М

Методи регулюванння ризику інновацій

етоди локалізації ризику використовують в тих випадках, коли вдається досить чітко і конкретно виокремити й ідентифікувати джерела ризику. Виділивши економічно найбільш небезпечний етап або ділянку діяльності, можна зробити його контрольованим і таким чином знизити рівень фінального ризику підприємства. Подібні методи застосовуються багатьма великими промисловими підприємствами при впровадженні інноваційних проектів, освоєнні нових видів продукції, комерційний успіх яких викликає великі сумніви. Як правило, це такі види продукції, для освоєння яких потрібні інтенсивні НДДКР або використання новітніх наукових досягнень, наприклад через використання нейронних мереж. Методи локалізації логічно доповнювати методами лімітування ризиків через встановлення граничного їх значення на кожному рівні.

Метод дисипації полягає в розподіленні або перекладанні загального ризику між учасниками, зацікавленими в успіху інновацій. Інноваційне підприємство також може диверсифікувати ринки збуту, закупівлю сировини і матеріалів, вкладення ризикових активів. Так, диверсифікація ринку збуту передбачає вихід на різні сегменти ринку, що в разі зниження попиту на одному з них, істотно не вплине на загальну виручку підприємства. При цьому потрібно прагнути до рівномірного розподілу часток кожного контрагента в загальному обсязі випуску, щоб відмова кількох з них не зірвала програму комерціалізації інновацій в цілому.

В галузі формування інноваційного портфелю підприємства, методи диверсифікації ризику рекомендують віддавати перевагу реалізації одночасно кількох проектів з відносно невеликими капіталовкладеннями, а ніж програмам, що складаються з єдиного інноваційного проекту, який, поглинає всі резерви підприємства. Найбільше зростання досягається за рахунок постійного потоку додаткових інновацій, які частіше є економічно передбачуваним. Успішність радикальних інновацій низька - менш ніж на 10%, а можливі збитки можуть призвести до банкрутства.

Методи компенсації ризику припускають створення механізмів попередження загроз. До них відносяться стратегічне планування, прогнозування зовнішньої економічної ситуації, моніторинг соціально-економічної та нормативно-правового середовища.

Метод страхування ризику полягає в створенні спеціального фонду засобів (страхового фонду) і його використання (розподіл і перерозподіл) для подолання і відшкодування різного роду втрат збитку, викликаних несприятливими подіями, шляхом виплати страхового відшкодування і страхових сум. За допомогою страхування інноваційне підприємство може мінімізувати практично всі майнові, а також кредитні, комерційні та виробничі ризики.

Одним із методів реалізації напряму трансферу ризику є трансфер технологій, зокрема – модель «відкритих інновацій». Модель припускає, що підприємство при розробці нових технологій і продуктів не тільки розраховується на власні внутрішньокорпоративні наукові дослідження та розробки, але й активно використовує інновації та компетенції ззовні. Оскільки, життєвий цикл продукту на ринку постійно скорочується, у конкурентній боротьбі виграє той, хто швидше виводить на ринок нові продукти. А значить, малі технологічні компанії отримують перевагу перед корпоративними конгломератами. Великі підприємства, які отримують прибуток від усталених технологій, знаходяться в менш вигідному положенні в порівнянні з підприємствами-новаторами.

Грамотний пошук свіжих ідей «відкритих інновацій» здатний заощадити підприємствам чимало ресурсів і часу. Цінність моделі відкритих інновацій в тому, що вона дозволяє синхронізувати зусилля по внутрішнім та зовнішнім дослідженням. Таким чином, «відкриті інновації» дозволяють знизити залежність підприємства від високих поточних науково-дослідницьких ризиків пошуку та розробки ідеї.

Проте процес використання «відкритих інновацій» має свої складності та внутрішні ризики. Найголовніше - це управлінський ризик. Впровадження «відкритих інновацій» потребує високих аналітичних та управлінських здібностей від менеджерів підприємства, потрібно вміти вчасно передбачати актуальні інновації, знаходити та відстежувати їх, продуктивно працювати не тільки зі своєю командою, а й іншими людьми, досить часто навіть з інших держав. Крім того, так як ринок «відкритих інновацій» доступний для всіх гравців ризикової інноваційної справи, виникає загроза перехоплення новаторської бізнес ідеї і незахищеності інтелектуальної власності.

Контролюючи не тільки ризики, а й інноваційну діяльність, ризик-менеджмент контролює весь процес управління підприємством в цілому, виконуючи, тим самим, функцію внутрішнього контролю. Враховуючи те, що контроль є одним із складових процесу управління, служба ризик-менеджменту спільно з іншими функціональними підрозділами здійснює процес управління підприємством, керуючись при цьому критерієм «дохідність/ризик».