41. Наслідки визнання набувача добросовісним і недобросовісним.
Захист права власності здійснювалася речовими позовами, що діють проти будь-якого порушника. У римському приватному праві близько 70 видів позовів. а найбільш важливих окремих позовів більше 40. Значна частина з них - речові позови, а також особисті позови. спрямовані до захисту права власності Для права власності основними позовами були віндикаційний і негаторний. віндикаційний позов регламентував дії власника щодо відшукання і повернення своєї речі, вийшла проти його волі з володіння Спочатку віндикація носила необмежений характер. Пізніше з метою забезпечення різноманітних потреб розвивається економічного обороту вона була обмежена в інтересах сумлінних власників. Матеріально-правовий зміст віндикації, виражене в преторской формулою, полягає у вимозі не володіють власника (позивача) до володіючого невласника (відповідачу) про повернення речі. Причому відповідачем міг бути як власник, так і власник речі - добросовісний і недобросовісний. Позивач ніс тягар доказування приналежності йому права власності на спірну річ. Відповідач, звільняється від обов'язку подання доказів. в силу того, що на його користь свідчив сам факт володіння річчю При доведеності позивачем приналежності йому права власності на спірну річ, вона вилучалася у відповідача, який, крім того, втрачав (у легисакционном процесі) внесений заставу. У формулярному процесі річ в належному стані присуджувалася позивачу з усіма плодами і приростами, причому у формулі передбачалася можливість відшкодування шкоди в разі загибелі, пошкодження або погіршення речі .. Відповідальність сумлінного-він повертав лише готівку плоди. Недобросовісний володілець повертав вартість плодів, отриманих за весь час неправомірного володіння річчю, а також тих, які він міг би отримати при належній дбайливості .. негаторний позов спрямований проти порушників свободи власності. -Позивач не втрачає володіння річчю, але зустрічає реальні перешкоди у здійсненні своєї власності При задоволенні позову підлягали відшкодуванню позивачу всі збитки, пов'язані з порушенням
42. Особливості легісакційного процесу
Легісакційний процес. Головним, хоч і неповним, джерелом відомостей про стародавній цивільний процес у Римі є римський юрист ІІ ст. н.е. Гай, який торкається цього питання в четвертій книзі своїх Інституцій, що дійшла до нас.
Гай повідомляє, що найстарішою формою цивільного процесу в Римі був leges actio – легісакційний процес (лат. – законний). На запитання, чому процес цього періоду називається leges actio, Гай дає подвійну відповідь: або тому, що ці форми процесу були створені законом, або тому, що в них претензії сторін, які спорять, повинні бути виражені словами того закону, на який вони посилаються.
Опишемо дві головні форми легісакційного процесу. Хід справи у суді залежав від дій позивача і відповідача.
Перша форма називається leges actio sacramento – позов за заставою, або закладом. У цій формі можуть бути розглянуті будь-які позови, для яких не встановлено якоїсь іншої форми.
Як бачимо, на цій стадії суть справи не розглядається і рішення не виноситься. Для цього справа повинна перейти на другу стадію – judicium.
Після litiscontestatio сторони вибирають самі собі суддю з приватних осіб, який розглядає спір і виносить рішення вже без участі державної влади. Для розгляду справи на цій стадії не існує вже ані формальностей, ані обрядів. Заяви сторін, наведені докази та все інше здійснюється просто і вільно.
Друга форма легісакційного процесу – накладання руки на боржника. Ця форма застосовувалася лише за позовами, які випливали із зобов’язань.
Формулярний процес. У другому періоді республіки швидкими темпами розвивається внутрішня і зонішня торгівля, відбуваються значні зміни в господарському житті країни. Спрощений порядок цивільного процесу з’явився за законами Ебутія і двома законами Юлія. Закони Ебутія, на думку деяких авторів, були прийняті між 149 і 126 р. до н.е. У результаті цих законів у Римі встановився новий процес – формулярний. Загальний зміст реформи, яка відбулася, полягав у перенесенні обов’язку формулювати предмет спору з обов’язку сторін на обов’язок претора.
Екстраординарний процес. Формулярний процес був нормальним цивільним процесом не тільки в кінці республіки, але й протягом усього періоду принципату. Однак з встановленням імперії поряд з цим нормальним процесом, розділеним на jus і judicium, розвивається так званий екстраординарний процес, який не знав цього поділу. Заміна формулярного процесу екстраординарним означала докорінну зміну в ряді основних принципів.