СТАРОСЛОВ'ЯНСЬКА МОВА СИНТАКСИС

МАТЕРІАЛИ

ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ ОКР «БАКАЛАВР» ГАЛУЗІ ЗНАНЬ 0203 .ГУМАНІТАРНІ НАУКИ СПЕЦІАЛЬНОСТІ 6.020303.ФІЛОЛОГІЯ. УКРАЇНСЬКА МОВА ТА ЛІТЕРАТУРА

ДРОГОБИЧ

2014

Мирон Яким. Старослов’янська мова. Синтаксис: Я 45 матеріали для самостійної роботи студентів. - Дрогобич: Посвіт, 2014. - 40 с.

У матеріалах для самостійної роботи викладено основні положення синтаксису старослов’янської мови, подано питан­ня для самоконтролю, зразки практичних завдань і ключі до їх розв’язання, тексти для читання, короткий словничок і рекомен­довану літературу. Для студентів філологічних факультетів та усіх, хто цікавиться синтаксисом старослов’янської мови.

1. Вступ 4

2. Основні положення синтаксису старослов’янської мови $

   1. Загальна характеристика синтаксису

старослов’янської мови 5

2. Головні члени речення і способи їх вираження 6

3. Координація підмета і присудка 9

4. Другорядні члени речення і способи їх вираження 9

5. Поняття про конструкції з «давальним самостійним» ... 12

6. Речення. Види речень за метою висловлювання 13

7. Загальна характеристика складних речень. Період 15

8. Способи передачі чужої мови 17

1. Зразки завдань для самостійного опрацювання 18

2. Ключі до завдань для самостійного опрацювання 20

3. Уривки текстів для читання й аналізу 24

4. Короткий старослов’янсько-український словник 25

5. Рекомендована література 34

З

Курс “Старослов’янська мова” введений у навчальні плани філологічних факультетів педагогічних університетів як перша та у значній мірі пропевдетична навчальна дисципліна із ци­клу вишівської історичної лінгвістики. Предметом цього кур­су є вивчення фонетичних, морфологічних, синтаксичних явищ старослов’янської мови - першої писемно-літературної мови слов’ян - у сув’язі з тими явищами праслов’янського періоду, які в ході історичного розвитку так чи інакше знайшли свій відбиток у сучасних слов’янських мовах, зосібно в українській. Здобуті знання і навички стануть підґрунтям для осягнення таких наступ­них лінгвістичних дисциплін, як історична граматика української мови, історія української літературної мови, сучасна українська літературна мова, діалектологія української мови, зіставна типо­логія східнослов’янських мов, а також інших курсів філологічно­го циклу.

Одним із завдань навчальної дисципліни «Старослов’янська мова» є читання, загальне розуміння і коментування написаних кирилицею старослов’янських і староукраїнських текстів. Досяг­ти цього не можна без синтаксичного сприйняття, розуміння та елементарного аналізу речень як складових одиниць текстів. Це вимагає систематичної роботи як під час аудиторних занять (до того ж їх кількість надто мізерна), так і в процесі самостійного освоєння матеріалу. Для такої роботи стане у пригоді пропонова­ний матеріал із розділу «Синтаксис старослов’янської мови». На нашу думку, він дає елементарне розуміння синтаксичної будови пам’яток старослов’янської мови, а отже, привчає до самостій­ного читання і витлумачення найпростіших уривків текстів, на­писаних цією мовою.

Тому мета цього видання - дати студентам знання про осно­вні положення синтаксису старослов’янської мови та виробити вміння і навички читати, розуміти й аналізувати речення і фраг­менти текстів, написані першою літературною мовою слов’ян.

4

2.1. Загальна характеристика синтаксису старослов’янської мови

В основі вивчення синтаксису старослов’янської мови лежать загальнотеоретичні положення про синтаксис слов’янських мов узагалі та української зокрема. Адже най­головніші синтаксичні особливості, що спостерігаються у старослов’янських пам’ятках, на думку А.Майбороди, в осно­вному характерні й для сучасних слов’янських мов (3,253). Водночас живі слов’янські мови поступово розвивалися і розвиваються досі, а старослов’янщина як мертва на сьогод­ні мова зберігає чимало специфічних рис, утрачених іншими мовами Славії.

Із шкільного курсу першокурсникові відомо, що синтаксис - це завершальний розділ вивчення мови, зокрема граматики, і вивчає будову словосполучення, речення та їх види.

Синтаксис старослов’янської мови, з однієї сторони, від­носно чітко зберігає риси праіндоєвропейської граматичної будови, а з другої - за винятком деяких дуже архаїчних мо­ментів - старослов’янське речення мало чим відрізнялося від сучасного українського та інших слов’янських. Пам’ятки старослов’янської мови фіксують речення прості і складні, се­ред яких були складносурядні, складнопідрядні та безсполуч­никові, повні і неповні, поширені і непоширені, двоскладні та односкладні. За характером висловлювання речення ділились на розповідні, питальні і спонукальні. У старослов’янській мові виділяють ті ж самі члени речення, що і в українській: головні (підмет, присудок), другорядні (додаток, означення, обставина).

5