1. Читання карти

У змаганнях швидкість і точність читання карти мають вирішальне значення. Тому, як було сказано вище, умовні знаки необхідно знати також твердо, як таблицю множення. Пропонується вивчення таблиці умовних знаків не перетворювати в зазубрювання, а сполучити зі знайомством з місцевістю.

При читанні карти спортсмен одержує інформацію про дистанції й місцевість. У результаті в його свідомості формується просторова модель місцевості. У цьому випадку особливо складним є читання й розуміння рельєфу. Зв’язок техніки й тактики в читанні карти полягають у тім, що обсяг і характер зчитувальної інформації, а значить і техніка читання, істотно залежать від розв’язуваних спортсменом тактичних завдань. Завдяки спрямованості уваги, можна виділяти істотне й пропускати не істотне для даного випадку. Наприклад, при попереднім читанні й грубому виборі шляхи орієнтувальник зчитує лише великі, що добре виділяються на карті й на місцевості орієнтири. Таке читання можна провести й на бігу. Якщо ж потрібне читання дрібних орієнтирів перед КП, то доводиться знижувати швидкість або навіть робити короткочасні зупинки. Час, витрачений на читання карти, залежить від того, як швидко падає погляд на місце, що цікавить, на карті. Отже, потрібно навчитися тримати на бігу карту так, щоб легко було відшукати район, що цікавить. Для цього карту складають, обмежуючи район, і використають «правило великого пальця», тобто тримають великий палець біля ділянки карти, що переглядає.

Вправа 1.1 Ціль: вивчення умовних знаків спортивних карт. Після попереднього знайомства з таблицею умовних знаків група новачків виходить на місцевість, що буяє різними орієнтирами. Кожен учасник повинен мати карту місцевості, краще, якщо на її полях будуть поміщені умовні позначки. Здійнявшись на оглядову точку, звідки видні різні орієнтири, тренер показує їх на місцевості, одночасно вказуючи на те, як вони позначаються на карті. Спочатку тренер звертає увагу на основні об’єкти: дороги, пагорби, луги, струмки й т.п. Закінчивши знайомство на одному пункті, група переходить на інше місце, причому по шляху тренер звертає увагу новачків на орієнтири, що зустрічаються. Бажано їх познайомити на місці з деякими тонкощами картографії: градацією доріг, рослинності, гідрографії на підходящих прикладах.

Вправа 1.2 Після декількох занять, коли вивчення умовних знаків закінчено потрібно провести невеликий залік. Спортсмен, не користуючись таблицею умовних знаків, повинен пояснити кожної з них або, навпаки, зобразити умовний знак, що вимагається, на аркуші паперу. Ускладнення: вправа проводиться в групі у формі диктанту, усім видаються однакові карти з нанесеним початком маршруту. Тренер або один зі спортсменів повинен коментувати цей маршрут, наприклад, "по ґрунтовій дорозі на північ до перетинання із просікою, далі по просіці вниз по схилі...". Після цього звіряють точку закінчення маршруту й розбирають помилки.

Вправа 1.3 На карті проводяться прямі відрізки під різними кутами довжиною 2-7 см; Завдання: окомірно визначити довжину відрізка на карті в сантиметрах й у метрах на місцевості, вичертити профіль відрізка на міліметровому папері. Профіль викреслюється в прямокутній системі координат: на осі абсцис відкладають довжини відрізків у масштабі карти, по осі ординат – відносні висоти. Один перетин на карті – 1 мм на профілі. Зворотне завдання: визначити якому з відрізків на карті відповідають заздалегідь приготовлений профіль

Вправа 1.4. Спортсменові дається невелика ділянка карти і ящик з піском або пластилін. Завдання: відтворити в ящику з піском або за допомогою пластиліну рельєф даної ділянки й, по можливості, відтворити інші орієнтири.

Вправа 1.5. Спортсменам дається завдання пройти дистанцію в заданому напрямку, де всі КП стоять на однотипних об’єктах (тільки на тропах або на галявинах, на гірках і т.п.). Для новачків дистанція ставиться уздовж лінійних орієнтирів, і не повинна містити складного вибору варіантів. Поступово варто переходити до більше складних орієнтирів (точкові мікрооб’єкти, форми рельєфу) і наголошувати на знання "легенд" й їхня розмаїтість.