Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Спортивне орієнтування.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
6.67 Mб
Скачать

4. Контроль відстані

Контроль і вимір пройденої відстані – один зі способів визначення свого місця розташування. У спортивному орієнтуванні існує кілька способів контролю відстані на місцевості: рахунок пара кроків, по орієнтирах, окомірний спосіб, по відчуттях, за часом руху. Останній спосіб у сучасному орієнтуванні не застосовується через достатню насиченість і точність карт.

Рахунок пар кроків досить громіздкий, але досить надійний і точний спосіб. Щоб контролювати відстань кроками, треба знати, скільки пар кроків укладається в 100 метрах при ходьбі й бігу по різній місцевості. При цьому не враховуються кроки, зроблені убік від напрямку рухи, при огибании й подолання перешкод. Рахунок пар виробляється на одну, наприклад ліву, ногу. На початку освоєння рахунку пара кроків (і на початку кожного сезону) необхідно перевіряти кількість пар кроків по кілька разів, одержуючи середнє значення, на контрольних відрізках з можливо більше різноманітним ґрунтом, прохідністю й рельєфом. Потрібно також уміти зчитувати необхідна відстань із карти за допомогою лінійки на компасі або на око з урахуванням масштабу.

Спосіб рахунку пара кроків завантажує увага й пам’ять спортсмена, відволікаючи від зіставлення карти з місцевістю. Крім того, існує небезпека втрати орієнтування при збої рахунку. Тому в орієнтуванні рахунок кроків застосовується в основному на бідної орієнтирами або занадто насиченої місцевості, а також при поганій видимості. Довжина контрольованих кроками відрізків звичайно становить 50-200 метрів.

Спосіб контролю відстаней по орієнтирах вільний від цих недоліків і при точних, насичених, добре накреслених картах вимагає невеликих витрат часу. До того ж має велику точність, що відповідає точністю самої карти. Однак при контролі відстаней тільки по орієнтирах існує реальна небезпека не помітити який-небудь орієнтир і пробігти зайва відстань. Така помилка може збільшуватися можливістю потрапити в паралельну ситуацію, тобто поплутати два аналогічних близьких орієнтири між собою.

Окомірний спосіб дозволяє оцінити взаємне розташування й розміри об’єктів. Використання м’язових і зорових відчуттів засновано на порівнянні їх з еталоном, що зберігається в пам’яті. При цьому подумки представляють довжину добре знайомого еталона (наприклад, стометрова бігова доріжка) і порівнюють із оцінюваною відстанню. У той же час їсти можливість застосовувати еталони, що зберігаються в оперативній пам’яті, тобто тільки що отримані. Це робиться за відомим правилом: «стільки плюс ще стільки (полстолька й т.п.)». Еталон "стільки" ми одержуємо від відчуттів тільки що пройденої ділянки місцевості між двома орієнтирами, він не вимагає перерахування в масштаб карти. Окомірно, порівнюючи на карті довжину такого еталона з довжиною наступного відрізка виміру, ми визначаємо, яку частину тільки що пройденої відстані, ще треба буде пройти.

Визначаючи відстань окомірно, необхідно враховувати наступні явища:

- яскраво освітлені предмети здаються ближче, а затемнені – далі;

- при спостереженні знизу нагору предмети здаються більше й навпаки;

- при спостереженні знизу нагору предмети здаються більше й навпаки; Досвідчені орієнтувальники використають розвинене в процесі тренувань і змагань почуття відстані. Почуття відстані засноване на комбінації зорових і м’язових відчуттів спортсмена й використається при вимірі пройденої відстані, воно піддається тренуванню, хоча й не в усіх рівною мірою. Варто відзначити, що виховання почуття відстані потрібно не тільки для контролю відстані, але й для розвитку просторового мислення, тому тренуватися в суб’єктивному визначенні пройденої відстані повинен кожен орієнтувальник.

Сполучення одночасно двох методів контролю, істотно підвищує надійність орієнтування. Почуття відстані в сполученні контролю по орієнтирах дозволяє домогтися точності й надійності практично без втрат швидкості. Використання оперативних еталонів істотно підвищує швидкість і надійність контролю. Але й рахунок пар кроків необхідний, якщо потрібна висока точність виходу на малопомітний орієнтир.

Вправа 4.1 На нелінійованому папері наноситься під різними кутами кілька відрізків довільної довжини від 2 до 50 мм. Спортсмен визначає на око без яких-небудь вимірювальних засобів довжину відрізка й записує результат. Результат учасника визначається за витраченим часом плюс штраф (за кожен мм помилки нараховується одна хвилина штрафного часу).

Вправа 4.2 Учасникові видається аркуш нелінійованого паперу, на якому нанесене кілька вертикальних і горизонтальних ліній і картка із зазначеними довжинами відрізків. Завдання: викреслити штрихами на прямій зазначені в картці відрізки. Результат визначається також як й у вправі 5.4.1.

Вправа 4.3 Проводиться конкурс на кращий план школи або стадіону. Виміри проводяться за допомогою мотузки або рахунком пара кроків. План варто скласти в декількох масштабах 1:500, 1:5 000, 1:10 000.

Вправа 4.4 Учасникові видається карта з нанесеними на ній точками КП, які пронумеровані, але не з’єднані. Не з’єднуючи точки прямими лініями, необхідно на око визначити відстань між будь-якими двома пунктами в метрах на місцевості. Вправа 4.5 Група разом із тренером біжить по дорозі, галявині або лісу. У певних точках (біля орієнтирів) тренер просить окомірно визначити відстань до інших видимих орієнтирів. Після цього відстань визначається рахунком пар кроків і перевіряється виміром по карті (карта є тільки в тренера). Переможцем стає спортсмен, що одержав найменшу суму помилок, виражену в метрах.