61. Визначення земель лісогосподарського призначення: співвідношення понять лісові та нелісові землі, «земельна лісова ділянка» та «лісова ділянка».

Ліси є невід'ємною складовою частиною природи. З погляду господарського використання ліси, насамперед, є джерелом деревини й іншої технічної сировини, харчових і кормових продуктів, а також місцем перебування тварин і рослин. Ліси впливають на клімат, атмосферу, річки й інші водні об'єкти, зменшують коливання температури і вологості, охороняють ґрунт від вітрової і водної ерозії тощо. Таким чином, від вико¬ристання лісів значною мірою залежить не тільки успішний розвиток народного господарства, а й стан навколишнього при¬родного середовища.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призна¬ченням та місцерозташуванням виконують переважно водо¬охоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Правовідносини, пов'язані з використанням земель лісогосподарського призначення, ре¬гулюються, насамперед, ЗК, Лісовим кодексом (ЛК) України та іншими законодавчими актами. Земельне законодавство визначає загальні положення, які стосуються регулювання ви¬користання та охорони земель лісогосподарського призначення, а лісове відображає специфіку регулювання цих відносин.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій вони зростають, та незалежно від права влас¬ності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. До лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 га.

До лісового фонду не належать зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені Б установленому порядку до лісів, а також окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках. їх правовий режим встановлюється Правилами утримання зелених насад¬жень у населених пунктах України. Вони не відносяться до лісового фонду, так як не відповідають поняттю про ліс, яке наведене в ст. 1 ЛК: "Ліс — тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослин¬ність з відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тварин¬ним світом, мікроорганізмами та іншими природними компо¬нентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного І на навколишнє природне середовище". В юри¬дичній літературі зазначається, що "лісовий фонд" є поняттям значно ширшим від поняття «лісу». Оскільки до лісового фонду належать лісові ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства.

ЛК закріплює нові визначення для лісового та земельного законодавства, а саме — визначення лісової ділянки та земель¬ної лісової ділянки. Лісова ділянка — це ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до ЛК для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі. Лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісо-господарської діяльності або стихійного лиха тощо). До невкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами,

Земельна лісова ділянка — це земелька ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або ви¬лучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства.

Відповідно до ст. 5 ЛК до земель лісогосподарського призна¬чення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, модами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродук¬тивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

Співвідношення понять "ліс" і "землі лісогосподарського призначення" полягає в тому, що ст. 1 ЛК включає в поняття лісу відповідні ґрунти як складову частину природного комплексу яким є ліс. Попередня редакція ЛК в ст. 3 включала в поняття лісу землі, на яких ростуть ліси.

Дискусія стосовно поняття категорії земель лісового фонду (тепер земель лісогосподарського призначення) виникла ще за¬довго до прийняття чинних сьогодні кодексів. Одна точка зору полягала в необхідності визнання земель лісового фонду і лісів єдиним об'єктом: суспільні відносини з приводу цього об'єкта в процесі ведення лісового господарства, користування лісом та його охорони цілком регулюються лісовим законодавством, тобто землі лісового фонду розглядалися як складова держав¬ного лісового фонду; друга до необхідності визнання лісу і земель державного лісового фонду самостійними юридичними категоріями, а лісові і земельні відносини — як предмети від¬повідно до лісового і земельного законодавства.

Чинне земельне та природноресурсове законодавство регулює відносини, пов'язані з визначенням порядку використання і охорони земель, тобто земельні відносини.

Предметом лісового законодавства є лісові відносини, тобто відносини з приводу використання та захисту лісів. Воно по¬винно враховувати природні зв'язки, та закріплювати норми, які допомагатимуть запобігати негативному впливу на інші при¬родні ресурси при використанні лісів.

Принципово новим є підхід чинного ЛК щодо права влас¬ності на ліси. Нині існує 3 форми власності на ліси: державна, комунальна та приватна. Від імені Українського народу права власності на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією; можна стверджувати, що фактично право власності народу на ліси співпадає з правом державної власності. Адже ліси, що знаходяться у власності територіальних громад не можуть бути водночас власністю Українського народу. У ст. 8 ЛК зазна¬чено, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім тих що перебувають у комунальній або приватній влас¬ності. Ліси, що знаходяться у державній власності становлять найбільшу частину від їх загальних площ. Щодо них діють положення стосовно можливості їх безоплатного загального використання громадянами України.

Ліси, що переводяться у комунальну власність, стають об'єк¬том права власності окремих територіальних громад. Слід зазна¬чити, що сьогодні правовий режим лісів, що знаходяться у комунальній власності майже не відрізняється від правового режиму державної власності, особливо щодо їх загального ви¬користання. Право комунальної власності на ліси набувається при розмежуванні в установленому законом порядку земель державної та комунальної власності, а також шляхом передачі земельних ділянок з державної власності в комунальну влас¬ність та на інших підставах, не заборонених законом.

Згідно зі ст. 10 ЛК ліси можуть перебувати у приватній власності громадян України (ЛК виключає можливість отри¬мання у власність лісів особами без громадянства та інозем¬цями) і юридичних осіб (юридичних осіб, які є резидентами України). Слід зазначити, що ЛК не встановлює вимог до юри¬дичних осіб, окрім необхідності мати юридичну адресу в межах території України. В ст. 12 ЛК визначено, що: громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набу¬вати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 га. Ця площа може бути збільшена в разі успад¬кування лісів згідно із законом.

У ЛК право приватної власності на ліси пов'язано з придбан¬ням громадянами чи юридичними особами земельних ділянок, на яких розташовані ліси, а саме з отриманням ними держав¬ного акту на право приватної власності на землю, Для іно¬земців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб ЛК встановлює вимогу по відчуженню отриманих ними у спад¬щину лісів на протязі року.

Для ведення лісового господарства принципове значення має поділ лісів за категоріями. Поділ лісів на категорії здій¬снюється відповідно до Порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок. Згідно з порядком всі ліси України, залежно від основних виконуваних ними функ¬цій, поділяються на наступні категорії: ліси природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення; рекреаційно-оздоровчі ліси, захисні ліси, експлуатаційні ліси.

До лісів природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення належать лісові ділянки, що виконують природо¬охоронну, естетичну функцію, є об'єктами науково-дослідних робіт на довгочасну перспективу, сприяють забезпеченню охо¬рони унікальних та інших особливо цінних природних комплек¬сів та історико-культурних об'єктів, зокрема: розташовані в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду; роз¬ташовані в межах історико-культурних заповідників, меморіаль¬них комплексів, місць, пов'язаних з важливими історичними подіями, охоронних зон пам'яток історії, археології, місто¬будування та архітектури, монументального мистецтва тощо.

До рекреаційно-оздоровчих лісів належать лісові ділянки, що виконують рекреаційну, санітарно-гігієнічну та оздоровчу функ¬цію, використовуються для туризму, зайняття спортом, сана¬торно-курортного лікування та відпочинку населення і роз¬ташовані: у межах міст, селищ та інших населених пунктів; у межах округів санітарної охорони лікувально-оздоровчих тери¬торій курортів; у межах поясів зон санітарної охорони водних об'єктів; у лісах зелених зон навколо населених пунктів (площа таких лісових ділянок визначається за встановленими законо¬давством нормативами); поза межами лісів зелених зон, що виділяються за встановленими нормативами.

До категорій захисних лісів належать лісові ділянки, що вико¬нують функцію захисту навколишнього природного середовища та інженерних об'єктів від негативного впливу природних та антропогенних факторів, зокрема: лісові насадження лінійного типу (полезахисні лісові смуги, державні захисні лісові смуги, лісові смуги уздовж забудованих територій населених пунктів); лісові ділянки (смуги лісів), розташовані у смугах відведення каналів, залізниць та автомобільних доріг; лісові ділянки (смуги лісів) у ярах, на легкорозвіюваних пісках, рекультивованих землях, кам'янистих розсипах, малопотужних кам'янистих грун¬тах, у високогірних зонах, на стрімких гірських схилах, у селе¬небезпечних басейнах та на схилах лавинонебезпечних басейнів (протиерозійні ліси), які виділяються за встановленими законо-давцем нормативами, тощо.

До експлуатаційних лісів відносяться лісові ділянки, що не зайняті лісами природоохоронного, наукового, історико-куль¬турного призначення, рекреаційно-оздоровчими та захисними лісами (категорії лісів з особливим режимом лісокористуван¬ня). Експлуатаційні ліси призначені для задоволення потреб національної економіки у деревині.

Ліси, що зростають на одній території і відповідають умовам і ознакам віднесення до різних категорій, відносяться до тієї з них, для якої у визначеному законодавством порядку встанов¬лений режим більш обмеженого лісокористування. Межі лісів, визначених для віднесення до відповідної категорії, проводяться уздовж природних меж, квартальних просік, ліній зв'язку і електромереж та інших чітко визначених на місцевості розме¬жувальних ліній — залізниць та автомобільних доріг, канав, каналів, газопроводів та нафтопроводів, візирів, протипожежних розривів і вододільних ліній.

Підприємства, установи, організації та особи, заінтересовані у зміні установленої категорії лісів, звертаються з клопотанням до відповідного органу Держлісагентство, який розглядає кло-потання разом з матеріалами до них, готує за погодженням з органом Мінприроди, Радою міністрів АРК, обласними дер¬жавними адміністраціями, Верховною Радою АРК, обласними радами висновок і надсилає його разом з клопотанням Держлісагентство. Держлісагентство розглядає клопо¬тання разом з матеріалами до нього та приймає за погодженням з Мінприроди рішення про віднесення лісів до відповідної категорії.

У разі встановлення або зміни відповідно до законодавства основного цільового призначення лісової ділянки державні лісовпорядні організації з урахуванням такого рішення вносять до матеріалів лісовпорядкування зміни щодо поділу лісів на категорії без здійснення процедури розгляду клопотання щодо віднесення лісів до відповідної категорії.

У межах лісових ділянок, що віднесені до відповідної ка¬тегорій лісів, можуть виділятися як особливо захисні лісові ділянки, для яких встановлюється режим обмеженого лісо¬користування. Лісові ділянки площею до 50 га, що розташовані в межах лісових масивів і мають велику розосередженість, від¬носяться до особливо захисних лісових ділянок, І виділяються відповідно до нормативів, Лісові ділянки щільністю радіоак¬тивного забруднення грунту більш як 10 Кі/кв км відносяться до особливо захисних лісових ділянок незалежно від їх площі та розосередженості.

Державні лісовпорядні організації для виділення особливо захисної лісової ділянки готують за погодженим з власниками лісів та постійними лісокористувачами відповідне клопотання, що надсилається органу разом з відомостями щодо площі особливо захисних лісових ділянок. Орган Держлісагентства розглядає клопотання щодо виділення особливо захисних лісових ділянок разом з матеріалами до нього та прий¬має за погодженням з органом Мінприроди у місячний строк відповідне рішення.