57. Правовий режим земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення.

Землі природно-заповідного фонду — це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду (ст.43 ЗК). Вони є однією з категорій, що входить до складу земель України (п. «в» ст. 19 ЗК).

Землі природно-заповідного фонду за своїм цільовим призначенням складаються з двох видів: а) земель природних заповідників, національних природних парків, біосферних заповідників, регіональних ландшафтних парків, заказників,

пам'яток природи, заповідних урочищ; б) земель, на яких людиною штучно створені ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, парки—пам'ятки садово-паркового мистецтва (ст.44 ЗК).

Рішення про створення та відведення земельних ділянок природним заповідникам, національним природним паркам, а також інших територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України.

Рішення про створення біосферних заповідників приймається Президентом України після вирішення цього питання відповідно до міжнародних угод.

Рішення про організацію чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон земельних територій та об'єктів природно-заповідного фонду приймається обласними, міськими (міст республіканського підпорядкування) Радами.

Порядок відведення земельних ділянок природним заповідникам, біосферним заповідникам, національним природним паркам, регіональним ландшафтним паркам, а також ботанічним садам, дендрологічним паркам, зоологічним паркам і видачі документів на право користування землею визначається статтями 20,122, 123, 125, 126, 149-151 і 208 Земельного кодексу.

Заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва й інші території та об'єкти природно-заповідного фонду, які створюються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям та громадянам органами Міністерства екології та природних ресурсів України з оформленням охоронного зобов'язання.

Зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об'єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51-53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 року із змінами від 14 грудня 1999 р.

Природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки звільняються від сплати земельного податку.

Підприємства, установи та організації звільняються від плати за землі, включені до складу заказників, пам'яток природи, заповідних урочищ та парків-пам'яток садово-паркового мистецтва.

Законодавством України можуть бути встановлені й інші пільги, спрямовані на забезпечення формування та функцію.

Згідно з главою 7 ЗК України землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення виділені в ок¬рему категорію земель. Однією з основних ознак кожної кате¬горії земель є наявність особливого правового режиму, який встановлений законодавством України. Основним завданням правового режиму земель природно-заповідного фонду та іншо¬го природоохоронного призначення є забезпечення їх консер¬вативної охорони, яка здійснюється шляхом встановлення від¬повідного режиму заповідності.

Правове регулювання охорони і використання земель природно-заповід¬ного фонду характеризується рядом правових рис, які є спільни¬ми для всіх об'єктів та територій природно-заповідного фонду та, відповідно, земель, на яких вони розташовані.

По-перше, землям природно-заповідного фонду надано ста¬тус особливо цінних земель (ст. 150 ЗК України). Це означає, що за загальним правилом такі землі не можуть передаватися до інших категорій земель, що передбачає зміну їх цільового при¬значення. Єдиним винятком з цієї законодавчої заборони є перед¬бачена законом можливість надання земель природно-заповід¬ного фонду для будівництва лінійних об'єктів, деяких енергетич¬них та соціально-культурних об'єктів. Згідно з п. 2 ст. 150 ЗК України земельні ділянки особливо цінних земель, що перебува¬ють у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопрово¬дів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунк¬тів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафто¬вих і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією. Крім того, надання землям природно-заповідно¬го фонду статусу особливо цінних земель передбачає закріплен¬ня повноважень відання ними за органами державної влади най-вищого рівня. Такі землі можуть вилучатися зі складу земель природно-заповідного фонду і переводитися до складу інших ка¬тегорій земель за постановою Кабінету Міністрів України (якщо такі землі розташовані за межами населених пунктів) або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучен¬ня (викуп) земельної ділянки погоджене Верховною Радою України. Це означає, що зміна категорійної належності (цільо¬вого призначення) земель природно-заповідного фонду, що пе¬ребувають у державній або комунальній власності, може мати місце за умови розгляду на.сесійному засіданні Верховної Ради України питання про надання згоди на вилучення (викуп) земельної ділянки природно-заповідного фонду та переведен¬ня її до складу земель іншої категорії. Якщо ж земельна ділянка природно-заповідного фонду перебуває у власності громадяни¬на чи юридичної особи, то переведення її до іншої категорії зе¬мель може мати місце лише за умови погодження Верховною Радою України матеріалів її вилучення (викупу), зокрема про¬екту відведення земельної ділянки чи проекту його пере погодження.

По-друге, закон визначає не тільки цільове призначення зе¬мель природно-заповідного фонду як особливо цінних земель, що підлягають особливій правовій охороні, а й жорстко регла-ментує види діяльності, які можуть здійснюватися на таких зем¬лях у межах їх цільового призначення. Так, згідно зі ст. 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території та об'єкти природно-заповідного фонду можуть використовувати¬ся з додержанням вимог законодавства України у природоохо¬ронних, науково-дослідних, освітньо-виховних, оздоровчих та інших рекреаційних цілях, а також для потреб моніторингу нав¬колишнього природного середовища. Крім того, на деяких тери¬торіях та об'єктах природно-заповідного фонду дозволяються й такі види діяльності, як заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливство, рибальство та інші види використання. Водночас на землях при¬родно-заповідного фонду є недопустимими та категорично забо¬роняються будь-які види діяльності, що суперечать цільовому призначенню територій та об'єктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та викори¬стання їх природних комплексів чи окремих об'єктів.

По-третє, природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, а також ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки за-гальнодержавного значення є юридичними особами. Ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки місцевого значення та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва відповідно до за¬конодавства України можуть бути визнані юридичними особами (ст. 5 Закону України «Про природно-заповідний фонд Украї¬ни»). Це означає, що земельні ділянки, на яких розташовані за-значені вище об'єкти природно-заповідного фонду, підлягають передачі у користування спеціалізованим юридичним особам, основним статутним видом діяльності яких є обслуговування відповідної території чи об'єкта природно-заповідного фонду.

По-четверте, правовий режим земель природно-заповідного фонду визначається на пооб'єктній основі. Вона полягає у тому, що правове регулювання охорони і використання земель при¬родно-заповідного фонду здійснюється не лише загальними нор¬мами екологічного та земельного законодавства національного чи регіонального рівня, а й локальними правовими актами, в яких конкретизується правовий режим охорони та використан¬ня територій і об'єктів природно-заповідного фонду та земель¬них ділянок, на яких вони розташовані. Так, завдання, науковий профіль, особливості природоохоронного режиму та характеру функціонування природних заповідників, біосферних заповід¬ників, національних природних парків, регіональних ландшафт¬них парків, заказників, ботанічних садів, дендрологічних та зоо¬логічних парків визначаються у положеннях про них, які за¬тверджуються: а) центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища — щодо територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодер¬жавного значення; б) органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на місцях — щодо територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення. А завдання й особливості природо¬охоронного режиму пам'яток природи та заповідних урочищ ви¬значаються на основі Закону України «Про природно-заповід¬ний фонд України» безпосередньо в їх первинних облікових до¬кументах. Отже, завдяки пооб'єктному підходу забезпечується максимально повне врахування особливостей земельних ділянок природно-заповідного фонду як об'єкта охорони та використан¬ня, що істотно підвищує ефективність правового регулювання відповідних суспільних відносин.

По-п'яте, правове регулювання охорони та використання зе¬мель природно-заповідного фонду характеризується наявністю спеціалізованого державного контролю за охороною та викори¬станням цієї категорії земель. Згідно з Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» (ст. 7) здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства України про охорону земель у частині додержан¬ня правового режиму використання земель природно-заповідно¬го та іншого природоохоронного призначення, а також територій, що підлягають особливій охороні, віднесено не до компетенції Державного агентства земельних ресурсів України чи Міністер¬ства аграрної політики України, які здійснюють земельний кон¬троль, а до повноважень спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів — Міністерства охорони навколишнього природного середовища України. У складі цього Міністерства державний контроль за охороною та використанням земель природно-заповідного фон¬ду здійснюють Головна державна екологічна інспекція України та Служба державної охорони природно-заповідного фонду України, яка діє відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про службу державної охорони природно-заповідного фонду України» від 14 липня 2000 р.

По-шосте, важливою особливістю правового режиму земель природно-заповідного фонду є виключення їх з числа об'єктів зе¬мельного оподаткування. Згідно зі ст. 49 Закону України «Про при¬родно-заповідний фонд України» надання податкових пільг регулюється Податковим кодексом України.