Тема: Вибори і референдуми у зарубіжних країнах

План

1. Безпосередня і представницька демократія та її форми.

2. Поняття виборчого права. Принципи виборчого права у зарубіжних країнах.

2.1. Активне і пасивне виборче право. Цензові вимоги виборчого права: поняття та види.

3. Поняття виборчого процесу.

3.1. Призначення виборів. Виборчі округи, дільниці. Порядок голосування.

4. Виборчі системи, їх види. Особливості мажоритарної та пропорційної системи. Змішана виборча система у зарубіжних країнах.

5. Конституційно-правове регулювання референдуму у зарубіжних країнах.

6. Народна законодавча ініціатива.

Теми рефератів:

1. Вибори Президента США.

2. Конституційно-правове регулювання референдумів в Швейцарії.

3. Вибори Президента Італії.

Питання для контролю:

1. Поняття виборчого права в його об’єктивному і суб’єктивному розумінні.

Об’єктивне виборче право –

це конституційно-правовий інститут, тобто сукупність правових

норм, які регулюють суспільні відносини, пов’язані з виборами

органів держави та місцевого самоврядування, а також участь у

процедурах безпосередньої демократії (народна ініціатива, ре-

ферендум, відзив обраних суб’єктів права, заява відводу та ін.)

Суб’єктивне виборче право –

це гарантоване громадянину державою право (можливість) на

участь у виборах державних органів і органів місцевого са-

моврядування, а також участь у процедурах безпосередньої

демократії. Інакше кажучи, це сукупність виборчих прав гро-

мадянина, які гарантовані державою

Інакше кажучи, це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, пов’язані з процесом формування органів публічної влади

2. Активне і пасивне виборче право.

Активне виборче право

– це встановлене законом право гро-мадянина брати участь у виборах до органів публічної влади, право голосу під час відзиву державних і самоврядних органів і посадових осіб на референдумах і публічних зборах

Пасивне виборче право = це встановлене законом право громадянина брати участь у виборах натправах кандидата в депутати, президенти, губернатори, шерифи

3. Які види виборчих цензів вам відомі? Назвіть недискримінаційні і дискримінаційні виборчі цензи.

Таблички – выковий , громадянствоо , ценз осілості

+майновий, *сенатори у канаді)

+статі ( лат америка і близький схід деякі країни)

+освітній (відмінено

+грамотності (у Бразилії)

+релігійний (Іранський парламент – сповідувати іслам)

4. Виборчий процес та його стадії.

Таблички ст..125

5. Які Вам відомі виборчі одиниці? Яка мета “виборчої геометрії” і в яких формах остання проявляється? + дільниці

Виборчі округи - це виборчі одиниці, що охоплюють сукупність мають право голосу осіб, що проживають на певній території (територіальні округи) або входять у виробничі колективи (виробничі округу) або інші об'єднання виборців (наприклад, профспілки). Виробничі округи створюються сьогодні досить рідко (наприклад, в КНР). В окремих випадках виборчі округи створюються за етнічним принципом (наприклад, в Сінгапурі і Фіджі). Враховуючи те, що визначення виборчих округів здатне суттєво впливати на результати голосування, воно найчастіше встановлюється при парламентських виборах законом, у ряді випадків (наприклад, в Італії) постановою уряду або особливої комісією (наприклад, у Великобританії, ФРН, Канаді), а при виборах в органи місцевого самоврядування - рішеннями самих цих органів. З тим щоб забезпечити принцип рівності виборчого права шляхом створення приблизно рівних за чисельності населення (або виборців) округів, нерідко чисельність всього населення країни ділиться на кількість депутатських мандатів і таким чином визначається приблизний середній розмір одномандатного виборчого округу. Самі округи в залежності від того, скільки депутатів від них обирається в парламент, можуть бути одномандатними і багатомандатними (два і більше депутати). В реальному політичному житті принцип рівного виборчого права тут дотримується далеко не завжди, і тому нарізка виборчих округів часто є об'єктом політиканських зловживань прихильників так званої виборчої географії або виборчої геометрії.

6. Що таке уномінальні і поліномінальні виборчі округи?

Розрізняють одномандатні (уніномінальні) та багатомандатні (поліномінальні) типи виборчих округів.

Одномандатний (мажоритарний, уніномінальний) виборчий округ — виборчий округ, від якого до парламенту обирають одного представника.

Багатомандатний (поліномінальний) округ — тип виборчого округу, який застосовують за пропорційної виборчої системи. Виборці мають змогу обирати певну кількість депутатів, а не одного.

7. Що таке уномінальна система організації виборів в два тури?(одномандатний)

 Якщо жоден з кандидатів не набрав більше половини голосів виборців, проводиться другий тур виборів, в якому, як правило, беруть участь два кандидати, які домоглися кращих результатів, що дозволяє одному з них отримати більшість голосів (абсолютне або відносне);

8. Що таке уномінальна система організації виборів в один тур?

Мажоритарна система відносної більшості = стор.113 – таблички

9. У чомуполягає проблема правового регулювання фінансування виборчих компаній?

Певні прогалини в українському законодавстві стимулюються величезним зростанням витрат політичних партій під час передвиборної агітації. Ні Закон України «Про політичні партії в Україні», ні Закон України «Про вибори народних депутатів України» нині не наводять жодних форм фінансування політичної партії

Наступна проблема виявляється в тому, що українське законодавство не лише не обмежує витрати з виборчих фондів політичних партій під час виборів народних депутатів України, а навіть законодавчо закріплює цю необмеженість стрімке зростання видатків усіх суб’єктів виборчого процесу на виборчі кампанії [6, с.45].

Відсутність будь яких обмежень фінансових витрат і жорстких санкцій, адекватних правопорушенню, призводять до збільшення вартості виборчих кампаній і, як наслідок, значно посилюють залежність політичних партій від бізнесу і сприяють політичній корупції у владі.

1) законодавчо поновити державне фінансування політичних партій: чітко визначити його форми, критерії і механізм надання;

2) законодавчо визначити поняття «добровільного внеску», його грошову і негрошову форми, можливість робити особою внески на користь політичної партії не лише під час виборчого процесу, а і в міжвиборчий період;

3) установити обмеження щодо розміру виборчого фонду політичної партії;

4) знизити максимальний розмір добровільного внеску фізичної особи до виборчого фонду політичної партій до 25 мінімальних заробітних плат (урахувавши при цьому, що він має зменшуватися у випадку, якщо дана особа вже робила протягом відповідного року внески на користь даної партії на суму таких внесків);

5) посилити внутрішній і зовнішній контроль за фінансуванням партіями виборчих кампаній, запровадити незалежний аудит;

6) розширити види відповідальності для політичних партій – суб’єктів виборчого процесу в разі порушення ними порядку передвиборної агітації.

10. Що означають терміни “електорат”, “абсентеїзм”, «зобов’язуючий вотум»?

Електора́т (лат. elector — виборець^[1]) — сукупність громадян, яким надано право брати участь у виборах певного органу, політичної партії чи конкретної особи. Прихильники політичної партії, які голосують за висунутих нею кандидатів на виборах. В організаційно неоформлених партіях відсутнє членство. За таких вважаються виборці, що голосують за партію на виборах, тобто її електорат.

Абсентеїзм (від лат. absentia — відсутність) — ухилення від участі у виборах, зборах тощо. Одна з форм свідомого бойкотування виборцями виборів, відмова від участі в них; пасивний протест населення проти існуючої форми правління, політичного режиму, прояв байдужості до виконання людиною своїх прав та обов'язків.

В широкому значенні абсентеїзм можна розуміти як факт байдужого ставлення населення до політичного життя, обивательське уявлення окремих людей про те, що від них в політиці нічого не залежить. Абсентеїзм присутній в будь-якому суспільстві розвиненому чи не розвиненому, в демократичному чи тоталітарному. Його причини різноманітні: відсутність віри громадян в ефективність політичних інститутів, відсутність політичної культури,

Законодавством ряду держав передбачені певні санкції за неучасть у виборах:

• у Австрії — адміністративний штраф 1000 шилінгів або ув'язнення протягом 4-х тижнів;

• в Аргентині особа, яка не брала участі у виборах, втрачає право перебувати на державній службі протягом трьох років;

• у Туреччині таку особу засуджують до позбавлення волі;

• у Бельгії, залежно від кількості проігнорованих виборів, передбачені різні за розмірами штрафи;

• в Італії участь громадян у виборах визнається їх обов'язком, за невиконання якого протягом п'яти років прізвища порушників вносяться до спеціальних списків, які виставляються на загальний огляд.

11. В чому полягать недоліки «зобов’язуючого вотуму»?

12. Особливості мажоритарної та пропорційної виборчих систем.Які на Вашу думку, переваги та недоліки кожної з них?

Загалом можна назвати такі основні переваги мажоритарної виборчої системи:

1) наявність постійного зв’язку між кандидатом і виборцями округу;

2) персоніфікація виборів: виборці голосують за конкретну людину, яку можуть побачити і оцінити;

3) потенційний демократизм, оскільки переможця підтримує більшість виборців;

4) простота у підрахунку голосів;

5) можливість контролю за діяльністю депутата, персональна його відповідальність перед виборцями;

6) праця депутата в інтересах виборців округу;

7) сприяння проходженню в парламент великих політичних партій і відповідно сприяння парламентській та урядовій стабільності;

8) свобода дій депутата, оскільки він залежить лише від виборців округу.

Разом з тим мажоритарна виборча система має і багато недоліків:

1) значна розбіжність між кількістю отриманих голосів та кількістю депутатських мандатів, тобто викривлення результатів голосування;

2) неврахування голосів значної кількості виборців;

3) значна можливість для здійснення тиску на виборців, маніпуляцій та фальсифікацій;

4) до парламенту потрапляють лише великі політичні партії, що, своєю чергою, перешкоджає розвитку малих і середніх партій;

5) проходження до парламенту радикальних регіональних політичних партій;

6) праця депутата в інтересах лише виборців округу може відбуватися у розріз із загальнодержавними інтересами

Пропорційна виборча система має такі переваги:

1)голоси виборців розподіляються пропорційно, мінімізується їх втрата;

2) враховуються інтереси різних суспільних груп;

3) відбувається сприяння розвитку партійної системи та партійної ідеології;

4) існує менше можливостей для фальсифікацій результатів волевиявлення громадян;

5) унеможливлює проходження в парламент радикальних регіональних політичних партій;

6) маючи підтримку політичної партії, депутат має набагато більше можливостей, щоб виконати передвиборні обіцянки.

Однак пропорційна виборча система має і багато негативних ознак:

1) виборці голосують не за конкретних людей, а за партійний список, в якому можуть виявитися невідомі, некомпетентні, непопулярні політики;

2) відсутність тісного зв’язку, контактів між депутатами і виборцями, оскільки депутата обирають не виборці конкретного виборчого округу, а виборчий корпус усієї країни;

3) доволі складна система підрахунку голосів;

4) до парламенту потрапляє багато політичних сил, що ускладнює процедуру формування парламентської більшості і часто робить уряд у країні нестабільним;

5) відсутність персональної відповідальності депутата перед виборцями за свої дії;

6) обмеження свободи дій депутата, його залежність від партійного керівництва, якому він завдячує своїм обранням;

7) купівля місць у партійних списках.

13. Що таке “кумулятивний вотум”?

7. Кумулятивний вотум

Виборець у багатомандатному виборчому окрузі має стільки голосів, скільки слід обрати кандидатів, або менше, і розповсюджує свої голоси поміж кандида-тами як завгодно: може віддати кільком кандидатам по одному голосу, а може одному з кандидатів віддати всі голоси (акумулювати) (використовується у Баварії під час виборів до органів місцевого самоврядування) Ця система характеризується тим, що кожен виборець у багатомандатному виборчому окрузі має стільки голосів, скільки слід обрати кандидатів або менше (зрозуміло, число голосів у всіх виборців однакове), і розподіляє свої голоси між кандидатами як завгодно: може віддати декільком кандидатам по одному голосу, а може, наприклад, якогось одного з кандидатів віддати всі свої голоси, акумулювати їх у нього. Звідси і назва системи (від лат. Cumulatio - скупчення). Така система діяла, наприклад, в США при формуванні легіслатури штату Іллінойс в 1870-1980 роках. Нині вона застосовується при виборах органів місцевого самоврядування в деяких землях Німеччини, зокрема в Баварії, а також у східних землях, на території яких була раніше Німецька Демократична Республіка (демократична, втім, тільки за назвою). Там кожен виборець має по три голоси, а проти прізвища кожного кандидата у виборчому бюлетені поміщені по три порожніх гуртка. Виборець може вибрати будь-який з наступних варіантів голосування:? Віддати по одному голосу кожному з балотуються кандидатів, поставивши хрест в одному з гуртків проти їх прізвищ в бюлетені;? Віддати одному кандидату два голоси, а іншому - один (в цьому випадку хрести ставляться відповідно в двох гуртках проти прізвища одного кандидата і в одному - проти прізвища іншого);? Віддати всі три голоси одному з кандидатів, поставивши хрести у всіх трьох гуртках проти його прізвища;? Не підтримати жодного з кандидатів, залишивши бюлетень незаповненим;? Використовувати не всі свої голоси, віддавши, наприклад, один або два голоси одному з кандидатів або по одному голосу двом кандидатам. Тут кумулятивний вотум поєднується з обмеженим: виборчі округи мають більше трьох мандатів. Як вважають британські дослідники виборчих систем Енід Лейкман і Джеймс Д. Ламберт, «так само як і обмежене голосування, кумулятивне голосування сприяє забезпеченню представництва меншості і обранню найпопулярніших кандидатів, але його дія дуже невизначено» * . Тут також вельми важливий точний підрахунок партіями свого електорату і правильне орієнтування його щодо використання голосів. * Лейкман Е. і Ламберт Дж.Д. Дослідження мажоритарної і пропорційної виборчих систем. М.: ІЛ, 1958. С. 90.