Висновки

1. Аналіз науково-методичної літератури дозволив встановити, що лікувальна фізкультура є методом неспецифічної терапії, а фізичні вправи – неспецифічними подразниками. Будь-яка фізична вправа завжди залучає до реакції у відповідь усі ланки гомеокінезу: нервову, імунну і гормональну системи. Лікувальна фізкультура використовує в лікуванні хворих одну з найважливіших еволюційно розвинених біологічних функцій організму – рух. Однак для лікування і профілактики використовується не просто рух, а спеціально підібрані, методично оформлені й належним чином організовані рухи, які прийнято називати фізичними вправами. Об’єктом впливу кінезотерапії є хворий з усіма особливостями реактивності й функціонального стану його організму. Всі засоби фізичної культури використовуються для лікування хворого, що вводить її в ранг клінічних дисциплін. Лікувальна фізкультура належить до ефективних методів патогенетичного впливу при різних захворюваннях, що досягається застосуванням спеціальних фізичних вправ, спрямованих на напруження, релаксацію і скорочення м’язів тулуба і кінцівок, розширення амплітуди рухів у суглобах та сопроводжується рефлекторними змінами у внутрішніх органах. Цим визначається відмінність використання засобів, методів і дозування в практиці кінезотерапії.

2. Вивчено вплив та механізм лікувальної дії фізичних вправЛФК на різні системи організмухворих та інвалідів. З’ясовано, що лікувальна фізкультура – засіб відновної терапії. Його успішно поєднують з медикаментозною терапією та різними фізичними чинниками. Значення лікувальної фізкультури як методу профілактичної терапії визначається формуванням системного структурного результату через вплив регулярних фізичних навантажень. Дозоване тренування фізичними вправами стимулює і пристосовує окремі системи і весь організм хворого до зростаючих фізичних навантажень, у кінцевому результаті приводить до функціональної адаптації хворого.

Важливою особливістю лікувальної фізкультури є активна участь хворого в лікувальному процесі, а також процес дозованого тренування. У кінезотерапії розрізнюють тренування загальне і спеціальне. Загальне тренування переслідує мету оздоровлення, зміцнення і загального розвитку організму хворого. Вона використовує найрізноманітніші види  загальнозміцнюючих і розвиваючих фізичних вправ.

Спеціальне тренування ставить за мету розвиток функцій, порушених у зв’язку із захворюванням або травмою. Для цього використовують види фізичних вправ, що безпосередньо впливають на травмований осередок або функціональні розлади тієї чи іншої ураженої системи (дихальні вправи при плевральних зрощеннях, вправи для суглобів при поліартритах і т. ін.).

3. Обґрунтувано застосування технічного забезпечення занять лікувальної фізичної культури.

Застосування фізичних вправ визначається станом хворого людини і терапевтичними завданнями, а також його віком і ступенем тренованості. Основні методичні принципи: забезпечення фізичного навантаження на весь організм хворого; чергування навантаження на різні м'язові групи; застосування вправ з дотриманням поступовості посилення і зниження фізичної навантаження; поєднання загальної фізичної навантаження (тренування) зі спеціальною, переслідує мету відновлення функцій ураженої системи; дотримання принципу адекватності фізичного навантаження станом хворого.

Зазвичай тривалість індивідуальної процедури 5 - 20 хв., груповий - 15-40 хв. Вправи підбирають переважно прості, нескладні, доступні для хворих за їх станом; враховується роль вихідних положень лежачи, сидячи, стоячи . У ряді випадків гімнастичні вправи доповнюються застосуванням ігор (на місці і рухливих). Кожна вправа повторюється в середньому 5-6 разів, ритмічно, з поступовим зростанням екскурсії, частіше середнім темпом. Важливе значення надається емоційній стороні при проведенні занять. Велике місце займають дихальні вправи, що застосовуються з метою виховання дихання, зниження фізичного навантаження і впливу на патологічні прояви дихального апарату. У ЛФК застосовується також гімнастика у воді (місцевої або загальної ванні, басейні). Виконання вправ у воді полегшується завдяки зменшенню ваги кінцівки, а також під впливом тепла. Лікувальна гімнастика у воді показана при різних розладах функції руху, якщо немає протипоказання до прийому ванни або купання в басейні.

Дозування фізичного навантаження лікувальної гімнастики визначається підбором вправ, а також методикою їх застосування. Основними критеріями величини навантаження служать: кількість повторень кожної вправи і тривалість (час) виконання вправ. Самостійні заняття хворих як додаткову форму лікувальної гімнастики використовують з метою збільшення застосовуваної фізичного навантаження на уражену систему не в концентрованій формі, а малими дозами протягом дня.

4. Ознайомлено та засвоєно організаційні основи фізичної реабілітації.

 Реабілітація - це комплексна багатопланова проблема, що має різні аспекти - медичний, фізичний, психічний, професійний і соціально -економічний. Під фізичним аспектом реабілітації слід розуміти систему, що включає в себе всі питання, що відносяться до застосування фізичних факторів у відновному лікуванні хворих (засоби ЛФК, інтенсивні тренування, рухова активність тощо). Основне призначення фізичних чинників - всебічне підвищення фізичної працездатності хворих, лімітованої при основному захворюванні. Фізична працездатність може зростати і під впливом тільки медикаментозного лікування. Різниця полягає лише в тому, що, будучи вузьконаправленими за механізмом специфічної дії, медикаментозні засоби діють на одну - дві ланки в патогенезі ланцюга захворювання, в той час як фізичні фактори роблять більш широкий вплив не тільки, наприклад, на серцево- судинну систему, але і на легеневу систему, тканинне дихання .