2.7.2 Прагматизм

Прагматизм (pragma – справа, дія) виникає наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. у США. Засновниками його були американці Чарльз Пірс (1839–1914 рр.), Вільям Джеймс, Джон Дьюї (1859–1952 рр.).

Прагматизм виходить із того, що філософія повинна бути не міркуванням про перші початки буття й пізнання, чому вона вважалася із часів Аристотеля, але загальним методом вирішення тих проблем, які виникають перед людьми в різних життєвих ситуаціях, у процесі їх практичної діяльності, що протікає в безупинно мінливому світі [8].

Згідно із прагматизмом, досвід ніколи не даний нам споконвічно як щось певне, але всі об'єкти пізнання формуються нашими пізнавальними зусиллями в ході розв'язку виникаючих життєвих завдань. Прагматизм розглядає мислення лише як засіб пристосування організму до середовища з метою успішної дії.

Функція думки в прагматизмі полягає в наступному:

1. у подоланні сумніву, що є перешкодою для дії (Ч. Пірс);

2. у виборі засобів, необхідних для досягнення мети (У. Джеймс);

3. для розв'язку « проблематичної ситуації» (Д. Дьюї).

Ідеї, поняття й теорії – лише інструменти, знаряддя або плани дії. Їхнє значення, згідно з основною доктриною прагматизму – так званому «принципу Пірса», цілком зводиться до можливих практичних наслідків.

Найбільше повно відповідь на дане питання можна знайти в джерелах [2; 3; 7].

Критика традиційного поняття істини в прагматичних концепціях

«…істина в прагматизмі визначається як корисність або працездатність ідеї» [8]. «Істина, на думку Пірса, відрізняється від неправди просто тим, що дія, засноване на ній, при зрілому міркуванні приведе нас до тієї мети, до якої ми прагнемо, а не убік від неї» [10]. Таке визначення істини є найбільш характерною для доктрини прагматизму.

Успіх абсолютизується й перетворюється не тільки в єдиний критерій істинності ідей, але й у сам зміст поняття істини.

«Прагматизм, – писав В. І. Ленін, – висміює метафізику матеріалізму та ідеалізму, звеличує досвід і тільки досвід, визнає єдиним критерієм практику … і … цілковито виводить із усього цього Бога з метою практичних, тільки для практики, без усякої метафізики, без усякого виходу за межі досвіду…».

Для кращого засвоєння вищевикладеного матеріалу студент може використовувати джерела [7; 8; 10].

Література

1. История философии : учебник для вузов/ В. Ильин. – СПб. : Питер, 2003. – С. 404–417, 441–447.

2. Канке, В. А. Философия : учебник / В. А. Канке. – М. : Логос, – 2002. – С. 376.

3. Касьянов, В. В. История философии : сдаем экзамен / В. В. Касьянов. –Ростов н/Д. , 2003. – С. 273–278.

4. Миголатьев, А. А. Философия / А. А. Миголатьев. – М. : Юнити–Дана, 2001. – С. 242–245.

5. Лузан, А. А. Введение в философию / А. А. Лузан. – Краматорск : ДГМА, 2009. – С. 117-120.

6. Мареев, С. Н. История философии (общий курс) : учеб. пособие / С. Н. Мареев, Е. В. Мареева. – М. : Академический Проект, 2003. – С. 681–691.

7. Скирбекк, Г. История философии / Г. Скирбекк, Н. Гилье ; пер. с анг. В. И. Кузнецова ; под ред. С. Б. Крымского. – М. : Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001. – С. 596-598.

8. Современная буржуазная философия. – М. : МГУ, 1972. – 651 с.

9. Спиркин, А. Г. Философия : учебник / А. Г. Спиркин. – 2–е изд. – М. : Гардарики, 2002. – С. 169–173.

10. Философский энциклопедический словарь / Л. Ф. Ильичев [и др.]. – М. : Сов. энциклопедия, 1983. – 840 с.