2.6 Філософія марксизму Проблема людини в некласичній Філософі

ПЛАН

2.6.1 Філософія марксизму:

а) проблема відчуження у молодого Маркса;

б) матеріалістичне розуміння історії та соціальна обумовленість особистості.

2.6.2 Філософія життя:

а) трактування життя й «волі до влади» Ф. Ніцше;

б) критика християнства та традиційної моралі;

в) імморалізм. Надлюдина – носій нової моралі.

2.6.3 Філософія психоаналізу:

а) структура психіки людини в психоаналізі З. Фрейда;

б) природа несвідомого. «Лібідо» і його роль у структурі особистості;

в) неофрейдистське трактування природи несвідомого (К. Р. Юнг);

г) концепція любові Є. Фромма.

2.6.4 Філософія екзистенціалізму:

а) соціально-історичні умови й ідейні основи екзистенціалізму;

б) категорія буття; буття світу та людини;

в) людське існування і свобода.

Основні філософські категорії: відчуження,закони категорії та принципи матеріалістичної діалектики, засіб виробництва, базис, надбудова, суспільне буття, суспільна свідомість, суспільно-економічна формація, ірраціоналізм, волюнтаризм, «життя», «воля до влади», християнство, мораль, імморалізм, «надлюдин», фрейдизм, психоаналіз, «катарсичний метод», несвідоме, пансексуалізм, «Едіпов комплекс», «лібідо», сублімація, неофрейдізм, архетип, екзистенція, існування, турбота, «буття людини у світі», «абсурдність людського буття», «модуси турботи», «прикордонна ситуація», воля.

1. Філософія марксизму

Маркс із самого початку своєї діяльності бачив зміст філософії у тому, щоб сприяти звільненню пролетаріату. Він пориває з просвітительським підходом до розуміння функції філософії. «Філософи лише різним чином пояснювали світ, але справа полягає в тому, щоб змінити його», - так Маркс формулює нове розуміння функції філософії в «Тезах про Фейєрбаха « (1845) [3, с.4].

Тяжке становище робітничого класу Маркс пов’язує з відчуженням. Відчуження – соціальний процес, у ході якого продукти людської праці і сам процес перетворюється в далеку, конфронтуючу і панівну силу. Проблема відчуження піднімалася вже в німецькій класичній філософії у Гегеля і Фейєрбаха. Але у Гегеля процес відчуження виступає як процес відчуження абсолютної ідеї в природі і суспільстві. Фейєрбах пов’язує процес відчуження з виникненням релігії і розуміє його як духовне відчуження. На думку Фейєрбаха, людина своєю фантазією створює Бога, а потім сприймає його як силу, що стоїть над ним, що визначає його поводження і діяльність.

Маркс відходить від цієї, по суті своєї, ідеалістичної концепції відчуження. Вже «молодий» Маркс у «Економічно – філософських рукописах 1844 року» пояснює відчуження людини економічними факторами. Всі інші види відчуження – відчуження в політичній, релігійній сферах - обумовлено відчуженням дійсного життя. Відчуження ж дійсного життя - відчуження праці – полягає в самій суті праці. Чим більше працює робітник, тим бідніше він стає, тому що продукт його праці йому не належить, він виступає як не властива йому сила.

Але відчуження робітника виявляється не тільки у становленні його до продуктів своєї праці, але й у само відчуженні самої праці. Не тільки продукт праці, але і сам процес праці сприймається ним не як прояв своїх сутнісних сил, не як самореалізація і самоствердження, а як щось зовнішнє, необхідне лише в тій мірі, що постачає засоби до життя, до фізичного існування робітника. Робітник відчуває себе вільним не в процесі прояву своїх сутнісних сил, а праця і являє собою прояв діяльної сутності людини, але тільки при виконанні своїх тваринних функцій: харчування, пиття, статевого акту. Таким чином, людське в людині стає тваринним, а тваринне – людським.

У чому ж причина відчуження праці? Відповідь Маркса однозначна: такою причиною є приватна власність. Будучи наслідком відчуження і самовідчуження праці (адже якщо продукти, засоби праці, сама праця не належить робітникові, то вони належать іншій людині - капіталістові), приватна власність є засобом реалізації цього само відчуження. Тому для того, щоб знищити відчуження людини, необхідно знищити приватну власність. А знищити приватну власність може лише комунізм – «позитивне вираження скасування приватної власності».

Але вже в «Тезах про Фейєрбаха» (1845 р.) і в написаних разом з Енгельсом роботах «Святе сімейство» (1845 р.) і «Німецька ідеологія» (1845 – 1846 рр.) Маркс відходить від абстрактно – просвітительського підходу до людини і суспільства. У «Тезах про Фейєрбаха» Маркс висловлює найважливіші положення, що знаменують його перехід на матеріалістичні позиції в розумінні суспільного життя. По – перше, Маркс заявляє, що в «…суспільне життя є, власне кажучи, практичним» [3, с. 3] і тому аналіз проблем функціонування і розвитку суспільства варто починати з аналізу реального життя людей, їхнього буття, а не їхньої свідомості, і там бачити кінцеву причину соціальних явищ.

По – друге, Маркс відмовляється від розгляду людини як родової істоти з незмінною родовою сутністю. «…Сутність людини, - пише він, - не є абстракт, властивому окремому індивідові. У своїй дійсності вона є сукупністю всіх суспільних відносин» [3, с. 3]. Звідси випливає, що зрозуміти людину можна, тільки виходячи з тих умов, в яких вона існує. Не можна міркувати про сутність людини, абстрагуючись від суспільства, членом якого вона виступає, тому по новому встає і проблема відчуження людини. Якщо в «Економічно – філософських рукописах 1844 р.», на думку Маркса, сам процес праці породжує приватну власність і, як наслідок, відчуження людини, то тепер процес відчуження пов’язується з певними історичними формами процесу праці. У своїх подальших роботах Маркс розвиває ці положення в струнку матеріалістичну концепцію історичного процесу.

Суспільство можна уявити як систему, єдність відносно самостійних, взаємозалежних сфер суспільного життя, чотири з яких є основними:

духовна;

політична;

соціальна;

економічна.

До марксизму у філософії панував ідеалістичний підхід до суспільства. Основну і рушійну силу розвитку суспільства філософи бачили в розвитку, зміні ідей, духовного життя. Вони вважали, що кінцеву причину суспільних змін у політичній, соціальній, економічній сферах варто шукати в змінах духовного життя. Як пише Ф. Енгельс, філософи виходили з емпіричного факту: людина – істота свідома, вона діє тільки тоді, коли усвідомлює мету своєї діяльності і, отже, щоб змінити саму людину і суспільство, що є продуктом діяльності людей, необхідно змінити свідомість людини, ідеї, якими вона керується у своїй діяльності. Заслуга Маркса, на думку Енгельса, полягає в тому, що він по-іншому підійшов до цього питання, він поставив питання так: А чому в суспільстві панують ті або інші ідеї, що виступають рушійною силою в діяльності людей? І коли питання було поставлено так, стало очевидно, що панування ідей, що впливають на свідомість, а, отже, і дії людей, обумовлені інтересами цих людей. А серед інтересів визначальний вплив на діяльність великих мас людей роблять економічні інтереси, об’єктивні у своїй основі. Таким чином, Маркс доходить висновку, що не свідомість людей визначає їхнє буття, не в духовній сфері варто бачити причину суспільних змін, а навпаки, суспільне буття визначає суспільну свідомість, і кінцеву причину суспільних перетворень варто шукати в економічній сфері життя суспільства, у способі виробництва.

Література

1. Маркс К. К критике политической экономии/Маркс К.//Маркс К., Энгельс Ф. Соч. – 2-е изд. – М. : Политиздат, 1959. – Т. 13. – С. 1 – 167.

2. Маркс К. Наемный труд и капитал / Маркс К. // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. – 2-е изд. – М. : Политиздат, 1957. – Т. 6. – С. 428 – 459.

3. Маркс К. Тезисы о Фейербахе / Маркс К. // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. – 2-е изд. – М. : Политиздат, 1955. –С. 1 – 4.

4. Маркс К. Экономическо – философские рукописи 1844 г. / Маркс К. // Маркс К., Энгельс Ф. Из ранних произведений. – 2-е изд. – М. : Политиздат, 1956. – С. 517 – 642.

5. Ясперс. Смысл и назначение истории / Ясперс. – М.: Политиздат, 1991. – 528 с.