Особливості поводження й орієнтування тварин.

З давніх часів хвилює людей дивна здатність тварин безпомилково знаходити дорогу до своєму «будинку», по особливому бачити й чути, орієнтуватися в досить тривалих подорожах, визначати перешкоди й знаходити їжу.

Дослідження людиною тварин охоплює широке коло навігаційних проблем – від найпростіших хімічних сприйняттів до таких сложнейших засобів, як природні эхолокаторы, радіолокатори, поляроиды, сонячні компаси, «фізіологічні годинники» і мудрі «хореографічні» методи передачі інформації, відкриті в бджіл.

Від кажанів до риб, від риб до дельфінів, комахам, птахам, пацюкам, мавпам і зміям переходили експериментатори зі своїми дослідницькими приладами, усюди виявляючи присутність дивних, невідомих раніше органів почуттів.

Спостереження говорять про те, що й у рослин, і у тварин, і в людини в організмі є циклічні фізіологічні процеси, що збігаються в часі з рухом Сонця по небу. Інакше кажучи, є «фізіологічні годинники». Живі організми здатні вимірювати час, що виражається в періодичних змінах подиху, температури тіла, росту й т.д. Всі ці процеси повинні бути вивчені.

Люди ще в минулому столітті помітили, що в певний час доби рослини викидають суперечки, інтенсивно ростуть, відкривають і закривають квіти, начебто знають, пише один учений, що через кілька годин зійде або зайде Сонце. Якщо квіти перенести в приміщення, у якому немає світла, вони однаково розкриються в покладений час.

Все життя в птахів, риб, звірів, комах, хробаків у різний час доби протікає по-різному: у певний час вони сплять, шукають їжу, співають, риють нори, ідуть на водопій, і так день у день.

Кожний з нас по своєму досвіді знає, що й без будильника може прокинутися, коли захоче. Потрібно тільки невеликою напругою волі поставити на певну годину свої «головні годинники», так називають дослідники цей невідомий поки фізіологічний механізм.

Величезна кількість дивних здатностей тварин показує, що людям їсти чому повчитися в природи.

В одному з перших віршів самої древньої на землі поеми, надряпаної на глиняних табличках, говориться про випробування навігаційних здатностей птахів: «...відправившись, голуб назад повернувся» *. 5 тис. років тому люди вже знали, що голуби й ластівки відмінно вміють орієнтуватися й завжди знаходять свій «будинок». Але як вони його знаходять, не відомо дотепер.

Незабаром птахів стали навчати нескладній науці почтарей. На островах Тихого океану для цієї мети дресирують фрегатів, большекрылых морських птахів, чудових літунів. Голуби більше підходять для поштових зв’язків. Голубина пошта має поважну історію. І в наш час, незважаючи на зроблені засоби зв’язку, мільйони голубів несуть поштову службу. В одній лише Англії більше мільйона таких голубів.

Голуби й інші птахи без праці знаходять дорогу, якщо їх навіть відвезти в країни, зовсім їм незнайомі. Іноді всю дорогу їх крутили на патефонному диску або везли під наркозом, щоб не дати птахам можливість механічно запам’ятовувати повороти транспорту, яким їх доставляють. Але птаха й після наркозу й патефонної каруселі добре орієнтувалися в незнайомих країнах.

Складне поводження птахів при перельоті вивчається людиною протягом багатьох років методом масового кільцювання. Переліт пов’язаний з певними строками, шляхами перельоту, ладом польоту й орієнтуванням у незнайомій місцевості.

Здатність до швидкого й правильного орієнтування розвинена значно краще в перелітних птахів, чим в осілих (горобці, ворони).

Здатність до орієнтування у ворони й будинкового горобця вдвічі слабкіше, ніж у грака й горобця польового. Це пов’язане з тим, що грак як перелітний птах має, очевидно, уроджену здатність до орієнтування. Горобець польовий хоча й не ставиться до перелітних птахів, але володіє все-таки більшою схильністю до перекочівель, чим горобець домовик, і тому краще орієнтується.

Численні дані говорять про те, що орієнтування птахів стосовно гнізда відбувається в значній мірі за допомогою їхнього зору й зорової пам’яті.

Однак варто враховувати, що в здатності птахів орієнтуватися велике значення має сильно виражений інстинкт гніздування.

Один раз вчені-орнітологи з метою з’ясування сили, витривалості й здатності альбатросів орієнтуватися, провели експеримент. Вони доставили літаком окільцьованих альбатросів на різні острови Тихого океану. Потім птаха були випущені на волю й кинулися до залишених гнізд на своїй батьківщині, до аттолу Мидуэй (Гавайські острови). Через 32-дня, пролетівши 6630 км, багато альбатросів повернулися додому.

Нам ще недостатньо зрозуміла вся складна система координування дій окремих органів почуттів птахів, але необхідно визнати їхню виняткову спостережливість у сполученні зі здатністю зрительно запам’ятовувати обстановку, розкладаючи її на ряд дрібних деталей, що вислизають від людини й тому незрозумілих йому.

Один раз вертишейку піймали на гнізді в ботанічному саду Берліна. Одягли на лапку кільце й відвезли на літаку в Салоніки за 1600 км. Через 10 днів вона знову «вертіла шийкою» у свого гнізда в Берліні.

Соловей, повернувшись із Африки, відшукує в наших безкрайніх лісах кущ черемшини, на якому він минулою весною співав серенади.

Двох морських птахів – англійських олуш – піймали на березі Уэлса (вони тут гніздяться, а зимувати летять у Південну Америку) і відправили на літаку в

Бостон, по ту сторону Атлантичного океану, за 5,5 тис. км від гнізда.

Незабаром один із птахів (друга загинула під час перевезення) важко опустилася біля свого гнізда на околицях орнітологічної станції в Уэлсе. Вона перелетіла океан і знайшла на маленькій скелі величезного острова своє гніздо через 12,5 доби після старту на американській землі. Корабель із поштою, що извится, що птах відпущений, спізнився на 10 годин.

Багато хто добре літаючі птахи мають здатність мистецьки орієнтуватися й у закритих просторах. Наприклад, ластівки й стрижі нерідко залітають у глибокі й абсолютно темні печери, де проте мистецьки орієнтуються.

У Південній Америці живе птах, що місцеві жителі називають гвачаро. Вона живе в темних печерах. Літаючи в темряві, гвачаро періодично видає різкі й уривчасті вигуки високого тону із частотою близько 7000 гц. Після кожного вигуку птах уловлює його відбиття від перешкод. По напрямку, з якого приходить луна, птах довідається про те, де перебуває перешкода, а час, що пройшов між посилкою сигналу й поверненням його відбиття, указує відстань до перешкоди. Таким чином, гвачаро, керуючись луною, прекрасно орієнтується в темряві.

При більше уважному вивченні процесу міграції помітили, що на політ птахів впливає «астрономічна обстановка». Це вдалося встановити в планетарії, де відтворювався рух зірок і велися спостереження за нічним польотом малинівок. Те, що в польоті деякі птахи орієнтуються по зірках, може бути, пояснює й той факт, що вночі вони літають над хмарами на великій висоті.

Установлено, що радіохвилі *, випромінювані передавачами локаторів і зв’язних станцій, заважають «приладам» орієнтування птахів у польоті виконувати свої функції. Можна припустити, що й система навігації птахів заснована на використанні електромагнітних коливань.

Пророблено дуже багато досвідів із всілякими птахами: крачками, чайками, шпаками, лысухами, горихвостками, сорокопудами, яструбами, утоками, лелеками й ін.