Вступ

♦

Актуальність дослідження. Важливим завданням сучасної школи є *

розвиток пізнавального інтересу учнів. Для того, щоб успішно розв’язати це завдання, необхідно всебічно стимулювати пізнавальну діяльність учнів.

Сьогодні необхідно насамперед озброїти учнів формами і методами здобуття знань, умінням вчитися. Уміння вчитися - це складне системне утворення, до якого входять загально-навчальні та спеціальні вміння. Зокрема, уміння поставити мету своєї діяльності, усвідомити навчальне завдання, визначити спосіб його розв’язання, здатність контролювати і давати оцінку результатам діяльності.

Пізнавальний інтерес розглядається як рушійна сила активізації навчання, розвитку пізнавальної самостійності учнів, підвищення ефективності навчгшьної діяльності. Разом з тим вивчення масової практики свідчить, що останніми роками за умов перехідного суспільства та реформування системи шкільної освіти, посилення впливу ЗМІ в сучасній практиці інтерес учнів до процесу навчання поступово знижується. Ці явища зумовлені як загальними соціальними чинниками, так і особливостями сучасного стану системи освіти й педагогічної науки в Україні. За таких обставин підвищується актуальність дослідження теоретичних аспектів формування пізнавального інтересу з урахуванням потреб сьогодення.

Інтерес дитини до навчання виступає великою рушійною силою, бо саме він відкриває науці шлях до серця дитини. Завдяки інтересу дитяча думка послідовно проникає до оточуючих.

Пізнавальний інтерес наполегливо відшукує зв’язки, і, переборовши перешкоди, досягає радісного осяяння, коли невідоме викривається в усій

логічній цілісності, красі.

Педагоги покликані розвивати в учнів потребу здобувати й застосовувати знання, ефективно працювати. Від цього у великою мірою залежить результативність навчально-виховного процесу, головна мета якого полягає у формуванні всебічно розвиненої, самостійної особистості,

\ з

готової до активної трудової діяльності. Ця проблема є особливо актуальною для вчителів початкових класів. Тому не випадково сучасні дослідники, кращі вчителі шукають шляхи, які б сприяли міцному формуванню загальнонавчальних умінь та навичок, що у кінцевому результаті привело б до пізнавальної діяльності учнів.

Здобута ціною праці і творчих зусиль, поєднана з особистим* життєвим досвідом, істина у свідомості школяра перетворюється у власне переконання.

В результаті це означає, що досягнуто основної мети навчання ; учень збагачується не тільки знаннями, а й розвивається і формується його особистість.

Науковими дослідженнями інтересу займалися Е. Клаиаред, К.А.Гельвецій, Дж. Дьюї, П. Д. Гольбах, Е. А. Торндайк, Дж.Б.Кларк.

V ч^Вони намагалися охарактеризувати його як філософську категорію,

ь

виділити суттєві ознаки і риси.

Я. А. Коменський, борючись з схоластикою та середньовічним

аскетизмом, надавав інтересові у навчанні великого значення. Тільки завдяки інтересу учень «горітиме бажанням навчатись, не лякаючись ніяких труднощів, аби опанувати науку».

У вітчизняній психолого-педагогічній літературі багато уваги приділяється проблемам формуванню та розвитку пізнавальних процесів, інтересів та потреб (Н.М. Бібік, В.Білий, М.Ф. Еєляєв, Л.Д. Горден, О.Г.Ковальов, В.П. Корнєєв, В.А.Крутецький, В.І. Лозова, В.О. Оніщук, В.Ф.Паламарчук, О. Я.Савченко, Є. Й. Шипович, Г. І. Щукіна та ін.).

Умови та шляхи формування пізнавального інтересу у школярів початкових класів розглядаються в працях Д.Б. Ельконіна, В О.Сухомяинського, Г. І. Щукіної, Н. Г. Морозової та ік.

^ Перспективним є досвід формування пізнавального інтересу учнів навчальному ^процесі вчителів початкових класів Сташкевич Світлани Анатоліївни (вчитель-методист Баранівської гімназії, \Житомирської області)., Строгонової Людмили Вікторівнах (вчитель початкових класів,

вчитель-Методист, ЗОШ №£&_ї-~м. Донецьк), БласенкегіОіїени Михайлівни (вчитель І категорії, сцедіалізована\фізико-мат^матична школа І-ІІІст. №35, м. Донецьк), Назаренко Ольги Миколаївни (вчитель початкових^класів,

м.Баранівка, дСідомирська область).

Разом з тим публікації у педагогічній періодиці, проблематика питань,

що піднімаються на науково-практичних конференціях, методичних нарадах, семінарах як вчителями, методистами, батьками, так і вченими, свідчить про

недостатню розробленість способів, форм та методів навчання, які

\

розвивають у дітей прагнення й уміння здобували знання, творчо розв’язувати навчальні завдання. Це зумовило вибір нами теми дослідження: < Формування пізнавального інтересу на у роках мат ематики в початковій школі».

Об’єкт дослідження : навчально-виховний процес у початковій школі гімназії.

Предмет дослідження : педагогічні умови формування пізнавального

інтересу в учнів початкових класів на уроках математики.

Мета дослідження : виявити, обґрунтувати та експерементально перевірити педагогічні умови формування пізнавального інтересу в учнів початкових класів на уроках математики.

Гіпотеза дослідження : формування пізнавального інтересу в учнів початкових класів буде ефективним за таких умов :

• забезпечення максимальної відповідності змісту навчального матеріалу розумовому розвитку учнів;

• посилення емоційно-мотиваційного компоненту навчання;

• наявність нового, цікавого, проблемного у змісті навчання;

*?♦ поєднання колективних, групових, індивідуально-групових та

індивідуальних форм роботи на уроках математики, репродуктивних і пошуково-творчих завдань, які б випереджали актуальний рівень розвитку учнів.

Завдання дослідження :

1. Аналіз теоретичних засад формування пізнавального інтересу в учнів початкових класів на уроках математики.

2. Вивчення та узагальнення передового педагогічного досвіду

* формування пізнавального інтересу в учнів початкових класів.

3. Визначенню критеріїв та показників формування пізнавального інтересу в учнів початкових класів.

4. Дослідження рівня розвитку пізнавальних інтересів в учнів

початкової школи на уроках математики.

Методи досл ідження : (теоретичні аналіз науково-педатогічної літератури, аналіз і синтез, індукція й дедукція; вивчення перспективного педагогічного досвіду; |емпіричнГ^постереження, бесіда, анкетування, аналіз результатів, діяльності дітей, тестування, методи математичної обробки даних.

Теоретичне значення дослідження : уточнено сутність та зміст поняття

«пізнавальний інтерес»; виявлено особливості пізнавального інтересу в учнів початкових класів; визначено критерії і показники формування пізнавального інтересу в учнів початкових класів; обґрунтовано та експерементально перевірено педагогічні умови формування пізнавального інтересу.

Практичне значення дослідження : узагальнено перспективний

педагогічний досв ід формування пізнавального інтересу учителів початкових класів; апробовано методики активізації пізнавальної діяльності дітей молодшого шкільного віку, розроблено методичні рекомендації ЩОДО формування пізнавального інтересу в учнів початкових класів на уроках математики.

Надійність та вірогідність результатів дослідження забезпечується обгрунтованістю вихідних теоретичних положень, репрезентативністю вибірки, використанні системи методів адекватних меті, завданням та гіпотезі дослідження.

Організація та ексиеременімьия паза дослщлжения ; дослідження проводилося впродовж 2007-2008 н.р. на базі Баранівської гімназії, Житомирської області, в 2- А класі, вибірка становила 18 учнів.

Структура дослідження : обумовлена логікою дослідження, його завданнями і складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (яких нараховується 74 назви) та додатків; робота містить 6 таблиць, діаграми, рисунки.

Розділ 1. Теоретичні засади формування пізнавального інтересу в учнів молодшого шкільного віку

1.1. Загальне поняття про пізнавальний інтерес

Проблема розвитку пізнавального інтересу знаходиться в центрі уваги педагогіки й психології. Поняття «інтерес» розглядали та пояснювали його сутність філософи та соціологи, педагоги та психологи з різних позицій. Щодо етимології слово «інтерес» ( від лат. interest ) означає те, що важливе; що має значення. Філософський словник дає визначення соціального інтересу- це «реальна причина соціальних дій, подій, здійснень, яка стоїть за безпосередніми спонуканнями - мотивами, помислами, ідеями, намірами тощо - учасників у цих діях індивідів, соціальних груп, класів» [66, с.219]. Оксфордський словник показує багатозначність нього поняття : 1) стан бажання знати або взнати про когось або про щось; 2) якість, яка викликає зацікавленість тл допитливість тощо [74, с. 325].

Інтерес виступає як виборча спрямованість людини, її уваги, її думок, помислів. Інтерес розглядають як прояв розумової та емоційної активності. В інтересі вбачають тенденцію займатися діяльністю, речами, процесом занять.

Інтерес до навчально-пізнавальної діяльності є формою виявлення пізнавальних потреб і мотивів. Потреби вважаються основним стимулятором, який спонукає особистість до активної діяльності, спрямованої на їх задоволення. Пізнавальна активність і пізнавальні потреби особистості - це взаємозв'язані, взаємозумовлені якості [49, с.7].

Пізнавальна активність містить у собі : пізнавальний інтерес, загальну» психічну активність і вольове зусилля.

Пізнавальний інтерес свідчить про емоційну перевагу пізнавальної діяльності перед іншими видами діяльності.

Психічна активність забезпечує на нейрофізіологічному рівні енергетичний, швидкісний, варіаційний супровід розумової діяльності, а

вольове зусилля — це свідомий* довільний аспект мобілізації можливостей особистості [40, с.18].

Важливою частиною загального феномена «інтерес» є пізнавальний інтерес. Пізнавальний інтерес зумовлює рівень пізнання, оволодіння ⁴ знаннями. «При цьому він спрямований не лише на зміст даної предметної області з її специфічними властивостями, але й на процес добування цих знань, до пізнавальної діяльності, в якій проходить оперування вже набутими способами навчання, оволодіння новими та їх вдосконаленням» [74, с.83].

Пізнавальний інтерес можна визначити як емоційно-пізнавальне ставлення (що виникає з емоційного переживання) до предмета або до безпосередньо мотивованої діяльності, ставлення, що за сприятливих умов перетворюється на емоційно-пізнавальну спрямованість особистості.

Інтерес має складну психологічну структуру, чим і зумовлюється сила його впливу на розвиток особистості. Він не являє собою окремого психічного процесу, а є певною формою зв'язку між потребами особистості і об’єктами, що їх задовольняють. Це і є основою сильного збуджувального впливу інтересу на розвиток психічних процесів [21, с.16].

Ознаки пізнавального інтересу в учнів :

У активне залучення до навчальної діяльності;

'Ґ сприйняття пізнавального матеріалу, зосередженість на ньому;

^ переважання мимовільної уваги; виникнення запитань у процесі навчальної діяльності; бажання самостійно виконувати завдання; тґ пошук додаткової інформації з теми;

^ збереження інформації у вільний від уроків час.

Пізнавальний інтерес - це стан готовності, бажання самостійної діяльності, спрямованої на засвоєння індивідом суспільного досвіду, набутих людством знань і способів діяльності.

Показники пізнавального інтересу учнів у навчальній діяльності:

*

> запитання учнів до вчителя;

• критичність;

*

• схильність до аналізу помилок, допущених у процесі виконання

*

навчального завдання;

• прагнення усвідомити причину досліджуваного явища;

• вибір складних завдань;

• самоконтроль;

• самоаналіз і самооцінка власних пізнавальних та практичних дій;

• участь у колективній роботі класу (доповнення, виправлення відповідей однокласників, прагнення висловити свою точку зору);

• активний відпочинок [40, е.І 8-20].

Під впливом навчання у молодших школярів розвивається теоретичне мислення, тобто вміння засвоювати наукові поняття, закономірності; відбувається поступове оволодіння такими мислительними операціями як аналіз, виділення основного, порівняння предметів, узагальнення суттєвих ознак і відкидання несуттєвих тощо. Крім того, систематичне навчання сприяє виникненню й усталенню довільності психічних процесів, прагненню планувати свої дії, усвідомлювати, контролювати не лише власну діяльність, а й інших.

Г.І. Щукіна підкреслює, що пізнавальний інтерес виступає перед нами

як мотив навчання, засіб навчання, як стійка якість особистості. Формування цієї риси особистості благотворно виявляється у всьому розвитку учня молодшого шкільного віку .

Одна з важливих проблем процесу навчання є проблема формування пізнавальних Інтересів. Г. І. Щукіна виділяє три види стимуляції

ппнавальнтс інтересів у навчанні:

І. За допомогою змісту навчального матеріалу:

Ч

*** тшізт змісту;

❖ оновлення засвоєних знань;

історизм;

>’ ПрШСІ'И ЧНсі НСООХІДНІСТЬ ЗНШіЬІ

• показ сучасних наукових досягнень.

2. За допомогою організації та характеру пізнавальної діяльності:

• різноманітність форм самостійних робіт;

• проблемність; дослідницьким підхід;

• творчі роботи;

• практичні роботи.

2. За допомогою стосунків, які супроводжують навчальний процес:

емоцшнии тонус діяльності учнів;

V емоційність вчителя;

♦> педагогічний оптимізм;

в

♦г*

заємна підтримка;

V змагання;

❖ роль заохочень [74, с.58-59].

Рівень сформованості пізнавального інтересу може бути різний. Умовно визначають три рівні: високий, середній та низький. Прояв інтересу ршглзшшжься через певні його показники:

с

К
		✓
і	*	✓
»		/
		у/
*		уҐ
к		у
і		*/
		у/
і		у/
м		у/
1
і

шаленна де самостшшл праць, ставлення до роботи з підручником; ставлення до відповідей товаришів; ставлення до роботи з додатковою літературою участь у всіх видах діяльності; регулярність виконання домашнього завдання; творчий підхід до виконання завдання;

активність та ініціативність;

11

* допитливість;

■/ уважність та дисциплінованість;

У участь у дидактичних іграх [ЗО, с. 104-105].

Саме в стимулюванні пізнавального інтересу І.П. Підласий вбачає головне призначення методу дидактичних ігор. Ігри стимулюють пізнавальний інтерес за допомогою змісту навчального матеріалу. Вони є ефективним методом навчання, отже, вони стимулюють пізнавальний інтерес за допомогою організації та характеру пізнавальної діяльності. Ігри створюють емоційний тонус діяльності, стосунки змагання та взаємної підтримки під час навчання та впливають на взаємини у класі. Отже, дидактичні ігри мають різноплановий вплив на навчальний процес та стимулюють пізнавальний інтерес особистості [45, с.503].

Дидактична гра має певний вплив на особистість, її діяльність та особистісні стосунки. Схематично сфери впливу можна зобразити так:

»

#

*

*

І

?

12

Дидактична гра дозволяє яскраво реалізувати всі провідні функції

навчання: освітню, виховну, розвиваючу. Вони діють у органічній єдності.

Оскільки пізнавальний інтерес багатогранний, він може : 1) виступати як зовнішній стимул процесу засвоєння, як засіб активізації цього процесу, ■» 2) як мотив пізнання, стикаючись та взаємодіючи при цьому з іншими мотивами. У грі учні вчаться логічно висловлювати свої думки, послідовно діяти, бути спостережливими, знаходити своїм спостереженням образний вислів.

Пізнавальний інтерес - це вибіркова спрямованість особистості, звернена до сфери пізнання, її предметності і самого процесу оволодіння

з

[ІгтНііГіі

наннями, Цс інтерес до глибокого, УСВІДОМ]

Отже, ігрова навчальна діяльність необхідна, вона відкриває широкі можливості для навчання предмета та є методом стимулювання

пізнавального інтересу [23. с. 27-28].

Існує тісний зв'язок між знаннями і пізнавальним інтересом. З одного боку, завдяки пізнавальному інтересові діти молодшого шкільного віку краще засвоюють знання, з другого - пізнавальний інтерес розвивається переважно на основі знань.

Тому першорядне завдання учителя - пробудити в кожного з учнів пізнавальну активність, допитливість, прагнення мислити, робити самостійні

висновки. Таким чином, у пізнавальній активності важлива її’ спрямованість, змістова характеристика. Тому завдання класовода полягає не тільки в тому, щоб розвивати природну дошшшшсть молодших школярів, а й у тому, щоб навчити їх ставити пізнавальні запитання, відповіді на які спонукають до активного оперування знаннями, точного вибору способу дії, виробляють

мікня міркувати в заданому їм напрямі : від пізнавального запитання до розв язання пізнавальної задачі [49, с. 7-9].

Ч

«Добивайтесь того, щоб учні ваші побачили, відчули незрозуміле - шоб перед ними постало питання, - писав В.О. Сухомлинський, - якщо вам

удалося цього досягти - маєте половину успіху... Адже запитання збуджують бажання знати» [61, с.454].

Проте, за даними досліджень В.І. Журавльова, І. Я. Лернера, Г.І.ИДукіної, запитання учнів мають різний рівень пізнавальної цінності,

«тому слід мати на увазі головним чином ті запитання, .які мають істинно пізнавальний смисл, показують бажання учня або уточнити те, що залишилося неясним, або відкрити для себе перспективу пізнання у певній галузі» [72,с.Ю4].

Науковці по-різному підходять до висвітлення сутності пізнавального інтересу, його психологічної природи. Більшість вчених вважають, що пізнавальний інтерес - це суб'єктивне прагнення особистості до пізнання предметів і явищ навколишньої дійсності. Він повчаний з особливими емоційними проявами та різними аспектами особистісного розвитку. За твердженням психолога Л. А. Гордона «під час виникнення інтересу у людини з'являється піднесений настрій, людина намагається подолати усі перешкоди 1 досягти предмета свого інтересу» [17, с.2].

С. Л. Рубінштейн визначав інтерес як специфічну спрямованість особистості, яка лише опосередковано зумовлена усвідомленням нею суспільних інтересів. Яким би високим не був рівень усвідомлення людиною об'єктивної значущості відповідних завдань, для суспільства це не виключає емоційної привабливості того, що викликає інтерес. Проте інтерес у психологічному його значенні не тотожний а ні суспільному інтересу в цілому, а ні еубєїгтшйй його складовій [66, е.ЗЗІ [.

Інтереси людини є соціальними за своєю природою. Вони не виникають у замкнутій природі дитини, великий вплив на формування пізнавального інтересу має середовище. Враховуючи соціальний чинник в педагогічному процесі, через поставлені виховні й освітні завдання треба

Ч

■будувати навчальний процес у поєднанні соціальних аспектів та вікових індивідуальних пізнавальних процесів учнів [39, с.526].

Н. Г. Морозова дає більш повне трактування поняття «пізнавальний інтерес» і пов'язує його з емоційно-ціннісним ставленням до навчального предмета або до безпосередньої мотивованої діяльності й підкреслює, що пізнавальний інтерес - це перехідне психологічне утворення до формування емоційно-пізнавальної спрямованості особистості [37, с.29].

В. І. Лозова зазначає, що «пізнавальний інтерес є своєрідною формою виявлення активності і водночас активність впливає на формування інтересів, потреб, мотивів особистості. В діалектичній єдності потреби, мотиви, інтереси впливають на установку особистості, тобто її готовність певним чижял потреби» [32, с.8].

О. Г. Ковальов виділяє основні характеристики пізнавального інтересу. Насамперед він простежує взаємозв’язок між виникненням інтересу та існуючими потребами особистості: потреба може стати основою для формування інтересу, більше того, сам інтерес перетвориться на потребу [27, с.141]. Потреби є особливим психічним станом суб’єкта, який може бути характеризований як суперечність між внутрішнім станом і зовнішніми умовами існування людини. Вони спонукають особистість до різних форм діяльності. Погреби и інтереси взаємопов’язані між собою, але вони не тотожні. Потреби стимулюють виникнення мотивів та інтересу. Щодо пізнавальних потреб, то вони є певним сигналом про незадоволеність особистості наявним рівнем знань, прагненням до глибшого, розгорнутого вивчення навчального матеріалу. Ту саму думку висвітлює Л.І.Божович, яка визначає пізнавальний інтерес «як потребу в одержанні знань, що сприяє орієнтуванню людини в навколишній дійсності» [6, с.78].

О. Г. Ковальов зазначає також, що пізнавальний інтерес

І

співвідноситься із загальними проявами процесу пізнання. Тільки виявляючи і безпосередню мотивацію до пізнання якогось об’єкта, особистість здатна

ггшати його властивості. О. Я. Савчснко також стверджує, що пізнавальний інтерес за умов його постійного розвитку у навчанні набуває значення

стимулу [50, с.122].

О. Г. Ковальов наголошує, що характерною особливістю інтересу є його зв'язок з емоційною сферою людини. Почуття людини являють собою основу інтересу. Здивування, захоплення, задоволення, породженого

пізнанням нового, радість переживання в результаті подолання навчальних

труднощів, почуття гордості, - все це різні за своєю значущістю глибиною *

вияву почуття у чнів, але всі воші викликані інтересом. На підставі цих ознак визначає інтерес як мотив або вибіркове ставлення особистості до об’єкта через його життєву значущість і емоційну привабливість [22, с. 141]. Як

бачимо, психолог концентрує свою увагу не стільки на пізнавальній природі інтересу (хоча й не відкидає її), скільки на емоційній привабливості та мотивах особистості.

Дане питання також досліджували М. І. Алексєєва. Л.І.Божович та ін. Вони підтвердили, що пізнавальний інтерес є важливим мотивом, який спонукає учня до навчання. Причому під мотивом розуміють внутрішні психологічні імпульси, що є рушійною силою пізнавальної діяльності учнів. Якщо характер навчальної діяльності школяра спонукає до оволодіння знаннями, вміннями та навичками, інтерес поступово перетворюється на більш стійке емоційне ставлення до предмета. Отже, виникнення й підтримка інтересу до навчання пов’язані не тільки зі змістом теоретичних та емпіричних знань, шо засвоюються дитиною, а й з її ставленням до предмета. Поступовий рух до стійкого пізнавального інтересу і відповідної спрямованості особистості можливий тільки у процесі активності, яка виникає з потреби до знань про навколишній світ та мотивів навчальної діяльності [6, с.74].

І.2. Пізнавальний інтерес як основа розвитку пізнавальної самостійності молодших школярів

Виходячи із логіки моделі розвитку пізнавальної самостійності можемо

#

стверджувати, що пізнавальний інтерес спрямовує розвиток розумової,

психічної тй соціальної сфери особистості як основи формування

*

пізнавальної самостійності.

У педагогічній літературі немає єдності у трактуванні поняття «пізнавальний інтерес». С. Л. Рубіпштсйи під пізнавальним інтересом розуміє будь_:яку форму спрямованості особистості [48, с.45], Г. І. Щукіна - вибіркову спрямованість людини, стосовно галузі пізнання [57, с.23], Л.І.Божович - потребу людини [5, с.17], Л.М. Кузнецова - вибір із навколишнього життя того, що є цінним для людини [38, с.33-37], Д.К.Гілєв- сукупність внутрішньої сутності та об‘єктивного світу в свідомості суб⁴єкта [15, с.35]. У філософському довіднику пізнавальна самостійність трактується як «спосіб відношення соціального суб'єкта до необхідних умов існування і

І

його розвитку, що виявляється в прагненні створювати і використовувати ці умови» [65, с.354].

Інтерес виступає стимулом пізнавальної самостійності особистості, і Усе, за що береться людина, випливає з її інтересу. Тому перш, ніж шукати

шляхи активізації пізнавальної самостійності учшз, слід дізнатися, що їх особливо цікавить. В.О.Сухомлинський зазначав «не силуйте душу людини, уважно придивляйтесь до законів природного розвитку кожної дитини, до її

*

особливостей, прагнень потреб» [62, с.136] . Пізнавальний інтерес є такою « іскоркою, з якої згодом розгорається жадоба до знань. Він - основа розвитку

учнів, їх здібностей, і майбутнього професійного спрямування.

Таким чином, аналіз зазначених підходів дозволяє сформулювати визначення пізнавального інтересу як активного мотивованого емоційного ставлення до предмета пізнання, яке має систематично враховуватись у % процесі навчання, оскільки безпосередньо впливає на формування і розвиток

особистісної спрямованості дитини. Безперечно, формування пізнавальних інтересів учнів має надзвичайно важливе значення не тільки для ефективного

і *

1

оволодіння ними знаннями, але й сприяє виробленню у них пізнавальної

самостійності.

Розвиток пізнавального інтересу дитини - важлива складова розвитку пізнавальної самостійності. В. О. Оухсмлинський писав: «Першоджерело розуму, думки, мислення - у навколишньому світі, в тих явищах, які людина бачить, пізнає, які викликають у неї інтерес ... розум - це раніше за все

цікавість» [60, с.178].

Уся робота з розвитку пізнавального інтересу дитини повинна ґрунтуватися на врахуванні її вікових особливостей.

Учителі повинні знати, інтереси дитини зазнають значних змін в процесі шкільного навчання та індивідуального розвитку. Першокласник, загалом, зацікавлено ставиться до шкільного навчання, сумлінно виконує домашні завдання. Але обумовлено це, в першу чергу, почуттям відповідальності, бажанням опанувати для себе якусь роль - роль учня. Тому багатьом дітям подобаються не окремі навчальні предмети, а навчання в цілому. Вони залюбки йдуть до школи, підносять руку на уроці (навіть якщо дитина не готова відішвідати), носять форму, виконують розпорядження (доручення) вчителя. Для учнів цього віку авторитет учителя часто переважає авторитет батьків. З другого класу починається розвиток інтересу до окремих навчальних предметів, галузей науки., техніки [50. с.27].

На самому початку виховання інтересу потрібно перевіряти ті знання, уявлення, з якими дитина приходить до школи або на урок, ті первинні знання і інтереси, за які можна «зачепитися», щоб нові знання стали «своїми». Досвідчений вчитель спирається також на інтереси учнів, які виникли раніше (до тварин, рослин, малювання, ліплення з пластиліну тощо),

і

щоб використати їх в навчальній діяльність і заохотити їх до науково-

, пізнавальної дія льності. При цьому важливо враховувати рівень знань і

чових навиків учнів кожного класу, кожного віку і рівень їх осмислення.

Не менш важливим для зацікавлення учнів у новому навчальному предметі є здатність збагатити школярів новими яскравими враженнями. Для

*

18

4

1

і

цього необхідно відвідувати музеї, заводи, лабораторії, театри, запрошувати на класну годину цікавих людей тощо. Але цього не досить. Паралельно

варто виховувати в учнів позитивне ставлення до навчання в школі, до пізнавальної діяльності. Якщо ж заняття в школі одноманітні, не несуть нового змісту, а особистість учителя не цікава, то інтерес до навчальної діяльності втрачається.

Таким чином, можна зробити висновок, що у молодшому шкільному віці інтерес проявляється як зацікавленість, допитливість. Діти часто змінюють свої пристрасті, вподобання, залюбки віддаючи енергію новій справі, навіть не закінчивши попередньої. Пояснюється така нестійкість

інтересів тим, що дітей приваблюють зовнішні ознаки предметів.

У виникненні й формуванні інтересу учнів молодшого шкільного віку

$

важливим є ефект новизни, який стимулює оезпосередшо увагу та шіерсс учнів. Мається на увазі новизна та емоційна привабливість змісту, поступовість (враховуючи зону найближчого розвитку) в оволодінні конкретними уміннями й навичками, подоланні трудноті в. постановці й розв‘язанні пізнавальних задач [16, с. 16].

В. А. Крут&цьшй довів, що для формування пізнавального інтересу в процесі навчально-виховної діяльності ефективнішим є проблемне викладання змісту. Він зазначає, що організація пошукової пізнавальної діяльності учнів дає їм можливість переживати ряд самостійних відкриттів, посилює емоційне задоволення від навчання і змінює рівень, структуру і спрямованість пізнавальних інтересів [28, с.6'7].

Неоднозначно підходячи до визначення інтересу, дослідники дійшли згоди в тому, що він є одним з основних критеріїв розвитку пізнавальної самостійності. Таким чином, наявність стійких безпосередніх й активних пізнавальних інтересів визначають високий рівень пізнавальної

самостійності.

Поєднуючи рівень розвитку пізнавального інтересу пізнавальної

самостійності учнів Г. І. ІЦукіна зазначає, що учням з ситуативними

19

інтересами потрібне поступове формування позитивного ставлення до

самостійною навчання. Для учнів з широкими інтересами ефективні різні *

форми проблемного навчання, які б давали їм змогу проаналізувати концепції та дійти власного висновку. Для школярів з розвиненими стійкими інтересами потрібний вихід за межі програми, постійне використання проблемно-пошукової діяльності [72, с.83].

Треба розкрити учням загадкові, незрозумілі для них явища оточуючого світу/ і водночас ставити перед ними пізнавальні задачі, в здавалося б знайомих речах ї процесах показувала* яовг лганажяот к незрозумілі грані. Саме з проблеми, протиріччя, запитання починається пізнавальний інтерес.

Кожному класному керівникові, вчителю варто знати, що кожне залишене без відповіді запитання дитини, байдуже ставлення до науки, культури, мистецтва роблять дітей такими ж байдужими. Замість пізнавальних інтересів виникають й розвиваються інші, часом негативні. Саме інтерес спонукає до пізнавальної діяльності, робить процес пізнання захоплюючим, і привабливим, лежить в основі активності та самостійності учня,

Пізнавальна діяльність та активність «означає свідоме, вольове, цілеспрямоване виконання розумової та фізичної роботи, необхідної для оволодіння знаннями, вміннями, навичками, включаючи користування ними у подальшій навчальній роботі і практичній діяльності» [54, с.26], вона супроводжує будь-яку самостійну дію, «це по суті, готовність (здатність і прагнення) до енергійного, ініціативного оволодіння знаннями, докладання значних зусиль» [50, с. 11].

А, як уже відомо, розвинута пізнавальна самостійність учня визначає

високий рівень його розумової діяльності. Самостійність проявляється в

ч.

тому, що людина, виходячи з певного інтересу або зацікавленості, без сторонньої допомоги здатна поставити перед собою пізнавальну задачу, з'ясувати шляхи і методи її вирішення, за допомогою самоконтролю та

морально-вольових зусиль втілити в життя сплановані дії, оцінити отриманий результат своєї діяльності.

Таким чином, наявність стійких безпосередніх й активних пізнавальних інтересів визначають високий рівень пізнавальної самостійності.