46. Законодавчі гарантії прав на землю та земельно-правові способи захисту прав на земельні ділянки: гарантованість права власності на землю.

Термін «гарантія» (франц. gагапtіе - порука, яка щось забезпечує) часто використовують для позначення способів забезпечення різного роду зобов'язань. У юридичній літературі їх розглядають як гарантії реа¬лізації норм права, прав та обов'язків.

Гарантії прав на землю передбачено розділом V ЗК України. Умов¬но їх можна поділити на три різновиди: гарантії захисту прав на зем¬лю; гарантії, пов'язані з відшкодуванням збитків власникам землі та землекористувачам;гарантії, пов'язані з розв'язанням земельних спорів.

Гарантії захисту прав на землю мають безпосередньо конституційну основу. Так, ст. 3 Конституції України проголошує, що права і свободи людини та їхні гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності дер¬жави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

В Основному Законі закріплено положення, згідно з яким держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (ст. 13). Особливе значення має ст. 14 Конституції, яка передбачає, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. При цьому право власності на землю гарантується. Його набувають і реалізують громадяни, юридичні особи та держава ви¬ключно відповідно до закону. Зазначені положення Конституції України безпосередньо втілено у земельному законодавстві.

Серед гарантій захисту прав на землю важливими є гарантії права власності на земельну ділянку. ЗК України передбачає, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім ви¬падків, передбачених Кодексом або іншими законами України. До таких випадків згідно з ЗК України належать: конфіскація земельної ділянки (ст. 148);

не відчуження земельної ділянки сільськогосподарського призначен¬ня іноземним юридичним особам, якщо вони одержали її у спадщину, та не відчужену протягом року (ст. 145);

використання земельної ділянки не за цільовим призначенням (ст.143) та деякі інші.

Гарантії, пов'язані з відшкодуванням збитків власникам землі та зем¬лекористувачам, передбачені ст. 156 ЗК України. Зазначеним суб'єктам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок:

• вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників для інших видів використання;

• встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок; погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивос¬тей сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників;

• приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників у непридатний для використання стан;

• неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Важливого значення набувають гарантії, пов'язані з вирішенням зе¬мельних спорів. Звернення до суду для захисту земельних прав сторона¬ми у земельних спорах гарантує ст. 8 Конституції України.

Звернення до суду за вирішенням земельних спорів можливе з таких підстав:

претензії суб'єкта земельних правовідносин щодо набуття або припи¬нення права власності на землю чи права землекористування; порушення земельних сервітутів і правил добросусідства; порушення зобов'язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди власникам землі та землекористувачам, та деяких інших. Вирішення земельних спорів поновлює порушені права та законні інтереси власників земельних ділянок і землекористувачів, встановлює зміст і межі повноважень сторін спору, а також обов'язкову поведінку од¬нієї сторони щодо іншої. Тим самим вирішення земельних спорів гаран¬тує реалізацію прав суб'єктів земельних правовідносин на землю.

Юридичні засоби захисту прав на земельні ділянки.

Ст. 13 Конституції України регламентує, що держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість. Вона також закріплює рівність перед законом усіх без винятку суб’єктів права власності. Право власності на землю гарантується відповідно до ст. 14 Конституції України. Визначальне значення ці положення мають, зокрема, і для суб’єктів земельних правовідносин.

Земельне законодавство містить принцип забезпечення захисту прав юридичних і фізичних осіб на землю.

Право на захист можна визначити як надану уповноваженій особі можливість застосування заходів правоохоронного характеру для відновлення її порушеного чи оспорюваного права. Захист суб’єктивного права на землю – захист правомочностей та інтересів власника земельної ділянки чи землекористувача.

Згідно з Конституцією України права і свободи людини і громадянина захищаються виключно судом. Основний Закон кожному гарантує право на оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також посадових осіб, в тому й числі при порушенні земельних прав.

Земельний кодекс України гарантує та забезпечує фізичним і юридичним особам рівні умови і способи захисту права власності і права користування на конкретні земельні ділянки. В ст. 152 Земельного кодексу України наведений перелік способів захисту земельних прав, який не є вичерпним.

Способи захисту – це дії державних органів у межах їх компетенції, які безпосередньо спрямовані на захист земельних прав громадян (наприклад, визнання права на землю судом, розгляд земельних спорів радою, опротестування прокуратурою акта органу державної влади, що порушує земельні права тощо).

Способи захисту прав на землю за своїм змістом та умовами застосування є досить неоднорідними. Одні з них безпосередньо спрямовані на захист права власності на земельну ділянку чи права землекористування, інші – опосередковано. В земельному законодавстві способи захисту прав на землю класифікують на окремі відносно самостійні групи. Зокрема виділяють речово-правові, спеціальні та зобов’язально-правові способи захисту земельних прав.

Речово-правові способи захисту прав на землю безпосередньо пов’язані із цивільним правом вони спрямовані на захист суб’єктивного права власності на землю чи права землекористування осіб, які на момент порушення права не перебувають у зобов’язальних відносинах з порушником. До них, зокрема належать : вимога власника земельної ділянки або землекористувача усунути порушення у здійсненні їх прав, які не пов’язані з позбавленням володіння земельною ділянкою (негаторний позов); витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов); визнання прав на землю; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку.

Вимога власника земельної ділянки або землекористувача усунути порушення у здійсненні їх прав, які не пов’язані з позбавленням володіння земельною ділянкою (негаторний позов) пред’являється у випадках, коли власник має земельну ділянку у своєму володінні, однак дії інших осіб перешкоджають йому вільно її використовувати або розпоряджатися нею. Так, ст. 104 Земельного кодексу України визначає, що власники землі та користувачі земельних ділянок можуть вимагати припинення діяльності на сусідній земельній ділянці, здійснення якої може призвести до шкідливого впливу на здоров’я людей, тварин на повітря, земельні ділянки тощо.

Предметом даного позову є вимога власника землі про усунення тих чи інших перешкод у здійсненні права власності на землю, не поєднаних з позбавленням володіння земельною ділянкою наприклад, інші особи неправомірно зводять будівлі, споруди, саджають дерева, чим унеможливлюють підходи, під’їзди до землі власника чи користувача. А предметом захисту крім суб’єктивних прав є ще й охоронювані законом інтереси.

Підставою позову є вчинення третьою особою перешкод власникові в реалізації повноважень розпорядження чи (та) користування належною йому земельною ділянкою.

Витребування майна із незаконного володіння (віндикаційний позов) - це один із ефективних способом захисту прав на землю. Такий позов пред’являється у випадку самовільного зайняття земельної ділянки, що фактично належить уповноваженій особі, з метою її повернення.

Позивачем за цим позовом може бути власник (фізичні та юридичні особи, держава й територіальні громади в особі уповноважених ними органів).

Предметом віндикаційного позову є вимога власника до незаконного володіючого невласника про повернення землі з чужого незаконного володіння.

Визнання прав на землю є засобом усунення невизначеності у взаємовідносинах суб’єктів, створення необхідних умов для його реалізації і запобігання дій з боку третіх осіб, що перешкоджають його нормальному здійсненню. Позов про визнання прав на землю, може пред’явити власник земельної ділянки в разі оспорювання або невизнання іншою особою його права, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право на землю. Таке визнання прав може бути реалізоване лише в юрисдикційному порядку.

Самостійним способом захисту прав на землю вважається відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

До спеціальних способів захисту відносяться : визнання угоди щодо земельної ділянки недійсною; визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

В ст. 210 Земельного кодексу України встановлено, що угоди, укладенні з порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суду. Відповідно до п. 2 ст. 131 ЗК України укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог Земельного кодексу України. За Цивільним кодексом недійсність угод виявляється в невідповідності вимогам, які визначені в чинному законодавстві.

Правовим наслідком визнання угоди недійсною повернення стану, який існував до укладення такої угоди, тобто сторони зобов’язанні повернути все одержане за угодою, якщо ж неможливо повернути одержане в натурі, то відшкодовується його вартість у грошовій формі, якщо інше не передбачено законом.

Визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування регулюються статтями 154, 155 ЗК України. Відповідно до ст. 155 у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їм земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Збитки, завдані власникам земельних ділянок внаслідок видання зазначених актів, підлягають відшкодуванню в повному обсязі органом, який видав акт. Шкода відшкодовується на загальних підставах статей 1166,1172 Цивільного кодексу України.

До земельно-правових способів захисту відносяться : відшкодування збитків, заподіяних невиконанням або неналежним виконанням умов договорів; повернення власникові земельної ділянки, наданої у користування за договором оренди тощо.

Відшкодування збитків являється самостійним способом захисту прав на земельні ділянки. Воно здійснюється на підставі статей 156, 157 Земельного кодексу України. У ст. 156 ЗК України визначений вичерпний перелік підстав відшкодування завданих збитків. Ст. 157 ЗК визначає коло суб’єктів, які зобов’язані згідно закону відшкодовувати збитки власникам землі та землекористувачам.

Відшкодування збитків здійснюється як в добровільному так і в судовому порядку особами, які їх заподіяли, власникам земельних ділянок.

У земельному законодавстві збитки відшкодовуються внаслідок заподіяння їх як правомірними так і не правомірними діями. Правомірними діями заподіяні збитки відшкодовуються у випадках, коли це прямо передбачено законом.

Повернення власникові земельної ділянки, наданої у користування за договором оренди може бути пов'язаний з поверненням незаконно чи самовільно зайнятих земельних ділянок, щодо яких землевласники чи землекористувачі позбавлені володіння ними.

До інших, передбачених законом способів можна віднести : захист інтересів власників землі і землекористувачів у надзвичайних ситуаціях, захист права спільної (спільної часткової чи спільної сумісної) власності на землю, захист права власності чи користування землею осіб, які оголошені безвісно відсутніми або померлими, тощо. Всі вони регулюються цивільним законодавством.