27. Юридичні засади конфіскації земельної ділянки за цивільним, адміністративним та кримінальним законодавством.

Конституційні засади застосування конфіскації визначено у ч. 6 ст. 41 Конституції України, відповідно до якої "конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом". Таким чином, повноваження щодо конфіскації належать виключно судам відповідно до положень процесуального законодавства та Закону України "Про судоустрій України", тому конфіскація може бути здійснена виключно за рішенням суду, а справи про адміністративні правопорушення, за вчинення яких законом передбачено конфіскацію приватного майна особи, повинні розглядатися тільки судами1.

Відповідно до ст. 41 Конституції України конфіскацією майна "є безоплатне його вилучення на користь держави у власника за рішенням (вироком) суду як санкція за вчинене правопорушення, що не пов'язано із зобов'язальним правом"2. Конфіскація як вид покарання завжди є безоплатною. Особа, в якої конфісковано майно, не може вимагати отримання взамін якоїсь компенсації або передання їй іншого майна.

Положення ст. 354 ЦК відповідають змісту ст. 41 Конституції України. Конфіскацією завжди є санкція за вчинене правопорушення. Випадки застосування конфіскації встановлюються кримінальним, адміністративним, господарським та, раніше, цивільним законодавством, в якому міститься перелік правопорушень, за вчинення яких може застосовуватись конфіскація.

А) Правилом ст. 29 КУпАЛ про конфіскацію майна за вчинення адміністративного правопорушення передбачена можливість застосування конфіскації предмета, що став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, яка полягає в примусовій безоплатній передачі цього предмета у власність держави за рішенням суду. Конфісковано може бути лише предмет, який є у приватній власності порушника, якщо інше не передбачено законами України. З цього загального правила чинним адміністративним законодавством передбачені окремі винятки. Зокрема, відповідно до положень Митного кодексу України окремі речі можуть вилучатися у дохід держави й не у власника: так, у ст. 322 Митного кодексу України встановлюється можливість конфіскації товарів - безпосередніх предметів порушення митних правил, товарів із спеціально виготовленими сховищами (тайниками), що використовувалися для приховування безпосередніх предметів порушення митних правил від митного контролю, транспортних засобів, що використовувалися для переміщення безпосередніх предметів порушення митних правил через митний кордон України. В такій ситуації законодавець виходив з того, що якщо власник майна й не є винною особою у вчиненні митного правопорушення, втім повинен вжити заходів та проявити належний рівень обачності, дотримання якого не допустило б вчинення такого порушення та застосування до його майна такого виду адміністративного стягнення. При порушенні митним органом питання про конфіскацію предметів, що були безпосереднім об'єктом правопорушення (транспортні засоби, вантажі тощо), особи, які вважають ці предмети своєю власністю, можуть вирішувати питання про захист свого права шляхом пред'явлення позову про витребування цього майна. За змістом ст. 145 ЦК УРСР 1963 р. (відповідно статті 387, 388 ЦК України) зазначені предмети підлягають поверненню в тому разі, коли суд встановить, що до їх переміщення через митний кордон вони вибули з володіння власника або особи, яка володіла ними на підставі закону чи договору, поза їх волею.

Б) Конфіскація майна передбачена як вид покарання за кримінальний злочин (ст. 51 КК України). Згідно зі ст. 59 КК України як вид покарання за кримінальний злочин конфіскація майна може бути застосована у вигляді примусового безоплатного вилучення всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Конфіскації не підлягає майно, перелік якого визначений у Додатку до КК України - Переліку майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком.

Кримінальним процесуальним законодавством також передбачена так звана спеціальна конфіскація, яка є мірою процесуального примусу, що розповсюджується на предмети, визнані речовими доказами за справою відповідно до ст. 78 КПК України, і застосовується на підставі ст. 81 КПК. Таке майно вилучається у винної особи та: або передається у дохід держави, або знищується, або повертається потерпілій особі. З погляду цивільного права конфіскацією є вилучення лише такого майна, яке належить винній особі, тому застосування такої міри процесуального примусу застосовується виключно судом.

В) Попереднім законодавством конфіскація як безоплатне вилучення майна у дохід держави передбачалась як санкція за цивільне правопорушення, зокрема при застосуванні наслідків недійсності правочину у вигляді недопущення реституції при вчиненні правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства (ст. 49 ЦК УРСР 1963 р.). Новітнім законодавством конфіскація як вид стягнення за цивільно-правове порушення не передбачена, але конструкція ст. 354 ЦК не виключає такої можливості. Нині така конфіскація передбачена у ст. 208 ГК на випадок вчинення договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; у цій статті фактично відтворені положення колишньої ст. 49 ЦК УРСР.