2. Методи аналізу фінансових ризиків

У процесі управління фінансовими ризиками дуже важливо пра­вильно визначити розмір можливих фінансових втрат, які можуть з'явитися під час реалізації ризикової події за окремими фінансови­ми ризиками. Розмір можливих фінансових втрат, як правило, ви­значається характером здійснюваних фінансових операцій та обся­гом залучених для їх реалізації активів підприємства.

Для управління фінансовими ризиками необхідно провести аналіз факторів, які впливають на рівень ризиків підприємства, щоб виявити рівень керованості окремими їх видами. Усі фактори, що впливають на загальний рівень фінансових ризиків, поділяються на внутрішні та зовнішні (рис. 12.3).

Рис. 12.3. Фактори, що впливають на рівень фінансових ризиків.

На наступному етапі проводиться оцінка рівня ризиків, яка здійснюється на основі розрахунку ймовірності виникнення фінан­сового ризику.

В економіці розроблено широку систему методів оцінки ймовір­ності виникнення фінансових ризиків, однак найчастіше використо­вуються експертний, статистичний, розрахунково-аналітичний та аналоговий методи.

Метод експертних оцінок застосовується у випадку, якщо у підприємства відсутня необхідна інформація для проведення розра­хунків та порівнянь. Вказаний метод ґрунтується на опитуванні квалі­фікованих спеціалістів у галузі фінансів і страхування з подальшою математичною обробкою в результаті проведеного опитування.

Екс­пертні методи оцінки широко використовуються при визначенні рівня ймовірності виникнення інфляційного, інвестиційного, валютного та деяких інших ризиків.

Статистичні методи застосовуються для оцінки ризику. Вони включають дисперсійний, регресійний і факторний аналіз. Суть ста­тистичного методу полягає в тому, що вивчається статистика втрат і прибутків, які мали місце на аналізованому підприємстві. Встанов­люється величина або частка одержання тієї чи іншої економічної віддачі і складається прогноз на майбутнє.

До переваг цього класу методів зараховують певну універ­сальність, до недоліків — необхідність мати велику базу даних, складність і неоднозначність одержаних висновків, певні труднощі при аналізі динамічних рядів і т. ін. З метою розрахунку ризиків госпо­дарської діяльності ці методи застосовуються досить рідко. Однак ос­таннім часом певну популярність здобув метод кластерного аналізу.

Розрахунково-аналітичні методи застосовуються найчастіше, їхня перевага полягає в тому, що вони досить добре опрацьовані, прості для розуміння та оперують нескладними поняттями. До них належать: метод дисконтування, аналіз окупності витрат, аналіз беззбитковості виробництва, аналіз стійкості тощо.

3.Основні шляхи зниження (нейтралізації) фінансових ризиків

У процесі фінансової діяльності підприємство має враховувати фактори, що впливають на рівень ризику, оцінювати ризики, вияв­ляти пов'язані з ними можливі втрати. З цією метою необхідно роз­робляти найбільш прийнятні шляхи нейтралізації фінансових ризиків.

На рис. 12.4 подано систему методів нейтралізації фінансових ри­зиків:

Рис. 12.4. Основні шляхи нейтралізації ризиків у діяльності підприємства

1.Ухилення від ризику. Цей метод дозволяє повністю уникнути потенційних втрат, пов'язаних з фінансовими ризиками, однак, з іншого боку, не дозволяє одержати прибуток, пов'язаний з ризико­ваною діяльністю. Крім того, ухилення від фінансового ризику може бути просто неможливим. Тому, як правило, даний спосіб застосо­вується лише до дуже серйозних та великих ризиків.

2. Прийняття ризику на себе. Основним завданням підприєм­ства є пошук джерел необхідних ресурсів для покриття можливих втрат. У цьому випадку втрати покриваються з будь-яких ресурсів, що залишилися після настання фінансового ризику.

3. Передача ризику здійснюється за певними напрямами: пере­дача ризику шляхом укладання договору факторингу; передача ризику шляхом укладання договору поручительства; передача ри­зику постачальникам сировини й матеріалів; передача ризику шля­хом укладання біржових угод.

4. Страхування фінансових ризиків передбачає обов'язки стра­ховика зі страхових виплат у розмірі повної або часткової компен­сації втрат доходів особи, на користь якої укладено договір страху­вання, викликаних такими подіями: зупинка виробництва або ско­рочення обсягу виробництва в результаті застережених у договорі подій; банкрутство; непередбачені витрати; невиконання договір­них зобов'язань контрагентом застрахованої особи, яка виступає кредитором за угодою; виконані застрахованою особою судові вит­рати; інші події.

5. Об'єднання ризику. З метою мінімізації або нейтралізації фінан­сових ризиків підприємство має можливість зменшити рівень власно­го ризику, залучаючи до вирішення спільних проблем у ролі парт­нерів інші підприємства.

6. Диверсифікація — один з найважливіших шляхів нейтралізації фінансових ризиків, дозволяє знижувати окремі види фінансових ри­зиків: кредитний, депозитний, інвестиційний, валютний.

7. Хеджування в загальному вигляді визначається як страхуван­ня ціни товару від ризику (для продавця небажане падіння ціни, для покупця — її збільшення), шляхом оформлення зустрічних валютних, комерційних, кредитних та інших вимог та зобов'язань. Залежно від виду використовуваних похідних цінних паперів виділяють відпов­ідно кілька видів хеджування фінансових ризиків:

- хеджування з використанням опціонів;

- хеджування з використанням ф'ючерсних контрактів;

- хеджування з використанням операцій «своп».

Мінімізувати фінансові ризики підприємство може і шляхом вста­новлення та використанням внутрішніх фінансових нормативів у процесі розробки програми здійснення певних фінансових операцій або фінансової діяльності підприємства в цілому.

Аналогові методи полягають у вишукуванні та використанні схо­жості, подібності явищ, предметів, систем, тобто нові ідеї та пропозиції виникають на основі зіставлення з іншими, більш чи менш аналогічни­ми об'єктами. При цьому припускається, що економічна система, в рам­ках якої реалізується проект, поводить себе аналогічним чином.

Розрахунково-аналітичні методи застосовуються для оцінки окремих видів ризиків і полягають у виборі ключових показників, від яких залежить ступінь ри­зику, та порівнянні їх фактичних значень з критичними для даного підприємства.

Так, наприклад, ризик втрати фінансової стійкості може оцінюватися на підставі коефіцієнта автономії, ризик неплатоспроможності -- шляхом порівняння фактичних коефіцієнтів ліквідності з їх нормативними значеннями.

В світовій практиці інвестиційного ризик-менеджменту широкого поширення набув такий показник міри ризику як бета-коефіцієнт β (або коефіцієнт чутливос­ті). Він використовується для оцінки систематичного (недиверсифікованого) ризи­ку, пов'язаного із зміною ринкових цін і рівня дохідності цінних паперів:

• якщо β = 0 — ризик відсутній;

• якщо 0 < β < 1 ризик менший від середньоринкового;

• якщо β = 1 ризик знаходиться на рівні середньоринкового для даного виду вкладень;

• якщо 1< β < 2 ризик вищий від середнього.

Як правило, у високорозвинених країнах з ринковою економікою існують спеціалізовані компанії, що займаються розрахунками дохідності β коефіцієнта акцій провідних компаній, а також середньоринкової дохідності в розрізі окремих фінансових інструментів. Така інформація регулярно друкується в засобах масової інформації і є базою для прийняття інвестиційних рішень в умовах ризику.

Приклад.

В інвестиційний портфель підприємства включено акції X, Y, Z. β _х = 1,8; β_у = 0,2; β _Z = 0,9.

Як зміниться дохідність цих фінансових інструментів, якщо середній рівень дохідності акцій зросте на 10 %.

Визначимо очікувану зміну дохідності в розрізі окремих цінних паперів:

X: 1,8 • 10 = 18 % — дохідність зросте в середньому на ринку (в 1,8 раза);

Y: 0,2 • 10 = 2 % — темпи дохідності в 5 разів менші, ніж в середньому на ринку;

Z: 0,9 • 10 = 9% — темпи зміни дохідності майже на середньому рівні,

β-коефіцієнт має велике практичне значення. Його можна застосовувати, щоб визначити, який рівень очікуваної дохідності окремих інвестиційних об'єк­тів повністю компенсує ризикованість цих вкладень. Для обґрунтування рівня очікуваної дохідності цінних паперів з урахуванням ризику може використовуватися наступна формула:

D = А + (R - А)• β,

де - D — очікувана ставка дохідності з урахуванням ризику;

А — рівень доходу без ризикових інвестицій (як правило, при стабільному фондовому ринку береться ставка доходу з облігаціями державної позики);

R — середній рівень доходу без-ризикових інвестицій;

β — бета-коефіцієнт.

Друга частина цієї формули (R – А) характеризує розмір премії за ризик. Чим більший рівень ризику і коефіцієнт чутливості β тим більшим повинен бути розмір премії за ризик для компенсації можливих фінансових втрат.

У нашому прикладі, якщо рівень дохідності безризикових інвестицій А= 8%, а середній рівень дохідності на ринку цінних паперів — 14 %, то для компенсації ризику по акції X потрібно вимагати премію за ризик в розмірі: (14 - 8) х 1,8 - 10,8%.