Тема 7. Механізм держави

Ключові поняття та терміни: поняття, ознаки і структура механізму держави; державний апарат: поняття, ознаки, механізм формування і функціонування; державний орган: поняття, принципи формування і функціонування, класифікація.

Розглядаючи державу як специфічну соціально-політичну організацію, що виникає на певному етапі суспільного розвитку з метою захисту членів суспільства, забезпечення умов, що сприяють стабільному розвитку людської цивілізації, необхідно звернути увагу на те, що державна діяльність носить не стихійний, а цілеспрямований характер. При цьому різні напрями державної діяльності (функції держави) реалізуються численними державними і недержавними органами, що в сукупності утворюють державний механізм.

Таким чином, механізм держави – це система всіх державних організацій, які здійснюють її завдання і реалізують функції.

Механізм держави характеризується наступними ознаками:

• між елементами цієї системи, кожний з яких має певну сферу діяльності і компетенцію, існують чітко визначені зв’язки;

• відносини між елементами цієї системи мають ієрархічний характер, що передбачає обов’язковість виконання рішень вищестоящих елементів нижчестоящими;

• елементи системи пов’язані між собою єдиними принципами побудови та єдиними принципами функціонування;

• базується на державній формі власності;

• наявність організаційних і матеріальних засобів примусу.

Структурно механізм держави складається з трьох рівнів.

I рівень становлять державні підприємства, установи та організації, які забезпечують реалізацію економічних і соціальних функцій держави. Їх основним призначенням є створення необхідних економічних умов функціонування держави та суспільства.

Державні підприємства являють собою самостійні господарські організації, створені і зареєстровані у встановленому законом порядку для здійснення господарської діяльності з метою задоволення суспільних потреб у товарі (продукції, роботах, послугах) і одержання прибутку, які діють на підставі статуту, користуються правами і виконують обов'язки щодо своєї діяльності, є юридичними особами, мають самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в банку. Іншими словами державні підприємства – це вид державних організацій, які безпосередньо реалізують функції та завдання держави у сфері матеріального виробництва.

Державні установи та організації забезпечують невиробничу діяльність у сфері освіти, культури, виховання, науки, охорони здоров'я, соціального забезпечення. Як правило, вони не є прибутковими і функціонують за рахунок коштів державного бюджету. Інакше кажучи, державні установи – це такі державні організації, які здійснюють завдання та реалізують функції держави у сфері нематеріального виробництва.

II рівень механізму держави складають органи держави. Це особлива частина державного механізму, що забезпечує виконання владних повноважень. Система даних органів йменується апаратом держави.

III рівень становлять структури спеціального призначення. Це контрольно-наглядові органи, збройні сили, поліція, спецслужби, органи виконання кримінальних покарань. Вони фінансуються з бюджету, створюються органами держави, їм підпорядковуються та забезпечують реалізацію правоохоронних, контрольно-наглядових і каральних функцій. Саме ці органи забезпечують захист суверенітету держави, її територіальної цілісності та недоторканності, охорону прав і свобод громадян, дотримання вимог закону та покарання винних у порушенні нормативних вимог осіб.

Поза і без державного механізму немає і не може бути держави. Поняття «державний механізм» тісно пов’язано з категорією «апарат держави». У вітчизняній юридичній науці ці поняття як правило ототожнюються. Разом з тим, в процесі реалізації функцій держави беруть участь різні організації (у тому числі і недержавного характеру), до яких можна віднести органи місцевого самоврядування, політичні партії тощо.

Поняття державного апарату, у зв’язку з цим, представляється більш вузьким, оскільки в нього включаються тільки спеціально створювані для управлінської діяльності державні органи, які не в змозі вирішити весь комплекс проблемних питань, що стоять перед сучасною державою.

Державний апарат є сукупністю органів і посадовців, за допомогою яких здійснюються управлінські функції держави.

Діяльність державного апарату направлена на розробку і ухвалення загальнообов’язкових правил поведінки (юридичних норм), застосування їх в процесі соціально-політичної регуляції, забезпечення ефективності системи юридичних гарантій і санкцій.

Ознаками державного апарату є:

• формується по волі держави з метою реалізації цілей і задач, що стоять перед державою;

• форми діяльності державного апарату в цілому і кожного з його елементів детально регламентуються приписами нормативно-правових актів;

• від імені держави розробляє, приймає, наділяє юридичною силою правила поведінки загальнозначущого, загальнообов’язкового характеру;

• в основі формування і функціонування державного апарату лежить професійний принцип (співробітники державного апарату здійснюють свої повноваження на професійній основі і не займаються іншою діяльністю окрім як управлінською);

• державний апарат включає органи державної влади і матеріальні придатки (армію, поліцію, податкову і митну службу), необхідні для забезпечення реалізації державно-владних повноважень.

• володіє монополією на державний примус.

Формування державного апарату здійснюється шляхом створення органів державної влади, діяльність яких безпосередньо пов’язана з реалізацією функцій держави. В даний час найпоширенішими способами заміщення управлінських посад є вибори і призначення. Як правило, обираються депутати законодавчих зборів і глави держав – Президенти (при республіканській формі правління), проте у ряді випадків передбачається виборний порядок заміщення посади монарха.

Призначення, на відміну від виборів, здійснюється не всіма дієздатними громадянами, а індивідуальними або колективними органами. Якщо рішення ухвалюється колегіальним органом, то відносно кандидата на посаду проводиться голосування.

Основними принципами функціонування державного апарату є: а) демократизм; б) національна рівноправність; в) законність; г) суверенність; ґ) розподіл влади; д) соціальна справедливість; є) гуманізм і милосердя; є) поєднання переконання і примусу; ж) привселюдність, відкритість, врахування громадської думки тощо

Державний орган – це відносно самостійна, структурно відособлена ланка державного апарату, яка створюється державою в цілях здійснення певного виду державної діяльності, наділяється для цього відповідною компетенцією і спирається в процесі реалізації своїх повноважень на організаційну, матеріальну і примусову силу держави.

Специфічними ознаками, що відрізняють державні органи від недержавних структур, є:

• формування по волі держави і здійснення своїх повноважень від імені держави. Державні органи нерідко називають органами державної влади, маючи на увазі, що при їх допомозі реалізується державний суверенітет в області встановлення і реалізації владних вимог;

• виконання кожним державним органом строго визначених, встановлених в законодавчому порядку видів і форм діяльності (законодавчої, виконавчої, охоронної тощо);

• наявність у кожного державного органу юридично закріпленої організаційної структури; територіального масштабу діяльності встановленого положення в системі владної ієрархії, що визначає характер і об’єм повноважень, що належать державному органу, а також порядок його взаємовідносин з іншими державними (недержавними) органами і організаціями;

• в основу взаємодії державних органів покладена сукупність принципів єдності державної влади і розподілу влад. Принцип єдності державної влади припускає, що державні органи незалежно від об’єму владних повноважень, структурних особливостей і характеру професійної діяльності виступають від імені всієї держави і в процесі реалізації прийнятих ними правових актів можуть спиратися на державні гарантії (у тому числі державний механізм примусу). Розподіл влади можливий тільки в демократичній державі. Суть даного принципу полягає в розосередженні владних повноважень між однорівневими державними органами, які взаємно врівноважують і взаємномно стримують діяльність один одного, використовуючи систему «стримувань і противаг».

У загальній формі структура державного апарату може бути представлена таким чином:

1) органи законодавчої влади – «первинні» органи державної влади в буквальному розумінні цього слова, які є основою для інших;

2) органи виконавчої влади – виконавчо-розпорядчі органи, які здійснюють повсякденну оперативну роботу щодо державного управління суспільними процесами в інтересах суспільства: вони мають допоміжні державні установи (бюллетень управління, тобто організаційний і матеріальний бюллетень підготовки, прийняття і реалізації актів управління);

3) органи судової влади – органи, що вирішують спори про право, які виникають у таких сферах суспільного життя, як правотворчість (Конституційний Суд); підприємницька діяльність та управління (господарські суди); правовідносини громадян між собою та з юридичними особами, а також у разі вчинення громадянами злочинів (місцеві суди); спори, які виникають у сфері міжнародної торгівлі (міжнародні комерційні, апеляційні);

4) правоохоронні органи – державні органи, спеціально уповноважені здійснювати контроль і нагляд за додержанням Конституції, законів та інших нормативно-правових актів, забезпечувати правопорядок, застосовувати заходи державного примусу до правопорушників.

Законодавчі органи будь-якої з держав характеризуються наступними загальними ознаками, які конкретизуються національним законодавством та відображають особливості певної держави.

1. Представницький характер органів законодавчої влади означає виборність останніх. На їх основі народ передає владу своїм представникам і уповноважує представницькі органи здійснювати державну владу.

2. Первинний характер законодавчих органів зумовлюється їх важливістю у апараті держави як представника народу.

3. Верховенство – це забезпечення повновладдя народу та наявність сумісних і політико-юридичних обмежень законодавчої влади, викликаних залежністю від волі виборців.

4. Це делегована колегіальна влада, якій народ передає частину повноважень, рішення у межах якої приймаються після обговорення відповідного питання шляхом голосування.

Органи виконавчої влади є самостійною частиною державного апарату. Вони характеризуються наступними загальними ознаками, що визначають не лише їх своєрідність, а й відносну самостійність:

• виконавча влада здійснюється урядом, який у різних країнах має неоднакову назву (Рада міністрів у Італії, Адміністрація президента у США, Уряд в Росії, Кабінет Міністрів в Україні, Федеративна рада – у Швейцарії, Кабінет – у Японії);

• основною функцією виконавчої влади є виконання законів шляхом конкретизації їх положень у підзаконних актах та їх реалізації;

• органи виконавчої влади приймають підзаконні нормативно-правові акти на основі, на виконання і відповідно до законів;

• органи виконавчої влади є підзвітними представницьким органам влади;

• вони є системою органів, які знаходяться у ієрархічному підпорядкуванні (в Україні цю систему складають вищі, відомчі та місцеві органи виконавчої влади);

• виконавча влада передбачає чітку організацію державно-службових відносин, підпорядкованість та відповідальність;

• важливим напрямом діяльності виконавчих органів є здійснення розпорядчих повноважень із визначення внутрішньої структури органів виконавчої влади;

• виконавчі органи функціонують за принципами подвійного підпорядкування – органу, що їх створив, та вищестоящому в порядку підлеглості органу і субординації, тобто чіткого підпорядкування;

• органи виконавчої влади приймають індивідуальні акти, що конкретизують загальні норми до певного випадку чи суб'єктів та поширюються на управлінську сферу;

• універсальний і предметний характер виконавчої влади забезпечує можливість безперервної діяльності цих органів на всій території держави та їх спирання на людські, матеріальні і фінансові ресурси та використання системи службових заохочень і просувань по службі;

• наявність у виконавчих органів права на видання актів делегованого законодавства та права законодавчої ініціативи;

• наявність у системі виконавчих структур місцевих органів влади, які формуються шляхом призначення центром або ж обираються органами місцевого самоврядування.

Незалежною структурною частиною апарату держави є судові органи.  Найважливіше її завдання – розгляд та вирішення правових спорів, забезпечення балансу свободи у суспільстві та обов'язку виконання законів. Будучи самостійним елементом апарату держави, судові органи характеризуються головними особливостями, які полягають у наступному:

• основною функцією діяльності судової влади є здійснення правосуддя;

• виключність повноважень суду, що полягає у неможливості інших суб'єктів здійснювати правосуддя та делегування судових повноважень;

• незалежність органів судової влади від інших державних структур та їх підпорядкованість виключно закону;

• діяльність судових органів здійснюється у особливій формі розгляду і вирішення цивільних, адміністративних, господарських та кримінальних справ у судових засіданнях;

• діяльність судових органів здійснюється відповідно до вимог суворого дотримання визначеної процесуальним законодавством процедури розгляду справ та винесення рішень;

• основними принципами діяльності судової влади є рівність прав громадян на судовий захист; гласність, змагальність, обов'язковість рішень;

• результатом розгляду справ судовими органами є винесення індивідуального акта, що має форму рішення, вироку, постанови чи ухвали та вміщає індивідуально-владне обов'язкове веління;

• можливість оскарження прийнятих рішень зацікавленими особами;

• можливість здійснювати функцію захисту прав і свобод людини та громадянина шляхом їх гарантування та поновлення;

• акти, що є результатом розгляду справ, приймаються судовими органами від імені держави;

• повноваження у сфері правосуддя реалізуються одноособово суддею чи судовою комісією у межах судової процедури;

• у країнах загального права (Канада, Англія, США) суд здійснює не лише правосуддя, а й має правотворчі повноваження;

• наявність спеціального статусу суддів, що забезпечує їх незалежність та можливість прийняття рішень лише на основі закону;

• призначенням судової влади є стриманая інших гілок влади у межах конституційної законності та права шляхом здійснення конституційного нагляду і судового контролю;

• судові органи мають системний характер, тобто складаються з органів, що діють у сфері конституційної, загальної, господарської та адміністративної юстиції.

Виступаючи як суб’єкти соціально-правових відносин, державні органи характеризуються як юридичні особи публічно-правового характеру. Їх існування не залежить від волі і бажання індивідуальних осіб, які формують ті або інші державні органи ( наприклад, призначення або відставка членів уряду не впливає на процес існування самого уряду як органу держави). При цьому будучи складовими частинами одного і того ж державного апарату, державні органи відрізняються один від одного порядком свого утворення, видами виконуваної ними державної діяльності, характером і об’ємом компетенції, особливостями виконання службових повноважень тощо.

В основу класифікації державних органів можуть бути покладені наступні критерії:

1. За місцем у системі державного апарату:

• первинні – створюються шляхом прямого волевиявлення народу (Верховна Рада України, Президент);

• вторинні – органи, які створюються первинними органами і їм підзвітні (Кабінет Міністрів України, судові органи).

2. За способом утворення:

• виборні – обираються громадянами або іншими суб’єктами;

• призначувані – призначаються іншими органами держави;

• успадковані (характерні для монархічної форми державного правління).

3. За характером і змістом державно-владної діяльності:

• органи законодавчої влади;

• органи виконавчої влади;

• органи судової влади;

• контрольно-наглядові органи.

4. За територією, на яку поширюються їхні повноваження:

• загальнодержавні (вищі або центральні) – повноваження яких поширюються на всю територію держави;

• місцеві (локальні) – повноваження яких поширюються на певну частину території держави.

5. За персональним складом:

• одноособові – складаються з однієї особи (Президент України);

• колегіальні – складаються з ряду осіб Верховна Рада України).

6. За часом функціонування:

• постійні – створюються на невизначений строк (суди, міністерства);

• тимчасові – створюються на певний (календарний або необхідний для виконання певного завдання) строк (комісії тощо).

Взаємодія механізму держави з органами місцевого самоврядування сприяє розширенню демократичної основи державної влади, а реалізація конституційного права громадян на участь в управлінні державними справами перш за все пов’язується з їх діяльністю в органах самоврядування. Закон допускає можливість наділення органів місцевого самоврядування певними державними повноваженнями. 

Місцеве самоврядування є особливим видом управління, що забезпечує реалізацію права територіальних спільнот самостійно вирішувати питання місцевого значення, виходячи з інтересів громадян та 71рінком7171ий на положеннях закону.

До представницьких органів місцевого самоврядування Конституція України відносить сільські, селищні і міські ради та їх виконавчі комітети; обласні та районні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

У процесі здійснення повноважень органи держави і органи місцевого самоврядування взаємодіють, 72рінком7272ий на наявності спільних та особливих рис, адже вони функціонують у межах держави та суспільства, взаємодіють і забезпечують громадянам можливості реалізувати надані їм права. 

Література:

1. Исаев И. А. «Симфония властей»: взаимодействие власти и авторитета / И. А. Исаев // История государства и права. – 2012. - № 1. – С.26 – 30.

2. Мартиненко І. В. Принципи організації та функціонування державного апарату /І. В. Мартиненко // Право і суспільство. – 2009. – № 1. – C. 41-45.

3. Місцеве самоврядування в Україні в умовах становлення правової держави / За 72рін. Ю.М. Тодики, В.А. Шумілкіна. – Х.: Одіссей, 2004. – 392 c.

4. Носов С. И. О соотношении понятий «государство», «государственный аппарат», «государственный орган» и «орган государственной власти»/ С. И. Носов // Гражданин и право. – 2007. - № 5. – С. 3 – 8.

5. Тихомиров Ю.А. Теория компетенции. М., 2000.

6. 72рінком72 Н.П. Механізм держави та його структура / Н. П. 72рінком72 // Держава і право. Юрид. і політ. Науки. – 2008. – 72рін. 41– C. 91-97.

7. Чапала Г.В. Місцеве самоврядування в системі публічної влади: теоретико-правовий аналіз. – Х.: Право, 2006. – 224 c.