Дрейф континентів

Континенти постійно рухаються, повільно переміщуючись разом із дрейфуючими блоками земної кори. Цей процес називається дрейфом континентів.

Земна кора – не єдине ціле, а система блоків, що повільно пере-міщуються по поверхні планети. Ці блоки, названі літосферними плитами, переміщуються конвективними течіями в мантії. Ці течії створює витікаючи з ядра Землі тепло. Здіймаючись і опускаючись, мантійні потоки змушують також рухатись і плити.

Гіпотеза і докази

Геологів і любителів-палеонтологів спантеличило те, як одні й ті самі формації порід і викопні рештки могли знаходитися в місцях, віддалених одне від одного на тисячі кілометрів. У 1912 р. німецький дослідник Альфред Вегенер висунув гіпотезу дрей-фуючих континентів (рис. 8, 9, 10). Він стверджував, що відомі нам сьогодні континенти з’явилися близько 100 млн. років тому в результаті розпаду єдиного надконтиненту Пангея. Ідея Вегенера не мала широкого визнання аж до 1960-х рр. Лише поява прогресивних технологій, зокрема систем лазерного вимірювання і космозйомки, підтвердили його гіпотезу. Континенти постійно переміщуються зі швидкістю від 1 до 10 см на рік. За мільйони років дрейф конти-нентів сформував сучасні обриси материків і багато характерних особливостей.

Т ектоніка плит. Тектоніка плит – нау-ка, що вивчає походження плит, їх рух і вплив на географію планети. З часом пли-ти розходяться в різні сторони, проков-зуючи одна відносно одної або енергійно наштовхуються одна на одну. Межі між плитами називаються розламами або зо-нами розламів. Саме вздовж цих ослаб-лених зон відбуваються землетруси і виве-рження вулканів.

Усього на земній кулі є сім великих і дев’ять менших плит. На карті рис. 11. показано положення семи великих літо-сферних плит: Євразійської, Африкансь-кої, Антарктичної, Південноамерикансь-кої, Північноамериканської, Тихоокеансь-кої та Індо-Австралійської. Стрілками позначено напрям руху плит.

Рис. 11. Карта положення літосферних плит

Тема 2. Лекція 2. Основні поняття та визначення

Даний час характеризується бурхливим розвитком промислового виробництва, направленого на задоволення різних потреб суспіль-ства. Його основою, перш за все, є сировина, яка значною мірою видобувається з надр землі. Збільшення екологічних, енергетичних, транспортних та демографічних проблем також диктує збільшення середовища життя людини за рахунок використання підземного простору.

Надійність та довговічність функціонування підземних об’єктів значною мірою залежить від розуміння тих механічних процесів, які розвиваються у високо напруженому породному масиві. Законо-мірності поведінки породного масиву в місцях підземних виробок вивчає прикладна наука – механіка гірських порід чи геомеханіка.

Механіка гірських порід виникла на основі таких наук як механіка середовища, фізика твердого тіла, вища математика, теорія ймовірності, геологія, теорія підземного будування.

Основною метою вивчення дисципліни «Механіка гірських порід» є отримання знань, які дозволять в конкретних гірничо-геологічних умовах, спираючись на вихідні дані геологічної роз-відки, оцінити геомеханічну ситуацію, а також параметри систем розробки при підземних чи відкритих гірських роботах, що дозво-лить ефективно видобувати корисний компонент.