1. Захист прав людини в рамках Ради Європи: загальна характеристика і порівняльний аналіз з іншими регіональними механізмами.

Під терміном міжнародний механізм захисту прав людини розуміють систему міжнародних (міждержавних) органів та організацій, які діють з метою реалізації міжнародних стандартів прав та свобод людини або їх поновлення у випадку порушення. Слід відмітити, що крім міждержавних органів та організацій, у світі існує багато т.зв. неурядових правозахисних організацій. Особливістю міждержавних правозахисних організацій є те, що: 1. Вони реально впливають на уряди тих чи інших держав; 2. Їх рішення обов’язкові до виконання, а думка не може бути проігнорована; 3. Вони примушують міжнародне співтовариство звертати увагу на порушення прав людини. Всі міжнародні організації можна поділити на дві групи: універсальні та регіональні.

Найбільшого успіху в галузі захисту прав і свобод людини досягли європейські регіональні організації.Рада Європи (РЄ) утворена 5 травня 1949 року. Її метою є поширення демократії, зближення всіх народів Європи, захист прав людини, співробітництво по основних питанням права, культури, освіти, інформації, охорони навколишнього середовища. З самого початку діяльності Ради Європи принцип поваги прав людини став одним із головних напрямків діяльності цієї організації. Відповідно до Статуту Ради Європи свобода особи, політична свобода і верховенство права, яким прихильні держави-члени, лежать в основі “будь-якої справжньої демократії”. Головним завданням РЄ є координація законодавств країн-учасниць для забезпечення норм ліберальної демократії, які викладені у Європейській конвенції з прав людини (1950 р.) та Конвенції із захисту прав людини та фундаментальних свобод (1953 р.). Штаб-квартира РЄ знаходиться в м. Страсбурзі, Французька Республіка. До Ради Європи входять 47 держав. Україна булаприйнята в Раду Європи на певних умовах у 1995 році.

Права людини й основні свободи в рамках Ради Європи закріплюються в міжнародних договорах (конвенціях і хартіях) і додаткових протоколах до них. Найголовнішими з цих документів є Європейська конвенція про захист прав людини й основних свобод 1950 р. (набрала сили в 1953 р., на додаток до Конвенції ухвалено 11 протоколів по різних напрямках співробітництва) і Європейська соціальна хартія 1961 р. (набрала сили в 1965 р.). В даних договорах дається перелік прав, здійснення котрих повинно гарантуватися кожній людині, що знаходиться під юрисдикцієюдержав-членів. Вони також встановлюють європейські процедури нагляду і гарантій за дотриманням положень даних договорів. У 1997 році Україна приєдналася до Конвенції 1950 року. Рада Європи в 1987 році прийняла Європейську конвенцію про попередження катувань і нелюдських або принижуючих гідність видів поводження або покарання, що набрала сили в 1989 році. На додаток до вказаних документів Комітет Міністрів і Парламентська Асамблея Ради Європи розробили і розроблюють інші угоди і рекомендації з питань прав людини, що надають значного впливу на політику держав-членів у даної галузі.

Головними статутними органами Ради Європи є Комітет міністрів та Парламентська асамблея.

Комітет міністрів є керівним органом. До його складу входять Міністри закордонних справ держав-членів Ради Європи або їх постійні представники.

Комітет міністрів визначає напрямки діяльності Ради Європи, розглядає та приймає рішення щодо висловлених Парламентською асамблеєю рекомендацій, пропозицій міжурядових комітетів та конференцій галузевих міністрів. Комітет міністрів затверджує програму діяльності Ради Європи та її бюджет.Рішення Комітету міністрів передаються урядам країн-членів Ради Європи як рекомендації або як європейські конвенції та угоди для визначення щодо участі в них. На сьогодні розроблено понад 160 конвенцій та угод, які є конкретним результатом діяльності Ради Європи. Комітет також ухвалює декларації або резолюції з політичних питань.Головування у КМ здійснюється за принципом ротації в алфавітному порядку. Термін повноважень головуючого – 6 місяців.

Парламентська асамблея Ради Європи є першою європейською асамблеєю в історії континенту. Вона має виконувати дорадчі функції, відіграє важливу роль у визначенні напрямків діяльності Ради Європи. Під час засідань Асамблеї предметом обговорень можуть бути питання, що визначають вплив на життя всієї Європи. Робота парламентарів також відіграє значну роль у визначенні напрямків діяльності Комітету міністрів. Крім того, продовжуючи розпочату роботу у національних парламентах, депутати асамблеї мають можливість впливати на рішення урядів своїх країн з кола питань, якими опікується Асамблея.Ухвалені Асамблеєю рішення мають рекомендаційний характер. Водночас вони часто беруться за основу майбутніх міжнародних угод, Європейських конвенцій, які формують правову базу Ради Європи. Найвідоміша серед них - Європейська конвенція з прав людини.

Секретаріат Ради Європи обслуговує головні органи Ради Європи та має постійний штат у складі 1200 осіб, які є представниками держав-членів Організації. Очолює Секретаріат та координує його роботу Генеральний секретар.

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) створено, 1959 р. з метою вдосконалення контрольного механізму Європейської конвенції з прав людини.

ЄСПЛ відводиться ключова роль у забезпеченні чіткого та дієвого контролю за реалізацією державами-членами взятих на себе зобов’язань щодо захисту прав та основних свобод людини.

До складу Суду входять незалежні судді, обрані Парламентською Асамблеєю Ради Європи від кожної держави-учасниці.ЄСПЛ є єдиним у світі міжнародним судом, в який особа може звертатися зі скаргою на державу щодо порушення прав людини. Під юрисдикцією Суду перебуває близько 755 мільйонів людей.

Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеціанська комісія) є незалежним консультативним органом, який було утворено у 1990 році, згідно з Резолюцією 90(6) КМ РЄ про Часткову угоду, яка заснувала цю інституцію.Членство у Венеціанській комісії мають 57 держав, у тому числі всі держави-члени Ради Європи.До складу Венеціанської комісії входять незалежні експерти, які отримали міжнародне визнання завдяки своєму досвіду роботи в демократичних інститутах або через свій внесок у зміцнення права та розвиток політичних наук.

Рада Європи є суто європейською організацією, яка не практикує поширення членства на інші континенти (за виключенням Турецької Республіки, частина якої знаходиться поза межами Європи).

У 1948 році була створена Організація американських держав (далі – ОАД), яка є регіональною організацією, що нині об’єднує 35 держав Американського континенту. Основними органами ОАД є Міжамериканська Комісія з прав людини та Міжамериканський Суд з прав людини. Міжамериканська Комісія з прав людини є головним органом, який було засновано на основі Статуту ОАД для захисту і заохочення прав людини. Основним обов'язком Комісії з прав людини є заслуховування та розгляд петицій, що подаються проти держави-учасниці ОАД. В петиціях заявляється про порушення прав людини. Комісія після розгляду петиції приймає рішення, що має рекомендаційний характер, та в якому вказується на те, які дії слід вжити державі по конкретній справі. Міжамериканський Суд з прав людини є другою ланкою у цій системі. Судовий розгляд здійснюється як письмово, так і усно. Обговорення Суду завжди конфіденційні, його рішення і висновки публікуються. Якщо Суд вирішить, що право було порушено, він повинен розпорядитися виправити ситуацію. Щодо оцінки ефективності захисту прав людини на американському континенті існує багато суперечностей, оскільки діюча в рамках ОАД система захисту прав людини володіє певними особливостями в порівнянні з іншими регіональними системами захисту прав людини. Однією з особливостей є нормативна основа діяльності ОАД. Основу функціонування міжамериканської системи захисту прав людини складають одразу три документи: Статут Організації Американських Держав, Американська декларація прав і обов'язків людини і Міжамериканська конвенція з прав людини. Міжамериканська конвенція з прав людини, як і Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є багатостороннім міжнародним договором «закритого типу»: правом підписання, ратифікації або приєднання до неї мають тільки держави-члени ОАД. Перелік прав і свобод, що міститься в Міжамериканській конвенції, не виходить за межі традиційних каталогів громадянських і політичних прав. Він, як і в Європейській конвенції, містить перелік, який закріплений в Міжнародному пакті про громадянські і політичні права. Однак, слід зазначити, що цей перелік прав в Міжамериканській конвенції є значно ширшим, ніж в Європейській конвенції. Зокрема, в Міжамериканській конвенції містяться такі права, як право на ім'я, права дитини, право на громадянство чи національність, право на рівність перед законом, право на притулок та ін. Другою особливістю Міжамериканської системи захисту прав людини є те, що в основі функціонування створеного відповідно до Конвенції контрольного механізму (Комісії та Суду) лежить положення, відповідно до якого будь-яка особа або група осіб, а також неурядова організація, законно визнана в одній або більше держав-членів ОАД, наділяються правом подання в Міжамериканську комісію петицій зі скаргами про порушення норм Конвенції державою-учасницею. Функції Міжамериканської комісії та Міжамериканського суду з прав людини багато в чому запозичені з Європейської конвенції. Проте діяльність цих органів, на відміну від європейської системи, виявилася практично не ефективною.Міжамериканська конвенція, на наш погляд, є відірваною від реального життя та соціально-економічних умов, що склалися на Латиноамериканському континенті . Всі петиції повинні направлятися в Комісію, яка спочатку вивчає їх на предмет відповідності. Критерії відповідності петиції за Міжамериканською конвенцією в цілому співпадають з аналогічними вимогами Європейської конвенції. У разі визнання петиції прийнятною, Комісія проводить розслідування. За підсумками розгляду петиції Міжамериканська комісія складає доповідь, в якій міститься висновок про те, чи були порушені норми Конвенції. Дану доповідь Комісія, за певних умов, може надалі передати для розгляду в Міжамериканський Суд з прав людини. Функції Міжамериканської Комісії полягають в заохоченні прав людини та їх захисті. Для реалізації цих функцій Комісія наділена відповідними повноваженнями, серед яких: надання урядам держав-членів ОАД відповідних рекомендацій; розгляд петицій щодо порушення прав людини з боку держави-учасниці Конвенції та ін. З вищезазначеного випливає, що Міжамериканська комісія має функції, не властиві Європейській Комісії (Європейська Комісія діяла до реформи Європейського суду, а з 1 листопада 1998 року її повноваження перейшли до Нового Європейського Суду). Міжамериканський Суд з прав людини – це автономний судовий орган, наділений функціями щодо: а) застосування Міжамериканської конвенції. Як показує практика, однією з витребуваних функцій Суду стало прийняття заходів у вкрай важливих і термінових випадках, а також у разі потреби запобіганню заподіяння особам непоправної шкоди (п. 2 ст. 63 Міжамериканської конвенції); б) тлумачення положень як самої Конвенції, так і інших договорів, які стосуються захисту прав людини в країнах американського континенту. Таким чином, коло питань, по яких Суд може давати консультативні висновки, значно ширше аналогічного кола по Європейській конвенції. Невелика кількість винесених Судом рішень (а саме – 15 рішень) і консультативних висновків дозволяє зробити висновок, що діяльність контрольних органів в рамках Міжамериканської системи є не в повній мірі ефективною, що пояснюється тим, що основою для її створення була Європейська система захисту прав людини, яка наділена певним рядом географічних та політичних особливостей, які відрізняються від американських.

Регіональна африканська система захисту прав людини - наймолодша з трьох регіональних систем захисту прав людини. Вона почала формуватись з прийняттям у 1981 р. Організацією африканської єдності (ОАЄ) Африканської хартії прав людини і народів. Особливістю Хартії порівняно з іншими регіональними документами є те, що в неї включено права народів ("третє покоління прав людини")" а також передбачені обов'язки прав індивіда щодо сім'ї, родичів, суспільства, держави й Африканського континенту. В основі її функціонування лежить діяльність Африканської комісії з прав людини і народів. Це єдиний орган у механізмі Хартії, передбачений цим договором. Тому повноваження Комісії достатньо широкі: вона приймає заяви держав на порушення Хартії іншими державами-учасницями з метою мирного вирішення спору. Результатом роботи Комісії в такому випадку стають доповідь та висновки для держав, які обов'язкової сили не мають. Також Комісія займається збором матеріалів, вивченням, дослідженням проблем прав людини в Африці, організацією семінарів, конференцій, поширенням інформації, відповідних рекомендацій для держав. До важливих повноважень цього органу належить право тлумачення Хартії на прохання держав-учасниць та інституцій ОАЄ. Ще одним напрямом діяльності Комісії виступає налагодження співробітництва з іншими африканськими та МО у сфері прав людини. У1998 р. ОАЄ був прийнятий протокол до Хартії, яким доповнено механізм Африканського суду прав людини і народів. Можна виокремити два основних напрями в діяльності Суду: представлення консультативних висновків з юридичних питань, які мають відношення до Хартії, та розгляд справ щодо застосування Хартії.Сторонами в Суді можуть виступати Африканська комісія з прав людини, держави - учасниці Хартії й африканські МО. Участь останніх - це теж особливість Хартії. Натомість залучення індивіда як сторони спору не передбачено. Таким чином, африканський механізм захисту прав людини поки що не дає можливості індивіду бути активною стороною і безпосередньо захищати порушені права.