3.3. Основні напрями та шляхи підвищення економічної ефективності виробництва.

Питання підвищення ефективності виробництва і реалізації продукції на підприємствах має першочергове значення, так як від неї в значній мірі залежать обсяги прибутку і рівень рентабельності, показники яких найбільш повно характеризують фінансові результати і ефективність діяльності підприємства в цілому.

Основні фактори підвищення ефективності виробництва - це підвищення його технічного рівня, вдосконалення управління, організації виробництва і праці, зміна обсягу і структури виробництва, поліпшення якості природних ресурсів та інші.

В межах організаційного напрямку здійснюється пошук можливостей підвищення ефективності тих процесів, що відбуваються на підприємстві. При цьому насамперед увага звертається на ефективність управління.

Основним напрямом покращення стану виробництва, як зазначає М.Ю. Куліш [17] повинне бути впровадження нових сортів, а також повніше використання потенційних можливостей районованих сортів.

Проблему забезпечення високоякісним насінням піднімає у своїх працях І.П. Пазій [28]. Кожна 8 – 9 тон на валового збору зерна – це насіння і воно є одним із головних і незамінних засобів сільськогосподарського виробництва. На його думку, за рахунок високоякісного насіння можна одержати додатково 20 – 25% валового збору, тому запорукою високих врожаїв якісного зерна є використання насіння першої та другої репродукції.

В підвищенні родючості ґрунтів та, як наслідок, зростанні урожайності зернових велику роль відіграють сівозміни. Співвідношення культур у сівозмінах залежить не лише від біологічних особливостей, а й від кон’юнктури ринку. Необхідна можливість переходу у господарстві ТОВ «Венера «до більш коротких сівозмін з метою розвитку високорентабельного зернового господарства. Врожайність більшості сільськогосподарських культур при вирощуванні їх у сівозмінах у півтора і навіть у два рази вища, ніж при тривалих беззмінних посівах [44].

Одним з важливих елементів інтенсивної технології вирощування зернових є ґрунтозахисна система. Слід застосувати такі прийоми боротьби з вітровою та водною ерозією ґрунтів, як використання стерні колосових культур в якості захисного засобу від ерозії, безвідвальний обробіток ґрунту, запровадження науково – обґрунтованих сівозмін з включенням в них багаторічних трав. Цю проблему вивчав і Д. Бабліндра [3], який пропонує розроблену ним комплексну програму захисту ґрунтів від ерозії шляхом оптимізації структури земельних угідь.

Велике значення мають інтенсивні ресурсно – та енергозберігаючі технології виробництва зерна. Відомо, що урожайність озимих, вирощуваних за традиційною технологією, на 20 – 35% нижча, ніж за інтенсивною, основним елементом тут виступає система обробітку ґрунту. Насамперед – це щорічне відведення 30 – 35% ріллі під чорні пари, які сприяють накопичуванню вологи і підвищенню родючості ґрунтів, а це – підґрунтя сталих врожаїв.

Також, у технологіії вирощування зернових слід користуватися пріоритетними напрямками енерго- та ресурсозберігаючих технологій, а саме нульовий та мінімальний обробіток ґрунту, його мульчування, використання комбінованих агрегатів. Останнє дає змогу скоротити у 1,5 рази витрати на енергетичні ресурси.

Важливим аспектом реформування зернового виробництва є оптимізація структури зернових культур, що дозволяє без додаткових витрат підвищити його ефективність. Розглядаючи питання оптимізації структури зернового клину, можна побачити необхідність збільшення у господарстві виробництва зерна та зернобобових, а також озимого ячменю, який дозріває на 15 – 20 днів раніше від озимої пшениці, а за кормовими якостями і стійкістю до хвороб перевищує її.

Значно підвищити рентабельність зерновиробництва можливо за рахунок вирощування високоякісного зерна пшениці. Одна тонна зерна третього класу майже в 1,6 разів більша ніж зерна п’ятого класу. Рентабельність виробництва при цьому зростає у 2,5 разів[23].

Актуальним є питання якісного зберігання і первинної обробки зернових безпосередньо у виробника. Розв’язання цього питання дозволить уникнути втрати майже 20% валового збору та дасть змогу виробнику бути незалежнішим і продавати зерно за найприйнятнішими цінами.

Сьогодні приріст урожайності зернових на 50% досягається за рахунок впровадження нових сортів та за рахунок удосконалення технології вирощування. На Півдні України у порівнянні з районованим сортом озимої пшениці Альбатрос одеський, приріст урожайності – 5 – 7 ц /га забезпечують такі нові сорти, як Знахідка, Ніконія і Лада одеська (селекційно – генетичний інститут УААН), а також сорт Херсонська безоста (Інститут зрошуваного землеробства УААН) [25].

До когорти вищенаведених сортів слід віднести також сорти Вікторія одеська, Українка одеська, а також ще новішій сорт Лузанівка одеська. Останній сорт належить до групи сильних пшениць [11].

Для одержання стійких великих врожаїв доброякісного зерна важливо враховувати можливість конкретного ґрунтово-кліматичного району, поля і сорту, послідовно підтримувати родючість ґрунту. При вирощуванні це можливо забезпечити лише на основі інтенсифікації виробництва. До того ж важливим є послідовний, комплексний підхід до її здійснення.

Одним з резервів збільшення валових зборів є розміщення зернових культур по найбільш сприятливих попередниках. Це, насамперед, не потребує додаткових витрат.

Висновки

Дану курсову роботу було проведено на основі статистичних звітних даних товариства з обмеженою відповідальністю «Венера».

Під час проведення аналізу даних підприємства було виявлено щорічну прибутковість підприємства у виробництві та реалізації продукції. Якісні зміни у виробництві у поєднанні з кількісними забезпечили зниження збитковості галузі протягом 2015 р.. Підприємство врахувало якісний ріст виробництва і взявши курс на концентрацію і спеціалізацію виробництва у даній сфері, забезпечило позитивні зміни у сфері вирощування зерна.

Аналіз економічного стану показав, що в господарстві за 2013-2015 роки рівень рентабельності збільшився, але не суттєво. З 2013 р. до 2014 р. майже усі показники, такі як: валовий дохід, вироблення сільськогосподарської продукції, виробничі витрати та ін. значною мірою зменшилися, а з 2014 р. до 2015 р. збільшили свої показники, що дає змогу зробити висновок, що 2015 р. був більш ефективним та вигідним для досліджуваного підприємства. Практично аналогічні показники за звітні роки і у всіх інших показниках.

Основний напрям діяльності підприємства було визначено вирощування зернових та зернобобових культур. На мою думку було б більш доцільним дещо розширити цю галузь за рахунок поступового збільшення посівних площ. Також, приділити належну увагу вирощуванню картоплі. Оскільки наш район є дуже вигідним та затребуваним для даного виду культури. усі культури протягом звітних років не показували показники нижчі за 70 % рівня товарності, що дає можливість зробити висновок, що усі культури є вигідними для підприємства.

В господарстві необхідно розширити посіви пшениці, для формування врожайності зерна у 40 – 45 ц/га навіть без внесення мінеральних добрив. Значно підвищити рентабельність зерновиробництва можливо за рахунок вирощування високоякісного зерна пшениці. Одна тонна зерна третього класу майже в 1,6 разів більша ніж зерна п’ятого класу.

За рахунок високоякісного насіння можна одержати додатково 20 – 25% валового збору, тому запорукою високих врожаїв якісного зерна є використання насіння першої та другої репродукції.

В господарстві необхідно розширити посіви пшениці по чорних парах, багаторічних травах, які накопичують азот і вологу в ґрунті. Цього достатньо для формування врожайності зерна у 40 – 45 ц/га навіть без внесення мінеральних добрив. Розглядаючи питання оптимізації структури зернового клину, можна побачити необхідність збільшення у господарстві виробництва зерна та зернобобових, а також озимого ячменю, який дозріває на 15 – 20 днів раніше від озимої пшениці, а за кормовими якостями і стійкістю до хвороб перевищує її. Слід застосувати такі прийоми боротьби з вітровою та водною ерозією ґрунтів, як використання стерні колосових культур в якості захисного засобу від ерозії, безвідвальний обробіток ґрунту, запровадження науково – обґрунтованих сівозмін з включенням в них багаторічних трав.

Основним напрямом покращення стану виробництва повинне бути впровадження нових сортів, а також повніше використання потенційних можливостей районованих сортів. На Півдні України у порівнянні з районованим сортом озимої пшениці Альбатрос одеський, приріст урожайності – 5 – 7 ц /га забезпечують такі нові сорти, як Знахідка, Ніконія і Лада одеська (селекційно – генетичний інститут УААН), а також сорт Херсонська безоста (Інститут зрошуваного землеробства УААН) [25]. До когорти вищенаведених сортів слід віднести також сорти Вікторія одеська, Українка одеська, а також ще новішій сорт Лузанівка одеська.

Введення нових сортів більш сучасних сортів зернових культур спрямоване на підвищення рівня врожайності. Також необхідно змінити кількість добрив, які вносяться до земель під зернові посіви, оскільки вони не виявилися достатніми та ефективними.

У товариства є гостра необхідність у придбанні нової технічної бази. Нажаль у нинішньому фінансовому стані це не можливо, але якщо впровадити всі рекомендації з даного розділу то така можливість виникне.

Список використаних джерел

1. Закон України «Про виробництво та обіг органічної сільськогосподарської продукції та сировини», із змінами, внесеними згідно із Законом № 191-VIII від 12.02.2015, ВВР, 2015, № 21, ст.133

2. Закон Верховної Ради України «Про виробництво та обіг органічної сільськогосподарської продукції та сировини» від 18.09.2012р.

3. Закон України «Про зерно та ринок зерна в Україні» (ВВР), 2002, N 35, ст.258 )

4. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 9 "Запаси", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 р. № 246.

5. Наказ Міністерства Аграрної політики України „Про затвердження Методичних рекомендацій з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств” № 132 від 18.05.2001 зі змінами// Інфодиск „Законодавство України” від 01.04.04, ліцензія №:15АЕ0Е76

6. Азізов С. П. Організація виробництва і аграрного бізнесу в сільськогосподарських підприємствах: підруч. / С. П. Азізов, П. К. Канінський, В. М. Скупий та ін.; за ред. С. П. Азізова. – К. : ІАЕ, 2001. – 834 с.

7. Андрійчук В. Г. Економіка аграрних підприємств : підр. – 2-е вид., доп. і пер. – К.: КНЕУ, 2002. – 624 с.

8. Андрійчук В.Г. Економіка аграрного підприємства. Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. – К.: КНЕУ, 2001. – 528 с.

9. Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник. – 2-ге вид., доп. і перероб./ К.: КНЕУ, 2002. – 624с.

10. Андрійчук В.Г. Економіка аграрного підприємства. Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. – К.: КНЕУ, 2001. – 528 с.

11. Бойчик I. М. Економіка підприємства: Навч. посібник. — К.: Атіка, 2004.—480 с.

12. Васильков В. Г. Організація виробництва: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2003. —524 с.

13. Дідур Г. І. Ефективність сільськогосподарського виробництва та її визначення в ринкових умова/ Аграрний вісник Причорномор’я: зб. Наук. Праць Одеського державного аграрного університету. – 2007. – Вип. 37. – С. 91 – 94.

14. Дієсперов В.С. Визначення ефективності в сільськогосподарському підприємстві // Економіка України. – 2007. - №10. – с. 70-78

15. Дієсперов В.С. Рентабельність і дохідність // Економіка АПК. – 2008. - №6. – с. 57-64.

16. Економічна енциклопедія: у 3 т. ; відп. С. В. Мочерний та ін. – К. : Видавничий центр ″Академія″, 2000. –Т. 1. – 864 c.

17. Зельднер А. Г. “Резерви підвищення рентабельності сільськогосподарського виробництва”. \\М. :Колосся. 2003.

18. Коваленко Н.Я. / Підручник/ Економіка сільського господарства.– М.: ЄКМОС, 1998р.

19. Кісіль М. І. Критерії і показники економічної ефективності малого та середнього бізнесу на селі //Економіка АПК. − 2001. − № 8. − С. 59 – 64.

20. Коніщева Н., Балашова Р., Гураль В. Аналітичні підходи до оцінки ефективності діяльності підприємств // Економіст. – 2000. – №12. – с. 44-47.

21. Крілек Й. Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва; пер. з чес.; наук. ред.

22. Кулішов В. В. Економіка підприємства: теорія і практика: Навчальний посібник. – К.: Ніка-Центр, 2002. – 216 с.

23. МасенкоМ. М.. – М. : ｫЕкономікаｻ, 1981. – 122 с. Мертенс В. П. Економіка сільського господарства / В. П. Мертенс, В. І. Мацибора, Л. Ф. Жигало та ін.; за

ред. В. П. Мертенса. – К.: Урожай, 1995. − 288 с.

24. Кудельський В. Е. Економічні засади виробництва сільськогосподарської продукції підприємствами аграрного сектора: монографія; за ред.. К. Л. Ларіонової Економіка та управління підприємством: сучасні підходи, методи та моделі – Кам’янець-Подільський, 2013. – С. 133–161.

25. Маркс К. Капітал : твори / К. Маркс, Ф. Енгельс. – 2-е вид. – Кн. 2. – Т. 24. – С. 598.

26. Добрынин В. А. Экономика сельского хозяйства: учеб. Для вузов – М.: Колос, 2006. – 325 с.

27. Макконнелл К. Р. Экономика: принципы, проблемы и _нгл._ка / К. Р. Макконнелл, С. Л. Брю; пер. С англ. – Баку: Изд-во «Азербайджан», 1992. – Т. 1. – 399 с.

28. Мешко В.В. Сутність і методи обчислення показників рентабельності підприємства // Науковий вісник Ужгородського університету. – Ужгород. – 2009. - №27. – с.172-175

29. Нелеп В.М. Планування на аграрному підприємстві: Підручник. – 2-ге вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2004. - 495 с.

30. Покропивний С. Ф. Економіка підприємства: підруч.; вид. 2- ге, перероб. та доп. – К. : КНЕУ, 2001. – 528 с._

31. Прядко В. В. Економічна ефективність виробництва : проблеми теорії та методології управління – К.:Наукова думка, 2003. – 282 с.

32. Рудий М.М., Чалий А.А.: за ред. П.П. Руснака. – Урожай, 1998. – 201 с.

33. Руснак П. П. О некоторых экономических аспектах развития агропромышленного производства //Социально-экономическая модель постреформированного развития агропромышленного производства в Украине. – К.: ИАЭ УААН. – 2000. – С. 139–143.

34. Савицька Г В. Економічний аналіз діяльності підприємства- Навч посібник — К., 2004.

35. Семенда Д.К./ Аграрна економіка: Підручник/ Семенда Д.К., Здоровцов О.І., Котик П.С., Школьний О.О., Бурляй О.Л., М.А. Коротєєв, Л.Ф. Бурик, А.П.Бурляй, А.І.Кисіль, К.Г. Гайдай: За ред.. Д.К. Семенди та О.І.Здоровцова. – Умань, 2005 – 318 с.

36.Смородін М. Б. “Основи аналізу рентабельності сільськогосподарських підприємств ” Київ.: Статистика, 2001.

37. Цал-Цалко Ю. С. Витрати підприємства: Навч. посібник. — Житомир: ЖЇТІ, 2002. —647 с.

38. Цал-Цалко Ю. С., Холод Б. І. економіка підприємства: Навч. посібник. — Житомир: ЖГП, 2002. — 388 с.

39. Чекотовський Е.В. Основи статистики сільського господарства. Навчальний посібник. К.: 2001

40. Шваб Л. І Економіка підприємства: Навч. посібник для студ. вищих навч. закладів. — 2-е вид. — К.: Каравела, 2005. — 568 с.

54