Зберігання та переробка рослинної продукції

Тема:11-12 «Режим і способи зберігання»

Самостійне вивчення: Теоретичні основи зберігання зерна без доступу повітря на регульованих середовищах.

Завдання: Описати у вигляді звіту основи режиму зберігання зерна без доступу повітря, та зберігання зерна у ґрунті.

Хранение зерновой массы без доступа воздуха

29.01.2013 | Автор: Serxio

Основы режима. Режимом, противоположным только что рассмотренному, является хранение зерна без доступа воздуха.

Исследования показали, что отсутствие кислорода воздуха в межзерновых пространствах значительно сокращает энергию дыхания зерна при хранении. Содержание зерновой массы в среде, лишенной кислорода или содержащей недостаточное его количество, приводит также к угнетению почти всей микрофлоры. Развитие микроорганизмов в этом случае, даже при наличии всех других благоприятных факторов (влажности и соответствующей температуры), проявляется лишь в незначительной степени.

В результате всех этих наблюдений возникает вопрос о целесообразности хранить зерновые массы без доступа воздуха, т. е. в герметических условиях.

Этот метод известен человечеству чрезвычайно давно. В прошлом зерно укладывали в ямы или кучи и заливали известковым раствором.

В результате верхняя часть зерновой массы оказывалась испорченной (в некоторых случаях наблюдалось даже прорастание) большая же часть, зерна сохранялась. При других способах зерновую массу ссыпали в хранилища, вырытые в земле (с облицовкой или без облицовки внутренних стенок), покрывали слоем мякины, поверх которой насыпали землю и плотно утрамбовывали.

При современном состоянии техники герметизировать зерновую массу можно в железобетонных или стальных сил осах. Начальный период хранения может сопровождаться при этом частичной порчей зерна (если оно повышенной влажности) особенно его верхних слоев. По мере накопления углекислого газа микроорганизмы прекращают свою жизнедеятельность, сокращается и жизнедеятельность зерна. В результате зерно консервируется углекислым газом, иначе говоря происходит его самоконсервирование. Чтобы ускорить консервацию, можно сразу же при закладке зерновой массы на хранение вводить в силосы углекислый газ.

В России метод хранения в углекислом газе ряда продуктов, в том числе и зерна, разрабатывал проф. Я.Я. Никитинский. Опыты дали вполне удовлетворительные результаты. Однако этот метод хранения зерна не получил широкого распространения, так как до сих пор не разработаны конструкции рациональных типов хранилищ. Нужно также помнить, что хранение в герметических условиях зерна влажностью выше 12—14% быстро приводит к потере его всхожести.

При долгосрочном хранении зерна с целью повысить его стойкость и избежать развития вредителей (клещей и насекомых), иногда насыщают воздух межзерновых пространств хлорпикрином или смесью окиси этилена с двуокисью углерода. Введение этих токсических средств позволяет избежать необходимости часто перегонять зерновую массу из силоса в силос, что удешевляет стоимость хранения и снижает потери.

Хлорпикрин может быть введен либо в пустой силос, еще до загрузки его зерном (в этом случае силос на 1/3 объема заполняется газом), либо в силос, уже наполненный зерном. Нужно помнить, что хлорпикрин можно вводить только в силосы, обладающие достаточной герметичностью, соблюдая при этом правила личной и общественной безопасности.

Подземное хранение зерна. Несмотря на развитие техники и расширение возможностей герметизации методы хранения зерна в земле и сегодня не утратили интереса. В подземных зернохранилищах обеспечен более постоянный температурный режим, что в значительной степени увеличивает стойкость зерна. Кроме того, температура там достаточно низка. Вот почему подземное хранение зерна довольно широко распространено в Индии, Южной Африке и других странах, с жарким и влажным климатом.

В Южной Африке строят полуподземные зернохранилища траншейного и силосного типов. Надземная часть этих хранилищ невелика. В глубине траншеи, имеющей наклонные бока, поставлен скребковый транспортер.

Існує два основних типи зерносховищ: зерносховище на підлозі та бункерне. Коли зерно зберігається на підлозі, сховище можна оздобити механізмом відвантаження та завантаження партій. Бункерне зерносховище розділене на кілька відсіків, завдяки чому у ньому одночасно можна зберігати декілька видів чи сортів зерна. Особливе значення при будівництві зерносховищ набувають засоби механізації, що дозволяють значно скоротити витрати людської праці. За цим підходом також можна розрізнити два типи зерносховищ: сховища та елеватори. При цьому у сховищах малої ємкості, зазвичай від 100 т, механізація, як правило, відсутня.

Залежно від проекту сховища можуть бути одноповерховими з горизонтальною підлогою та бункерного типу. При цьому бункерні сховища, як правило, будують з металу з одночасним облаштуванням засобів для завантаження та відвантаження окремих партій зерна. Якісний метал бункерів здатний добре захистити зерно від доступу сторонньої вологи та шкідників. Сховища використовують для зберігання зерна фуражного та насіннєвого призначення. При цьому посівний матеріал зберігається у сховищах комірного типу, частково у мішках чи іншій тарі, а фуражне зерно - насипом.

Бурти та траншеї. Тимчасові заходи

Як тимчасові сховища для зерна можуть застосовуватися також бурти і траншеї. Під буртами розуміють партії зерна, закладені на зберігання поза межами сховища за певними правилами. При цьому вони знаходяться просто небо у спеціальній тарі чи насипом. При утворенні буртів насипу намагаються обрати таку форму, яка б найкраще дозволяла вкрити зерно за потребою та забезпечувала найкраще стікання опадів. Форма збереження зерна у буртах є дуже непрактичною через великий вплив на зерно з боку зовнішнього середовища, особливо у вологий період року, що значно скорочує час зберігання таких партій. До того ж, спостерігати за станом зерна у цих насипах дуже важко, через що самонагрівання зерна чи розвиток у ньому шкідників може бути визначено занадто пізно. Окрім цього, відмежувати зерно у буртах від гризунів, птиці чи інших небажаних чинників псування дуже важко, через що застосування цього методу рекомендується тільки при відсутності будь-яких інших можливостей.

Для попередження псування бурти можна вкривати, захищаючи зерно від намокання та шкідників, однак робити це слід тільки з попередньо охолодженими партіями. Якщо ж вкриватиметься бурт із вологим та неохолодженим зерном, його ізоляція буде тільки сприяти процесу самонагрівання. Зазвичай зберігання зерна у буртах розглядають як вимушений захід, поширений тільки на час масового збирання урожаю, який не тільки пов'язаний зі значними втратами зерна у масі та якості, а також із великими витратами праці та матеріальних засобів.

Для збереження зерна без доступу повітря використовують траншеї. Цей спосіб зберігання частіше застосовується для фуражного зерна, позаяк через створені безкисневі умови зерно практично силосується, у результаті чого може використовуватися тільки на кормові цілі. Це є великим недоліком цього методу, бо зберігати таким способом посівний матеріал просто неможливо.