Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Tema_1_2_3_Pdprimnitske_pravo.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
356.86 Кб
Скачать

Література

  1. Довбиш В. А. Основи підприємницького права України (Загальна частина) [Текст] : навч. посіб. / В. А. Довбиш ; Вінниц. нац. техн. ун-т. - Вінниця : ВНТУ, 2016. - 218 с.

  2. Підприємницьке право : практикум / [Л.В. Ніколаєва, В.В. Орленко, Н.А. Мазаракі та ін.] – К. : Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2013. – 168 с.

  3. Підприємницьке право: Навч. посіб. / За ред. О В Старцсва. К. : Істина, 2006. - 208 с.

  4. О.М. Вінник Господарське право. Навч. посіб./– К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2009.– 766 с.

  5. Господарське законодавство: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / О.В.Кришевич, В.В.Мачуський, О.В.Перепадя, В.Є.Постільга. – К.: КНЕУ, 2005.

  6. Щербина В.С. Господарське право України. Навч. посібник. – К.: Атака, 2006. – 336 с.

  7. Предпринимательское право Украины: Практикум // Под общей ред. Саниахметовой Н.А. – Х.: «Одиссей», 2005. – 416 с.

  8. Банкрутство. Правозастосування та судова практика / Упоряд. Б.М.Грек та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2007.

  9. Господарське право України: Підручник для студентів вищ. навч. закл. /М.К.Галянтич, С.М.Грудницька, О.М.Міхатуліна та ін. – К.: МАУП, 2005.

  10. Кибенко Е.Р. Научно-практический комментарий Закона Украины «О хозяйственных обществах». – Х.: Эспада, 2000.

  11. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / За заг. Ред. Г. Л.Знаменського, В. С.Щербини. - К.: Юрінком Інтер, 2008.

  12. Науково-практичний коментар Закону України «Про господарські товариства» / Ю.М.Крупка. - К.: Юрінком Інтер, 2008.

  13. Конкурентне право України: Навч. Посіб. / С.С.Валітов, К.: Юрінком Інтер, 2006.

  14. Конкуренційне законодавство України = Competition Law of Ukraine: Юрид. збірник / О.О.Костусєв та ін., Антимонопольний комітет України. – К., 2002.

  15. Конкурентне законодавство у питаннях та відповідях: Посібник. – К.: Центр комерційного права, 2002.

  16. Договора в хозяйственной деятельности / С. Новиков, А. Лобанов, Д. Винокуров. – Х.: Издательский дом «Фактор», 2004.

  17. Договірне право. Загальна частина: Підручник / За ред. Дзери О.В. - К.: Юрінком Інтер, 2008.

  18. Договори в підприємницькій діяльності / М.Войцехівський та ін. Ч.1. – К.: Преса України, 2004.

  19. Финансовое право. Учебник под ред. Пахомова И.Н. Харьков, 2003.

Тема 1 засади правового регулювання підприємницької діяльності

  1. Поняття підприємницької діяльності, її ознаки та принципи

  2. Види підприємницької діяльності

  3. Суб'єкти підприємницької діяльності (підприємці) як суб'єкти господарювання

  1. Поняття підприємницької діяльності, її ознаки та принципи

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво– це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Характерними рисами підприємницької діяль­ності, є: наявність мети отримання прибутку; регулювання державою (державна реєстрація).

  1. Самостійність здійснення підприємницької діяльності. Означає, що, по-перше, підприємництво в Україні може здійснюватися в будь-яких організаційних формах, визначених законами України, на вибір підприємця (ст. 45 ГК України). Також фізичні особи мають можливість зареєструватись як громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності і провадити таким чином діяльність без створення організації. По-друге, зважаючи на передбачений ч. 1 ст. 44 ГК України принцип вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності, підприємці мають право здійснювати самостійно будь-яку діяльність відповідно до потреб ринку, на власний розсуд приймаючи відповідні рішення, що не суперечать законодавству.

  2. Ініціативність. Означає, що зайняття підприємницькою діяльністю є добровільним вчинком. Жоден державний орган, недержавна організація, посадова особа не можуть примусити до зайняття підприємницькою діяльністю. Проте це не означає, що особа не може бути примушена до виконання добровільно взятих на себе зобов'язань (наприклад, за договором, укладеним в процесі провадження підприємницької діяльності) або зобов'язань, що передбачені державою і випливають зі здійснення особою підприємницької діяльності (наприклад, зобов'язань зі сплати податків).

  3. Систематичний характер підприємництва. Проте чітких кількісних критеріїв систематичності (тобто, скільки разів потрібно зайнятися діяльністю для того, щоб вона вважалася підприємницькою) законодавством не встановлено. Цей кількісний критерій є дещо умовним, адже, наприклад, за положеннями кримінального права систематичною діяльністю вважається така, що відбувалася три і більше разів. У кожному конкретному випадку, у разі виникнення спору, суд буде встановлювати: була діяльність систематичною чи ні.

  4. Підприємництво є діяльністю на власний ризик. Це означає, що за порушення договірних зобов'язань, кредитно-розрахункової і податкової дисципліни, вимог до якості продукції та інших правил здійснення господарської діяльності підприємство та приватний підприємець самостійно несуть відповідальність, передбачену законодавством України. Тобто суб'єкт підприємницької діяльності бере на себе як позитивні, так і негативні наслідки підприємницької діяльності. Підтвердженням цього є положення ЦК України, що встановлюють самостійну відповідальність фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності (ст. 52) та юридичної особи (ст. 96) за зобов'язаннями, пов'язаними з їх підприємницькою діяльністю. За загальними правилами ч. З ст. 96 ЦК України учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом. Тобто законодавство розрізняє відповідальність юридичної особи за наслідки своєї господарської діяльності (ризик) і відповідальність її засновника із винятками, передбаченими законодавством. Правові наслідки підприємницького ризику полягають у тому, що ніхто (ні держава, ні територіальна громада, ні інші суб’єкти), не будуть відшкодовувати підприємцеві його втрати.

  5. Підприємництво є господарською діяльністю. Це означає, що, незважаючи на свою специфіку, підприємницька діяльність є складовою ширшого за обсягом поняття "господарська діяльність".

Згідно зі ст. З ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Категорія "господарська діяльність" є економічною категорією, тому деяким складовим, що вона містить, неможливо дати суто правову характеристику.

Ознаки господарської діяльності:

  • господарською є саме діяльність визначених суб'єктів як активна, специфічна форма людського відношення до навколишнього світу, зміст якої складає його доцільну зміну і перетворення в інтересах людей. Діяльність повинна включати в себе мету, засоби, результат та власне процес. Наведені складові категорії "діяльність" стосовно господарської діяльності знаходять свій вияв у формах господарської діяльності (підприємницька діяльність та некомерційна господарська діяльність);

  • господарська діяльність повинна здійснюватися спеціально уповноваженими суб'єктами ("суб'єктами господарювання" або суб'єктами господарської діяльності). Такими "повноваженнями" або "господарською компетенцією" суб'єкт господарювання наділяється як в нормативному, так і в добровільному порядку — власне суб'єктом господарської діяльності (його засновниками або учасниками);

  • господарська діяльність спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру. Це означає, що в межах господарської діяльності реалізується продукція, виконуються роботи, надаються послуги, які можливо оцінити у грошовому еквіваленті. Під терміном "вартісний характер" законодавець має на увазі первісну вартість товару (робіт, послуг) для їх власника — виробника товару (виконавця робіт, надавача послуг), яка узагальнено характеризується економіко-правовою категорією "собівартість" товару (робіт, послуг), до складу якої п. 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затв. наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. № 318, відносить виробничу собівартість продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілені постійні загальновиробничі витрати та наднормативні виробничі витрати;

  • продукція, яка реалізується, роботи, які виконуються та послуги, які надаються в межах господарської діяльності, мають цінову визначеність тобто мають ціну продажу, яка складається з собівартості та суми виробничої або торговельної націнки, зі складу якої згодом формується прибуток (для фізичних осіб — суб'єктів господарської (підприємницької) діяльності у цьому разі вживається не категорія "прибуток", а категорія "доход".

  1. Підприємницька діяльність здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) – фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством, зокрема Законом України від 15 травня 2003 р. № 755-ІУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань").

  2. Внаслідок підприємницької діяльності досягаються економічні (утворення конкурентного середовища, насичення ринку якісними товарами і послугами, значна активізація міжнародних економічних стосунків) й соціальні (нові робочі місця, благодійництво та спонсорство) результати.

  3. Метою підприємницької діяльності є отримання прибутку. Якщо метою тієї чи іншої діяльності не є отримання прибутку, вона не може бути віднесена до підприємницької. Ця мета, як правило, знаходить своє відображення в установчих документах суб'єкта підприємницької діяльності і простежується, виходячи з характеру його діяльності1. За цією ж ознакою підприємницька діяльність відмежовується від розглянутого нами вище поняття господарської діяльності, в якій отримання прибутку не ставиться за основну мету.

Відповідно до ст. 44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється на основі принципів:

  1. вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності. Суб'єкт підприємницької діяльності самостійно вирішує, якими видами діяльності йому займатися з огляду на обмеження, встановлені чинним законодавством (наприклад, згідно зі ст. 4 Закону України від 7 лютого 1991 р. № 698-ХІІ "Про підприємництво" — єдиною статтею, що є чинною у цьому Законі — діяльність, пов'язана з охороною окремих особливо важливих об'єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз та розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками із будь-якою метою, може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями, а проведення ломбардних операцій - також і повними товариствами. Діяльність, пов’язана з виробництвом бензинів моторних сумішевих або з додаванням (змішуванням) біоетанолу та/або біокомпонентів на його основі до вуглеводневої основи (бензинів, фракцій, компонентів тощо), здійснюється підприємствами, перелік яких визначається КМУ. Діяльність, пов'язана з виробництвом біоетанолу, здійснюється суб'єктами господарювання за наявності відповідної ліцензії;

  2. самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

  3. вільного найму підприємцем працівників. Цей принцип обмежується положеннями спеціального законодавства про зайнятість, що містить положення, якими обмежуються трудові права іноземних громадян та осіб без громадянства — ст. 8 Закону України від 05.07.2012 р. № 5067-VI "Про зайнятість населення" передбачена Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для працевлаштування на визначений строк, приймаються роботодавцями на роботу на підставі дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, виданого територіальними органами Державної служби зайнятості в порядку, визначеному цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. (див. також Порядок видачі, продовження дії та анулювання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 27.05.2013 р. № 437);

  4. комерційного розрахунку та власного комерційного ризику (див. ознаку № 4 підприємницької діяльності);

  5. вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом. На практиці цей принцип суттєво обмежується шляхом встановлення правил щодо цільового використання коштів суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи, обмежень на проведення операцій у готівкових коштах, фінансових операцій та ін.;

  6. самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд. Цей принцип обмежується, зокрема, положеннями Закону України від 23 вересня 1994 р. № 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", ст. 1 якого встановлені правила щодо обов'язкового зарахування на їх валютні рахунки в уповноважених банках виручки резидентів у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 (або в інші строки (90 днів) див .ч. 3 ст. 1) календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]