15. Основні концепції прабатьківщини індоєвропейців
Індоєвропейці — носії індоєвропейських мов.
До індоєвропейців відносяться багато давніх та сучасних народів: вірмени, балти, германці, греки, іллірійці, індійці, іранці, італіки, кельти, слов'яни, тохари, фракійці, фрігійці, хетти.
Курганна гіпотеза — запропонована Марією Гімбутас у 1956 році, щоб поєднати дані археологічних та лінгвістичних досліджень для визначення місцезнаходження прабатьківщини народів носіїв праіндоєвропейської мови. Гіпотеза є найпопулярнішою щодо походження праіндоєвропейської мови.
Марія Гімбутас стверджувала, що індоєвропейське суспільство скотарів виникло в причорноморських та приволзьких степах і поширилося на захід, раптово з'явившись серед осілих неіндоєвропейських землеробів у нижній течії Дунаю і далі. Переміщення відбувалося трьома хвилями: близько 4500-4000, 3500. і 3000 р. до н. е. Постійний тиск степових скотарів призвів до появи патріархального суспільства, яке використовувало коней, будувало укріплення на пагорбах, ховало померлих під курганами і вклонялось сонячним божествам. Це призвело до поступового злиття матріархальних мирних землеробських спільнот «старої Європи» з індоєвропейцями, які, як панівна еліта, змінили лінгвістичну траєкторію Європи.
Анатолійська гіпотеза — одна з гіпотез походження індоєвропейців. Прихильники цієї теорії вважають, що поширення індоєвропейських мов разом з неолітичною революцією почалось із Малої Азії у 7 тис. до н. е. в епоху неоліту. Тобто прабатьківщиною праіндоєвропейців є західна Анатолія. Основною перевагою гіпотези є її зв'язок з відомою археологам подією — поширенням землеробства. Ця гіпотеза є однією з альтернативних до курганної гіпотези, яка має більше прихильників серед істориків.
Теорію запропонував британський історик, лінгвіст та археолог Колін Ренфрю у 1987 році. Ренфрю пов'язував прабатьківщину індоєвропейців із розкопками поселення Чатал-Гююк за 2 000 років до вторгнення курганної культури в Європу. А помірі зростання населення вони були змушені мігрувати через Середземномор'я в Центральну та Північну Європу.
16. Ремесла за доби неоліту, бронзи
Доба неоліту - у межах України датується IV— III тис. до Н. X.. З'являються перші металеві вироби — мідні та золоті. Основними заняттями населення стають землеробство і скотарство. Зароджується орне землеробство з використанням тяглової сили бика. Було винайдено колесо, а відтак з'явився колісний транспорт. Трипільці розводили переважно велику й дрібну рогату худобу, свиней та частково коней. Як тяглову силу використовували биків, якими орали поля, їх запрягали у візки, можливо сани. Серед ремесел значного розвитку досягли чинбарство (вичинка шкіри тварин), кушнірство, прядіння, ткацтво. Освоїли холодне та гаряче кування і зварювання міді
Головна роль у сім'ї переходить від матері до батька, родинні зв'язки почали вестися по батьківській лінії. Замість матріархату поступово утверджується патріархат.
Бронзовий вік(II — поч. І тис. до Н. X.), істотною рисою якого було поширення виробів з бронзи — першого штучно створеного людиною металевого сплаву. Характеризується передусім швидким розвитком скотарства і землеробства. Високим був рівень громадського ремесла, насамперед гончарного та бронзоплавильного. Виникли місцеві центри металургії та обробки бронзи. Почала швидко вдосконалюватися зброя, зводяться укріплені поселення. Помітні зрушення відбувалися й у сфері розвитку позитивних знань, образотворчого мистецтва, всієї духовної культури. Виникла монументальна кам'яна антропоморфна скульптура, ускладнилася система релігійних вірувань, з'явилися зародки майбутнього письма — піктограми.