МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Факультет ветеринарної медицини
Кафедра епізоотології та інфекційних хвороб тварин
Ткаченко О.А., Алексєєва Н.В., Шендрик І.М.
Діагностична стратегія, превентивізація та програма викоренення сказу методичні рекомендації
ДО ПРОВЕДЕННЯ ЛАБОРАТОРНИХ РОБІТ З ДИСЦИПЛІН
«ІНФЕКЦІЙНІ ХВОРОБИ ХУТРОВИХ ЗВІРІВ І КРОЛІВ»
ДЛЯ СТУДЕНТІВ ОС «МАГІСТР»
СПЕЦІАЛЬНІСТЬ: 8.11010101 «ВЕТЕРИНАРНА МЕДИЦИНА (за видами)»
ТА «ЕПІЗООТОЛОГІЯ ТА ІНФЕКЦІЙНІ ХВОРОБИ»
ДЛЯ СТУДЕНТІВ ОС «БАКАЛАВР» 6.110101 «ВЕТЕРИНАРНА МЕДИЦИНА»
Дніпро,
2016
Діагностична стратегія, превентивізація та програма викоренення сказу методичні рекомендації до проведення лабораторних робіт з дисциплін «Інфекційні хвороби хутрових звірів і кролів», «Інфекційні хвороби собак і котів» для студентів ОС «Магістр» Спеціальність: 8.11010101 «Ветеринарна медицина (за видами)» та «Епізоотологія та інфекційні хвороби» для студентів ОС «Бакалавр» 6.110101 «Ветеринарна медицина» – Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет. – Дніпро, 2016. – 18 с.
Укладачі:
д.вет.н., професор Ткаченко О.А.
к.вет.н., доцент Алексєєва Н.В.,
ст.викл. Шендрик І.М.
Рецензент: доцент кафедри нормальної і патологічної анатомії с.г. тварин
к.вет.н., Тішкіна Н.М.
Методичні рекомендації складені на основі типової програми („Епізоотологія та інфекційні хвороби”, затверджено Департаментом кадрової політики, аграрної освіти та науки 7 квітня 2004 р.) та освітньо-кваліфікаційної характеристики (ОКХ) і освітньо-професійної програми (ОПП) підготовки (ОКР „Магістр”) за спеціальністю 8.11010101 „Ветеринарна медицина (за видами)” та („Епізоотологія та інфекційні хвороби”, затверджено Департаментом аграрної освіти, науки та дорадництва Міністерства аграрної політики України 6 квітня 2010 р.) та освітньо-кваліфікаційної характеристики (ОКХ) і освітньо-професійної програми (ОПП) підготовки (ОКР „Бакалавр„) за напрямом підготовки 6.110101 «Ветеринарна медицина».
Методичні рекомендації розглянуті на засіданні кафедри епізоотології та інфекційних хвороб від « » жовтня 2016 р., протокол № .
Методичні рекомендації розглянуті та рекомендовані до печаті науково-методичною радою факультету ветеринарної медицини ДДАЕУ від « ___ » _________ 2016 р., протокол № 2.
ЗМІСТ
|
|
ст. |
|
ВСТУП |
4 |
1. |
СУЧАСНІ МЕТОДИ ДІАГНОСТИКИ СКАЗУ |
5 |
1.1. |
Метод флуоресціюючих антитіл (МФА) |
6 |
1.2. |
Біологічна проба |
7 |
1.3. |
Виділення та ідентифікація вірусу в культурі клітин |
7 |
1.4. |
Виявлення генома вірусу |
7 |
1.5. |
Гістологічний метод |
8 |
2. |
ПРОФІЛАКТИКА ТА ЗАХОДИ БОРОТЬБИ ЗІ СКАЗОМ |
8 |
3. |
ЗАХОДИ ЩОДО ЛІКВІДАЦІЇ ВОГНИЩ ЗАХВОРЮВАННЯ ТВАРИН НА СКАЗ |
10 |
4. |
ПЕРОРАЛЬНА ІМУНІЗАЦІЯ ДИКИХ М’ЯСОЇДНИХ ПРОТИ СКАЗУ |
13 |
5. |
ТЕРМІНИ ТА ВИЗНАЧЕННЯ |
16 |
|
ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ |
16 |
|
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА |
17 |
ВСТУП
Сказ – особливо небезпечна гостра вірусна хвороба всіх теплокровних тварин і людини, що характеризується ознаками поліенцефаломієліту, паралічами і закінчується загибеллю. У відповідності до оцінки ВООЗ, вона входить до п’ятірки найбільш небезпечних зоонозів.
Збудником хвороби є нейротропний РНК-геномний вірус, який відноситься до ряду Mononegavirales, родини Rhabdoviridae, роду Lyssavirus.
Після проникнення через пошкоджену шкіру чи слизову оболонку вірус сказу переміщується по нервовим закінченням у напрямку центральної нервової системи, а потім периневральним шляхом він попадає в слинні залози, виділяючись з слиною. Інкубаційний період триває від декількох днів до 1 року і більше (в середньому – 1‑2 місяці).
Збудник сказу не стійкий в зовнішньому середовищі. Він чутливий до дії ультрафіолетових і прямих сонячних променів, гине при звичайних режимах пастеризації. Прогрівання за температури 60 0С інактивує його протягом 5 хвилин, кип’ятіння – миттєво. Найбільші концентрації дезінфікуючих речовин (лугів і кислот, 2-3 % розчин хлораміну), 45-70 % етиловий спирт, мильний розчин і 5-7 % розчин йоду інактивують вірус протягом однієї хвилини. В слині вірус зберігається до однієї доби, в гниючому матеріалі – до 15 діб, в гліцерині – до 90 діб, в замороженому стані – більше двох років.
Хвороба має три послідовні стадії розвитку: продромальний період; період збудження; період паралічів.
Продромальний період (передвісники сказу) характеризується підвищеною чутливість до шуму, світла, дотику, порушенням зору, спотворенням апетиту, незначним підвищення температури тіла. Періоду збудження характерні агресивність, відсутність страху перед людиною, приступи буйства, несамовитості, судоми. Період паралічів – знижується больова чутливість, розвиваються паралічі жуйних м’язів, язика, глотки, потім задніх кінцівок і всього тіла, після чого наступає смерть.
Основним джерелом інфекції є хворі на сказ м’ясоїдні тварини. Резервуаром збудника у природі є дикі м’ясоїдні, в основному червоні лисиці.
Особливістю сказу природного типу є формування зон стійкого неблагополуччя. Такі зони розташовані, як правило, в місцевостях з підвищеною щільністю поселення лисиць. Враховуючи природне поширення сказу тварин, заходи по боротьбі з ним здійснюються комплексно органами державної ветеринарної медицини, охорони здоров'я, житлово-комунального і лісового господарства, товариствами мисливців під керівництвом надзвичайних протиепізоотичних комісій та органів державної влади на місцях.