єсмь —► нісмь (є подовжувався в Ь) нЬсмь достоинъ нарєшти са сынъ твои (Остр. Єв.).

Заперечення посилювала частка ни, яка походить із запере­чної форми сполучника-частки - зі значенням «навіть». Додат­кове заперечення ни стояло не перед дієсловом, а перед логічно наголошеним словом: Не хотЬашє ни очию вьзвєсти на небо.

Якщо в реченні були два однорідні присудки, то замість дру­гого не вживалося ни: не сЬттъ ни жънжтъ (Мар. Єв.).

Заперечення перед займенниками і прислівниками, як прави­ло, підсилювалося часткою же після них: никтожє, ни оу кого же, ничто же, ни оу чєсо же.

Слід звернути увагу і на таку особливість старослов’янської мови. У сучасних слов’янських мовах існує так зване «подвійне заперечення» — тобто заперечна частка вживається перед дієсло­вом і логічно наголошеним словом: Ніхто не прийшов. Не було нікого. Старослов’янська мова спочатку не мала цього подвійного заперечення, тому що тексти перекладалися з грецької, а для неї це не властиве: и никьтожє даашємоу (Зогр. Єв.); Никьіжє рабь можєть дьвІма господьма раб орати (Мар.Єв.).

Згодом, під впливом живої розмовної мови з’явилося дру­ге заперечення перед дієсловом: никыи же рабь нє можєть ... (Остр. Єв.). Конструкції без нє - як старші - поступово зникали з мови. Відсутність другого заперечення має ще індоєвропейське коріння і залишилося у багатьох мовах понині. Коливання наяв- ності/відсутності подвійного заперечення демонструє живий ха­рактер відносин мови перекладача і мови оригіналу.

2.7. Загальна характеристика складних речень. Період

Старослов’янська мова вже мала доволі розвинену си­стему складних речень. За своєю структурою вони майже не відрізнялися від сучасних: складносурядні, складнопідрядні, безсполучникові.

Складносурядні речення, успадковані із попереднього, праслов’янського, періоду, за характером зв’язку своїх частин

15

поділялися на єднальні, зіставно-протиставні, розділові. Ха­рактер зв’язку визначався найчастіше засобом зв’язку-сполуч­ником сурядності. Наприклад: Поражж пастьірі. і разиджть сл овьца стада (Зогр. Єв.); Азъ оубо крьстихъ вы водоьк а ть крьститъ вы д~хомь с~тымъ (Зогр.Єв.); Не вы мене избьрастє. нъ азъ избьрахъ вы (Остр.Єв.).

Складнопідрядні речення - це історично пізніше сфор­мований тип речень. Проте старослов’янські пам’ятки, як за­уважує М.Станівський, відбивають їх як цілком сформовану синтаксичну структуру (5,258). Правда, засоби зв’язку у таких конструкціях інколи не мали чіткої семантичної диференціації. За семантико-синтаксичними відношеннями складнопідрядні речення поділялися на означальні, з’ясувальні, обставинні. Ось кілька прикладів: Вь то же врімл кгда свлтыьл мжчаахж. біашє стоуденъ велика (Супрл.рук.); Видите ьако близь єсть при двьрьхь (Сав.кн.); ЬАкожє хоштєши тако віроуи (Супрл. рук.); Ідєжє єсмь азъ ївы бждєтє (Зогр.Єв.).

Хоч безсполучникові речення і вважають первісним типом складних речень, пам’ятки старослов’янської мови відбивають їх поступове зменшення. Очевидно, це пов’язано з тим, що набирали продуктивності речення складносурядні і складно­підрядні.

Натомість складним синтаксичним конструкціям україн­ської мови відповідають старослов’янські періоди.

Періодом називається складне (складнопідрядне або складносурядне) поширене речення, яке має дві і більше час­тини: одна частина становить собою послідовне нарощування подій, явищ, моментів і т. д., а друга містить завершення або висновок.

Церковні співи - це яскравий взірець періодів. Наприклад, «Херувимська пісня» - це один, дуже довгий період. Або ін­ший приклад: Се ьако очи рабь вь роукоу господіи своихь. ьако очи рабини въ роукоу госпожи своєж. тако очи наши къ г~доу богоу нашємоу. дондєжє оуштедритъ ны (Пс. 122,2).

16

2.8. Способи передачі чужої мови

У старослов’янській мові для передачі чиїхось слів викорис­товувався найпростіший спосіб - пряма мова, тобто точна копія чужих слів. Оскільки тогочасна пунктуація на пряму мову ніяк не вказувала, ми можемо її впізнати за такими дієсловами: глагола- ти, решти, ськазати, повідати, отьвЬштати та деяких інших: И~сь же рече імь. не трЬбоужть отити, дадитє ім. вьі tcmu; І отьвЬштавь рече ім. г~лш. вамь.Ько аштє сиі оумольчлть. камє- ньє вьзьпити імать (Зогр.Єв.);

Непряма мова як спосіб передачі чужих слів у той час тільки зароджувалася. На це вказують деякі конструкції зі сполучником іако, котрі можна вважати перехідними від прямої до непрямої мови: Отьвішта и~сь ріхь вамь іко азь єсмь (Мар. Єв.).

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Що є предметом синтаксису? Які речення за будовою і ме­тою висловлювання знала старослов’янська мова?

2. Якими морфологічними засобами виражалися головні чле­ни речення?

3. Які другорядні члени речення виділялися у старо­слов’янській мові? Як вони виражалися?

4. Які особливості координації підмета і присудка у реченнях старослов’янської мови?

5. Як перекладаються колишні конструкції із так званим «да­вальним самостійним»?

6. Які морфологічна засоби використовувалися для виражен­ня заперечення у реченнях старослов’янської мови?

7. Як передавалася чужа мова?