8.Алгоритм соціальної роботи з сім’єю: етап вивчення ситуації, етап реалізації соціальної допомоги, етап аналізу виконаної роботи та оцінки послуг.

Алгоритм визначає послідовність дій фахівця у взаємодії з іншими суб’єктами соціальної роботи, залученими до раннього виявлення, здійснення соціального супроводу сімей та надання соціальних послуг. Перед відвідуванням сімей фахівці із соціальної роботи проходять інструктаж щодо безпеки поведінки при здійснені службових обов’язків. До участі у проведені інструктажу обов’язково залучаються представники правоохоронних органів.

Алгоритм дій передбачає:

1. Перший візит (відвідування) в сім’ю.

2. Отримання заяви від сім’ї про необхідність соціальної допомоги та дозволу на використання персональних даних.

3. Оформлення картки сім’ї за результатами візиту.

4. Інспектування (обстеження), початкова оцінка потреб дитини та її сім’ї.

5. Визначення шляхів вирішення основних проблем.

6. Надання профілактичних, підтримуючих соціальних послуг відповідно до потреб.

7. Організація взаємодії з іншими суб’єктами.

8. Обстеження житлово-побутових умов.

9. Підготовка інформації центру СССДМ для розгляду справи дорадчим органом.

10. Участь у засіданні дорадчого органу.

11. Укладання договору із сім’єю, де визначено, яким чином сім’я та фахівець будуть взаємодіяти для подолання складних життєвих обставин та зобов’язання кожної із сторін.

12. Комплексна оцінка потреб.

13. Складання плану соціального супроводу.

14. Організація процесу здійснення соціального супроводу: взаємодія з сім’єю щодо реалізації плану соціального супроводу; допомога в усвідомленні значення дій та/або розвиток вміння керувати ними; навчання та розвиток навичок, у тому числі відповідального батьківства; психологічне консультування; психологічна підтримка; укріплення мережі соціальних контактів, формування підтримуючого середовища.

15. Здійснення перегляду і корегування (за потребою) плану соціального супроводу спільно з отрумувачем послуг.

16. Оцінка результатів виконання плану соціального супроводу.

17. Підготовка звіту про зняття/продовження сім’ї із соціального супроводу.

18. Здійснення моніторингу виконання поставлених завдань та моніторингу якості наданих послуг.

19. Підготовка документів про зняття з соціального супроводу сім’ї з дітьми на розгляд Дорадчого органу.

20. Пост програмна підтримка сім'ї.

9.Теорія соціальної підтримки. Мережа соціальної підтримки.

Соціальна підтримка (піклування) – це система заходів з матеріального забезпечення за рахунок державного та місцевого бюджетів та інших джерел фінансування громадян, які не набули з різних причин юридичного права на пенсії та інші види допомог, але потребують соціальної допомоги і не можуть самостійно вийти із скрутного становища.

Соціальна підтримка надається у вигляді матеріальної допомоги, соціального обслуговування та різноманітних пільг, та надається найменш захищеним категоріям населення в індивідуальному порядку після перевірки наявності у них засобів для існування. Вид, форма і розмір соціальної підтримки залежать від особливостей кожного окремого випадку.

Мета державної політики у сфері соціальної підтримки населення на даний період: пом’якшення негативних наслідків бідності, зниження соціальної нерівності і запо- бігання соціального утриманства; підвищення ефективності соціальних допомог і надання інших форм допомоги малозабезпеченим сім’ям на основі принципу адресності; розширення ринку і підвищення якості соціальних послуг, що надаються, в цілях забез- печення свободи вибору громадян, що користуються безкоштовними або субсидійо- ваними соціальними послугами; розширення свободи вибору громадян, що користу- ються безкоштовними або субсидійованими соціальними послугами.

Надання соціальної підтримки здійснюється на таких засадах: адресність надання; доступність отримання; гуманність при визначенні критеріїв допомоги; цільове використання коштів, передбачених для подання соціальної підтримки; надання соціальної допомоги на підставі встановлених законом соціальних стандартів; безповоротність соціальної підтримки.

Система соціальної підтримки охоплює такі основні види: допомога сім’ям на виховання дітей; допомога непрацездатним громадянам; підтримка по безробіттю після закінчення терміну виплати допомоги по безробіттю; соціальна підтримка та обслуговування громадян похилого віку та інвалідів; надання соціально-побутової і медичної допомоги одиноким непрацездатним громадянам та інвалідам; соціальне обслуговування окремих категорій громадян (одиноких осіб, дітей-сиріт тощо); допомога біженцям.

Соціальна підтримка може мати найрізноманітніші види: від надання кредиту до організації громадських робіт. Але при цьому обов’язково повинні дотримуватися дві вимоги: конкретний і адресний характер допомоги, надання її тим, хто здатний нею скористатися.

Вплив соціального оточення на особистість формує мережу соціальної підтримки через структуру взаємин, коли людина може отримувати або просити допомоги. Вона, зазвичай, складається з тих людей, що допомагають сім'ї долати щоденні життєві негаразди. Часто включає у себе родичів, друзів, сусідів, колег та спеціалістів, на яких покладається сім'я у своєму повсякденному житті.

Мережа соціальної підтримки – комплекс взаємопов'язаних відносин, що забезпечує стійкі моделі взаємодії та міжособистісні стосунки між соціальними працівниками та клієнтами.

10.Сутність варіативності стосунків з сім’єю. Врахування культурних цінностей сімей. Стадії зміни життя сім’ї. Формування у членів сім’ї мотивації до змін. Процес формування мотивації. Проблемне та цільове мислення.

Врахування культурних цінностей сімей. Культурні цінності визначають поведінку і правила життя сім’ї. Правила поведінки забезпечують те, що поведінка членів однієї групи відповідає цінностям даної групи. Кодекс поведінки визначає прийнятну і неприйнятну поведінку представників групи у життєвих ситуаціях, особливо у соціальному плані. Практика свідчить, що багато культур мають схожі цінності, проте вони мають різні кодекси поведінки, що пов’язані з цими цінностями.

Соціальні працівники працюють з різними культурними групами: цигани, релігійні сім’ї, інваліди, безпритульні, алко-нарко залежні, підлітки тощо. Доволі часто культурні цінності соціальних працівників вступають у протиріччя з принципами і нормами поведінки клієнтів, з якими вони працюють, що ускладнює процес налагодження взаєморозуміння і їх співпраці. При плануванні роботи з клієнтом, необхідно враховувати культурні цінності, які він проповідує і які визначають його поведінку. Щоб розуміти своїх клієнтів, соціальні працівники мають знати певні цінності і кодекси поведінки тих соціокультурних груп, з якими вони працюють, і формувати неупереджене ставлення до них.

У роботі з сім’єю спеціаліст має оцінити на підставі аналізу та спостереження причини тих або інших вчинків сім’ї. Не можна просто сперечатися з позицією чи діями сім’ї, відстоюючи свою власну точку зору, адже дії кожного учасника процесу підкорені його власним переконанням і цінностям, які можуть не збігатися з точкою зору спеціаліста.

Звичайно, найкращою є ситуація, коли точки зору спеціаліста і сім’ї збігаються, у такому разі формуються партнерські стосунки: спеціаліст розуміє проблему і його погляди на необхідні дії та процедури збігаються з думкою членів сім’ї. Але на практиці, як правило, точка зору спеціаліста на проблему не збігається з думкою і оцінкою клієнта. У такому випадку спеціаліст має вміти доступно пояснити членам сім’ї, що відбувається і яким чином це може вплинути на майбутнє.

Процес формування мотивації. Розрізняють внутрішню та зовнішню мотивацію. Внутрішня мотивація найбільш ефективна у досягненні змін. Зовнішня мотивація може перерости у внутрішню, за дотримання певних принципів і використання стимулюючих методик.

Зовнішня мотивація передбачає сторонній (зовнішній) вплив на клієнта/сім’ю з метою зміни його життєвих установок та поведінки. Така форма мотиваційних впливів, як правило, використовується у практиці соціальної роботи і спрямована на формування внутрішнього переконання клієнта у необхідності змін. Проте в такій діяльності потрібно враховувати думку ряду психологів, що за умов зовнішнього впливу безпосередньо формується не мотивація клієнта, а здійснюється вплив на його мотиваційний процес: «формується той будівельний матеріал, який в подальшому буде використовуватися для мотивації тієї або іншої дії або вчинку» [6, с. 89]. Зовнішній вплив формує такі особистісні утворення, як інтереси і нахили особистості, моральні принципи, внутрішні установки і самооцінку, що, в свою чергу, формує внутрішню мотивацію.

Розрізняють імпретивні (примусові) і неімперативні форми організаціїзовнішнього мотиваційного процесу. До прямих неімперативних форм мотиваційного впливу відносяться прохання, порада, переконання. Запропоновані методи психологічного впливу передбачають можливість суб’єкта відмовитися від запропонованих варіантів виходу із складних життєвих ситуацій. В той же час у складних і безпорадних ситуаціях такі форми стороннього впливу можна розглядати як наснаження особистості до змін.

До імперативних (примусових) форм відносяться вимога (наказ), примус. У випадку використання такої форми як вимога, особливістю формування мотивації є те, що людина сприймає сформульовану вимогу як мету своєї подальшої життєдіяльності. Ефективність даної форми впливу залежить від того наскільки особистість готова до усвідомлення значимості даної вимоги для себе, причому у розрахунок беруться такі позиції: необхідність діяти відповідно із сформульованою вимогою; передбачені наслідки у випадку згоди або відмови від виконання вимоги; власні інтереси.

У процесі консультування, процес формування мотивації поділяється на чотири етапи: впевненість клієнта у собі; отримання і сприйняття інформації; почуття компетентності; виникнення розуміння необхідних змін [8]. Впевненість у собі є необхідним компонентом, через те, що без неї людина не буде готова до сприйняття нової інформації.

Одним із важливих елементів мотивування сім’ї до змін є вміння соціального працівника переорієнтувати її з проблемного поля у поле задоволення потреб сім’ї задля найбільшого задоволення інтересів дитини. Сім’ї інколи займають споживацьку, пасивну позицію, розраховуючи на те, що хтось має вирішити всі їхні проблеми: домовитися про виділення матеріальної допомоги від райдержадміністрації, оформити для сім’ї соціальні виплати, влаштувати на роботу або навчання тощо. Мета роботи соціального працівника полягає в тому, щоб надати відповідну допомогу сім’ї у подоланні труднощів. Але сім’я повинна займати активну позицію і брати на себе певну відповідальність за вирішення тих чи інших питань.

Проблемне та цільове мислення. Як правило, клієнти та члени сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах, при проведенні бесід щодо наявних потреб і проблем можуть сформулювати їх перелік. Проте клієнтам під час розмови з спеціалістом дуже важко переорієнтуватися з власних проблем на розгляд шляхів їх вирішення – соціальна допомога розглядається як зовнішній фактор, який жодним чином не передбачає здійснення певних змін самим клієнтом.

При формулюванні мети соціальної роботи з клієнтом необхідно виводити його із проблемного простору і спрямовувати у цільовий простір. Тобто, клієнти соціальних служб дуже добре орієнтуються у власних проблемах, але їм важко сформулювати власну ціль щодо вирішення цих проблем. У практиці такі труднощі виникають не лише у клієнтів, а й у самих спеціалістів, що надають соціальну підтримку.

Переорієнтація клієнта з проблемного поля у поле задоволення потреб надає більшої впевненості в досягненні мети. У кожному разі, навіть правильно визначена проблема залишається лише констатацією факту і не містить у собі шляхів вирішення, а виразно сформульована потреба є вже певним кроком до дій. Одним із завдань соціального працівника у процесі планування соціального супроводу є навчання клієнта як формулювати проблему, так і визначати ціль її подолання.

Коли спеціаліст спілкується з клієнтом, він має відчувати, про що і як говорить клієнт. Якщо клієнт використовує для опису свого стану вислови «проблемного» простору, то завдання соціального працівника – переорієнтувати клієнта на формулювання тих же висловів у цільовому просторі. Така переорієнтація є основою подальшого ефективного планування соціальної роботи – визначення мети та завдань соціального супроводу.