитку, генеральних планів населених пунктів. Як зазначається у ст. 183 ЗК України, одне з основних завдань землеустрою полягає у встановленні на місцевості меж району, села, селища, міста, району у місті.

Межі адміністративно-територіальних утворень не є постійними. Вони можуть змінюватися залежно від економічних, географічних, демографічних, екологічних та інших факторів. Разом з тим, включення земельних ділянок у межі відповідних утворень не тягне за собою припинення права власності чи права користування цими ділянками. Це надзвичайно важливе правило, яке є однією з гарантій захисту прав власників земельних ділянок і землекористувачів. Правовий режим цих земельних ділянок може бути змінений лише у разі їх вилучення (викупу) у певних суб'єктів у порядку, передбаченому ЗК України.

Коло суб'єктів, яким надано право приймати рішення стосовно встановлення та зміни меж адміністративно-територіальних утворень, залежить від різновиду таких утворень. Зокрема, Верховна Рада України приймає рішення про встановлення і зміну меж районів і міст. Підставою для прийняття такого рішення є подання Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської чи Севастопольської міської ради. Рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ приймають Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська чи Севастопольська міська рада за поданням районних та відповідних сільських, селищних рад. Міська рада за поданням відповідних районних у містах рад приймає рішення про встановлення і зміну меж районів у містах.

Відповідно до п. “д” ст. 17 ЗК України висновки щодо встановлення та зміни меж сіл, селищ, районів у містах та міст готують місцеві державні адміністрації.

Межі адміністративно-територіальних утворень посвідчуються державним актом України, який має містити повні відомості про межі конкретного району, села, селища, міста, району у місті.

Форма та порядок видачі державного акта України на межі адміністративно-територіального утворення встановлює Верховна Рада України. На відміну від державних актів, які посвідчують право власності на землю чи право постійного землекористування, державний акт України дає уявлення про просторові межі відповідного адміністративно-територіального утворення.

Законодавство України на даний час встановлює лише загальні вимо­ги до встановлення та зміни меж адміністративно-територіальних утво­рень (ст. 173–176 Земельного кодексу України).

Стаття 173. Межі районів, сіл, селищ, міст, районів у містах

Межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій.

Межі району, села, селища, міста, району у місті встановлюються і змінюються за проектами землеустрою, які розробляються відповідно до техніко-економічного обґрунтування їх розвитку, генеральних планів населених пунктів.

Включення земельних ділянок у межі району, села, селища, міста, району у місті не тягне за собою припинення права власності і права користування цими ділянками, якщо не буде проведено їх вилучення (викуп) відповідно до цього Кодексу.

Стаття 174. Органи, які приймають рішення про встановлення та зміну меж адміністративно-територіальних утворень

Рішення про встановлення і зміну меж районів і міст приймається Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської чи Севастопольської міської рад.

Рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ приймаються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською чи Севастопольською міською радами за поданням районних та відповідних сільських, селищних рад.

Рішення про встановлення і зміну меж районів у містах приймається міською радою за поданням відповідних районних у містах рад.

Стаття 175. Порядок встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень

Межі адміністративно-територіальних утворень встановлюються в порядку та відповідно до закону.

Стаття 176. Посвідчення меж адміністративно-територіальних утворень

Межі адміністративно-територіальних утворень посвідчуються державним актом України.

Форма та порядок видачі державного акта України на межі адміністративно-територіального утворення встановлюються Верховною Радою України.