4. Картка учасника

Картка учасника, як уже було сказано, є основним документом, що підтверджує проходження дистанції. Якщо в попередній інформації зазначений порядок проходження й "легенди" до КП (уточнення місця розташування знака КП), то буде корисно записати їх у відповідні клітки. А після внесення в картку всієї необхідної інформації рекомендується для міцності проклеїти її прозорою липкою стрічкою (скотчем). Картка кріпиться шнурком або гумкою на зап’ястя руки, вільної від карти, так, щоб великий і вказівний палець змогли дотягтися до кожної клітки. Під час перегони вона лежить у руці. Узимку руки зайняті ціпками, тому картка кріпиться на лівій руці вище кисті за допомогою спеціального власника або шпильок.

5. Карта

Для постійного обігу карту орієнтувальники тримають у руці, а не ховають у кишеню. Якщо розміри аркуша карти більші, то неї згинають так, щоб на лицьовій стороні був той фрагмент дистанції, по якому спортсмен пересувається в цей момент. У погану погоду необхідно захищати карту від вологи. Для цього її вкладають у поліетиленовий пакет або файл, а на великих змаганнях карту герметизують організатори.

Узимку карта міститься в спеціальний планшет, що перебуває в спортсмена на рівні грудей перед очами.

Тренування орієнтувальника

Основою успіху в змаганнях є зроблена техніка орієнтування, правильна тактика, гарні фізичні якості спортсмена й висока морально-вольова підготовка. Професійні спортсмени орієнтувальники діляться за своєю спеціалізацією на «зимників» й «літників», і тренуються з перевагою, відповідно, лижної або бігової підготовки. Ну, а фізична підготовка новачків і спортсменів-аматорів багато в чому схожа з підготовкою влітку – легкоатлетів, а взимку – лижників. Причому, для новачків більшу частину занять повинна становити загальна фізична підготовка (ЗФП), рухливі ігри в тому числі, з метою – не тільки розвитку фізичних якостей, але й профілактики травм. На цю тему існує значна кількість методичної літератури, тому ми не будемо на цьому докладно зупинятися.

У спортивному орієнтуванні існує принцип «золотої середини», виражений у формулі: «не біжи швидше, ніж думає голова». Однак здатність до мислення на тлі фізичному навантаженню багато в чому визначається рівнем фізичної підготовки (анаеробним порогом). Тому певне фізичне навантаження присутня в тренуваннях спортсменів по оволодінню практичними навичками техніки орієнтування, які включають:

• читання карти,

• «пам’ять карти», спостережливість,

• звірення карти з місцевістю,

• контроль відстані,

• володіння компасом і контроль напрямку,

• використання сучасного спорядження,

У поняття тактики входить:

• вибір раціонального шляху,

• пошук контрольного пункту,

• розподіл сил на дистанції,

При проведенні занять на місцевості не слід забувати про міри безпеки. Не рекомендується вибирати для перших тренувань район у великому лісі, де учасники у випадку втрати орієнтування не зможуть швидко вийти до місця збору. Для новачків шкільного віку поступове ускладнення завдань краще послідовно проводити за принципом: «шкільний двір – парк – ліс». Район для занять, бажано, повинен бути обмежений лінійними або майданними орієнтирами (наприклад, шосе, ріки, залізниці й т.п.), про які керівник групи розповідає учасникам перед початком тренування. Необхідно вимагати від спортсменів, щоб вони укладалися в контрольний час, що дається для виконання кожного завдання. Для початківців орієнтувальників вправи рекомендується проводити у вигляді командних змагань (склад команди – 2-3 чоловік).